Позиція Закарпатського Угорськомовного Педагогічного Товариства щодо права здобуття освіти рідною мовою в Україні

Позиція ЗУПТ (Закарпатського Угорськомовного Педагогічного Товариства) щодо права здобуття освіти рідною мовою в Україні, в зв’язку з Законом про Повну Загальну Середню Освіту

16 січня 2020 року Верховна Рада України прийняла законопроект номер 0901 про Повну Загальну Середню Освіту (327 нардепів проголосували «за»). Варто зазначити, що всі інші фракції та групи, за винятком фракцій “За життя – опозиційна платформа” та “Голос”, та всі депутати від кожного із закарпатських округів підтримали прийняття цього законопроекту. Фракція “Слуга народу” внесла 234 голоси за це рішення.

Цим в Україні завершився період тривалістю в 100-150 років, коли громадяни могли вільно обирати мову навчання своїх дітей, поповнилися засоби асиміляції щодо створення однорідної української національної держави. Хід цього процесу узагальнено на основі дослідження спеціаліста з конституційного права, юриста Мігая Товта (https://kiszo.net/2020/01/17/toth-mihaly-alkotmanyjogasz-velemenye-az-oktatasi-torvenyrol/).

Основні етапи цього процесу:

  • у вересні 2017 року було прийнято рамковий Закон про Освіту. Стаття 7, яка регулює мову освіти, всупереч Конституції, значно скорочує, порушуючи попередні міжнародні зобов’язання країни та двосторонні договори, право використовувати мову національних меншин в сфері освіти в Україні, яке до цього існувало протягом 100-150 років:
  • особи, які належать до меншин, відтепер можуть навчатися рідною мовою лише в початковій школі (1-4 класи);
  • школи з мовою навчання меншин скасовані, оскільки, згідно зі статтею 1 Закону, усі навчальні заклади є заклади з українською мовою навчання, в рамках яких окремі класи (групи) можуть навчатися мовою національної меншини. Це також означає, що в межах школи розмовляти угорською дозволено лише в угорських класах на уроках, а під час спілкування на перерві, а також на нарадах потрібно розмовляти українською, писати та вести журнали, листування потрібно українською мовою.
  • ліквідовано правову базу та можливість навчання рідною мовою у професійній та вищій освіті, навіть у випадку, коли освіта мовою меншини може бути створена за потребою  в залежності від можливостей.
  • населення країни було класифіковане на 4 категорії в плані забезпечення доступу до освіти рідною мовою:

1) українці, які можуть вивчати рідну мову на всіх рівнях і формах освіти,

2) корінні народи (до яких належать лише кримські татари), які можуть навчатися рідною мовою повною мірою в рамках початкової, базової та середньої освіти,

3) меншини, мова яких є однією з офіційних мов ЄС, які в процесі загальної середньої освіти можуть вивчати частину предметів навчальної програми рідною мовою,

4) інші меншини (наприклад, росіяни), які можуть використовувати рідну мову лише в початковій освіті, тобто до 4 класу.

 

  • У лютому 2018 року рішення Конституційного Суду № 2-р/2018 з посиланням на формальні порушення щодо прийняття закону (наприклад, одна особа проголосувала замість інших членів фракції, що є стандартною практикою в українському парламенті) скасовує Закон про регіональні мови 2012 року, який містив основи мовної політики, тим самим “очищуючи” шлях до концептуально іншого мовного режиму,
  • У квітні 2019 року Рада прийняла Закон про забезпечення функціонування української мови як державної (далі – Закон про державну мову), стаття 21 якого буквально відтворює статтю 7 Закону про освіту, доповнюючи її двома положеннями, що обмежують мови меншин: 1) вступні іспити да ВНЗ складаються виключно українською мовою 2) викладання іноземної мови можливе лише на основі української мови
  • У липні 2019 року Конституційний суд рішенням № 10-р/2019 постановив, що стаття 7 Закону про освіту відповідає Конституції України, тим самим закривши, принаймні, на рівні вітчизняного законодавства, суперечку про конституційність (законність) цих законодавчих нововведень. (Рішення цікаве тим, що конституційний перегляд закону вимагала група депутатів частково на основі тих же формальних та процедурних помилок, що були у рішенні про скасування закону про регіональні мови, наприклад одна особа голосувала замість декількох тощо. Це свідчить про те, що Конституційний суд прийняв політичне рішення, а не правове).

Як частина процесу, зазначеного вище, стаття 5 Закону про Загальну Середню Освіту, яка регулює мову освіти, відтворює статтю 7 рамкового Закону про Освіту та статтю 21 закону про використання державної мови:

– визначає, поряд з використанням державної мови, кількісне відношення  використання мови меншини для класів з навчанням однією з офіційних мов ЄС на різних етапах загальноосвітнього процесу. На рівні базової середньої освіти щонайменше 20% річної навчальної програми в 5 класі повинна реалізуватися державною мовою, з поступовим підвищенням до 40% у 9 класі. На рівні профільної середньої освіти, тобто в 10-11-12 класах, в класах нацменшин щонайменше 60% предметів мають викладатися українською мовою. У випадку носіїв інших мов, які не є офіційними в ЄС, українською мовою викладається щонайменше 80% навчального часу, починаючи з 5 класу, в той час як корінні народи, наприклад кримські татари, можуть вивчати всі предмети рідною мовою, крім української мови.

– довзоляє викладання одного або декількох предметів у початковій та середній освіті англійською або іншою офіційною мовою ЄС.

– у приватних початкових та середніх навчальних закладах, що фінансуються фізичними та/або юридичними особами (крім тих, що отримують державні кошти), мова викладання може бути обрана самостійно, але обов’язково потрібно надавати учням можливість вивчення державної мови, тобто української літературної мови на рівні, що відповідає іспиту з мови С1 за європейськими мовними критеріями (пункт 10).

Виходячи з окреслених політичних процесів, можна зробити висновок, що президентські та парламентські вибори 2019 року в політиці правлячої української еліти щодо меншин не принесли жодних змін ні в плані регулювання використання мови, ні мови освіти. Рішення Конституційного суду №10-р / 2019 між двома виборами закріпило волю попереднього парламенту та політичної еліти стосовно Рамкового закону про освіту, про який йде мова. У новоствореному парламенті, де партія президента Зеленського, «Слуга народу», має абсолютну більшість, за всебічної підтримки партійної фракції був затверджений законопроект, прийнятий попереднім парламентом у першому читанні у травні 2019 року, що викликав протести національних меншин, сусідніх держав та численних міжнародних організацій.

Рішучість підтримувати курс, спрямований проти меншин, також ілюструє той факт, що зараз все це відбувається не лише на фоні гострої критики з боку сусідніх держав, а й попри радикальної критики Венеціанської комісії з цього приводу (документи № CDL-AD(2017)030 та CDL-AD(2019)039). На це вказує також риторика української влади, яка супроводжує процес, яка відповідала очікуванням Венеціанської комісії та усувала конституційні несумісності лише на рівні декларації, при чому суть законодавства залишалася незмінною.

У правовій державі недопустимо, щоб такі розбіжності порушували конституційну основу законодавства, обмежували права, гарантовані попередніми законами в будь-якій галузі, включаючи конституційний захист освітніх/мовних/культурних прав меншин. Зокрема, рішення Конституційного Суду, що встановлює обмеження прав меншин у галузі освіти рідною мовою не може визнати недійсним положення Конституції. Стаття 10 основного закону передбачає конституційні гарантії вільного розвитку, використання та захисту мов російської та інших національних меншин, а стаття 53 – права меншин на освіту рідною мовою. Крім того, згідно зі статтею 11 Конституції, держава зобов’язується зберігати та сприяти етнічній, культурній, мовній та релігійній ідентичності корінних народів та національних меншин. Стаття 24 Конституції забороняє дискримінацію за мовою, а стаття 22 забороняє відкликати існуючі (набуті) права. Прийнятий Закон про освіту порушує ці конституційні зобов’язання.

Слід зазначити, що виконано лише незначну частину відповідних рекомендацій Венеціанської комісії, оскільки необхідні вимоги, такі як “забезпечення того, щоб імплементація Закону не ставила під загрозу збереження культурної спадщини меншин та продовження навчання мов меншин у традиційних школах” (CDL-AD(2017)030 Пункт 126, абзац 7) або “скасувати положення закону, що дискримінують корінні народи, мови національних меншин, які є офіційними мовами ЄС, та мови національних меншин, які не є офіційними мовами ЄС … (CDL-AD (2019) 039, Пункт 139, абзац 3) не були реалізовані.

Положення статті 5 Закону про Загальну Середню Освіту повну неможливість освіти рідною мовою змінили тільки у випадку тих осіб, хто може собі це дозволити фінанасово мають достатньо багаточисленну громаду, та достатньо рішучі, щоб не боятися можливості того, що їхні діти не отримають атестат про провну загальну середню освіту і, таким чином не матимуть можливості навчатися далі, продовжували надавати своїм дітям повну середню освіту мовою, яку вони обрали, що в принципі означає запровадження цензу для меншин, які бажають навчатися рідною мовою. Крім того, вони дискримінують студентів, які навчаються рідною мовою, оскільки не мають рівних можливостей на підсумковому іспиті/вступному іспиті, оскільки Законом про державну мову передбачено, що зовнішнє незалежне оцінювання (яке також включає випускний іспит та вступний іспит) проводиться лише українською мовою. Вказавши в законі про державну мову можливість складати випускні та вступні іспити виключно українськю мовою, можливість внесення подальших змін зробили залежною від законодавчих поправок, тоді як пропозиції, подані меншинами, щодо певної корекції та виправлення ситуації, влада взагалі не прийняла до уваги при створенні законів, і Міністерство не вжило жодних заходів щодо їх виконання.

Закарпатське Угорськомовне Педагогічне Товариство продовжує відстоювати свої конституційні права та вимагає забезпечення виконання умов, викладених раніше:

Товариство надалі чекає на реалізацію пропозицій Венеціанської комісії щодо внесення змін до статті 7 та заміни чинного положення більш зваженим та чіткішим текстом.

Отже хибним є твердження, що обмежувальні та дискримінаційні положення статті 7 можуть бути усунені в процесі її виконання спеціальним законом, який залежить від цього закону, або підзаконним актом, адже це призведе до непримиренного законодавчого конфлікту. Про це свідчить поправка до Закону про вищу освіту 2014 року. Стаття 48 (3) Закону про вищу освіту передбачає, що приватні університети та коледжі України можуть самостійно обирати мову навчання. Тож закон, прийнятий у 2014 році після Майдану відповідав резолюції Венеціанської комісії. Поправка до закону від 25 квітня 2019 року змінила формулювання статті 48, яка регулює використання мови у вищій освіті. Відповідно до поправки, мовою освіти є державна мова, а використання мови регулюється Законом про освіту та нещодавно прийнятим законом про мову. Тому ми справедливо стурбовані наміром внести зміни до статті 7 шляхом прийняття галузевих законів, оскільки не гарантовано, що вони не будуть змінені через кілька років через юридичні суперечності.

Ми продовжуємо наполягати на зміні статті 7 основного закону про освіту, гарантуючи колишні набуті права, згідно з якими комунальні та приватні навчальні заклади мають право вибору мови навчання без відсоткових обмеженьта щоб учні мали право складати випускні та вступні іспити цією мовою, поряд з українською, для чого потрібно забезпечити підручники угорською мовою для кожного предмета на кожному рівні освіти – від дитячого садка до середньої школи включно.

Стосовно етапів освіти, то для забезпечення прав меншин та збереження культури меншин ми рекомендуємо наступне.

  1. В рамках гарантованої законом освіти угорською мовою в дошкільних навчальних закладах слід розробити та/або ухвалити на державному рівні складену ЗУПТ навчальну програму з вивчення рідної мови та фольклору, а також відповідний методичний матеріал, оскільки на даний час жодна програма ще не розроблена та ухвалена на державному рівні, не відбулося жодного прогресу в цьому плані. Держава також повинна забезпечити дитячі садки кваліфікованими вихователями, що спілкуються рідною мовою даної меншини. Слід забезпечити навчання угорськомовних вихователів на рівні передвищої освіти, а також на рівні бакалавра та магістра в приватних або державних вищих навчальних закладах.

 

  1. На рівні початкової школи ми стикаємося з наступними проблемами:

2.1. Чинний стандарт початкової школи не дозволяє школам нацменшин викладати іноземну мову на рівні, ідентичному з українськими школами, адже не відведені години для його викладання. Згідно з попередньою практикою, в описі кількості годин було конкретно вказано скільки уроків необхідно відвести українській, рідній (у випадку відмінності від державної) (угорській) та обраній іноземній мові. На 2019-2020-й навчальний рік це було реалізовано шляхом відведенням для вивчення предметів мовного циклу спільного числа годин, а пізніше встановлено регламент щодо кількості годин, необхідних для вивчення української мови, що займає більше половини загального числа годин. Решту годин можна розподілити між угорською та іноземною мовами. Тобто або тільки рідну, або тільки іноземну мову можна викладати належним чином. У нашому листуванні міністерство дало зрозуміти, що ми можемо вибрати угорську як іноземну, або англійську, обидві є європейськими мовами. Це ставить під сумнів правовий статус рідної мови меншин, відносячи її до категорії іноземних мов, ніби ми є іммігрантами на власній батьківщині. Ми запропонували збільшити кількість годин, що відведені для вивчення мов, у випадку нацменшин на кількість годин для вивчення іноземних мов в українських школах. Це означає 2-3 додаткові тижневі години. Таким чином, українську, рідну та іноземну мову викладали б в такій кількості, як в українських школах. При цьому у класі з навчанням угорською мовою тижневе навантаження учнів буде складати на 2-3 години більше, проте на це згідні та, навіть, просять самі батьки. Відповідь міністерства на це полягала в тому, що це не можна забезпечити через порушення граничного допустимого навантаження на учня, а також у зв’язку з принципом рівності витрат з державного бюджету на кожну дитину.  Проте, не вирішивши дане питання, право нацменшин на рівний доступ до освіти не виконуватиметься, оскільки вони не зможуть вивчати рідну та іноземну мови на однаковому рівні з учнями з українською мовою навчання – це є дискримінативне відношення до дітей.

2.2. Прийнятий стандарт з української мови для класів з навчанням мовою національних меншин не враховує специфіки мови меншини та містить абсолютно нереальний перелік вимог. Даний стандарт служить та сприяє не інтеграції, а асиміляції.

2.3. Державні середньо-спеціальні та вищі навчальні заклади не навчають вчителів для молодших класів шкіл нацменшин.

Наші рекомендації:

 

2.1. Категорично відхиляємо пропозиції щодо віднесення рідної мови до іншомовної категорії (пункт 23. Державного стандарту). Забезпечити обов’язкове викладання іноземної мови в початкових класах як і в класах з українською мовою навчання, тобто 2-3 години на тиждень. З цією метою збільшити години мовної галузі для класів з мовою навчання меншин на кількість годин іноземних мов в класах з українською мовою навчання. Таким чином, українську, рідну та іноземну мови вивчали б ту ж кількість годин, що і в класах з українською мовою навчання, хоча в угорських класах навантаження учнів буде більшим на 2-3 години на тиждень. Пропоновані зміни стосовно кількості годин підтримуються батьківською громадськістю.

Враховуючи право всіх громадян на рівний доступ до освіти, ЗУПТ звертається до МОН України з проханням внести корективи до відповідних стандартів та розробити типові навчальні плани, які забезпечать реалізацію цього права.

2.2 Слід розробити реалістичний державний стандарт щодо вимоги з української мови, який враховує, що ця мова є другою мовою для меншин, і, виходячи з цього, розробити навчальну програму, підручники, робочі зошити та методичні посібники. Згідно з міжнародним досвідом, наприкінці початкових класів (1-4 класи) вимоги до володіння державною мовою в школах національних меншин має бути на початковому рівні A1.

2.3 Держава повинна забезпечити надання початковим школам (1-4 класи) кваліфікованих вчителів для навчання рідною мовою. Забезпечити підготовку угорськомовних вчителів на рівні перед вищої освіти, на рівнях бакалавра та магістра в державних чи приватних вищих навчальних закладах.

 

  1. На рівні базової середньої освіти

3.1. До кінця базової середньої школи 40% навчальних предметів повинні викладатися державною мовою: це тотальна дискримінація, що робить неможливою якісну освіту з загальноосвітніх предметів. З одного боку, вона вимагає негайної зміни мови при переході від початкової до базової освіти, що є педагогічною нісенітницею у випадку переважної більшості предметів. Тобто, якщо, наприклад, дитина вивчала природничі науки на рівні початкової школи угорською, то як можна з наступного року викладати українською географію чи біологію? Очікувати те, що викладач-фахівець підготує учнів до зміни мови в наступному році, також є абсурдним, адже він повинен викладати саме той предмет, а не мову, до того ж при такій же кількості годин. Тобто такий перехід однозначнопризведе до погіршення якості освіти.

3.2.  Міністерство освіти та науки України не вжило заходів щодо реформування викладання державної мови, а діюча система по суті не передбачає засвоєння державної мови в системі шкіл нацменшин на рівні державного стандарту. З часу незалежності України за кошти з державного бюджету не було створено та видано жодного академічного чи шкільного словника. Словники, з якими ми працюємо в наших школах, були складені викладачами УЖНУ та ЗУІ та видано за кошти угорської держави. Крім того, не були забезпечені адекватні дидактичні ресурси: сучасні підручники, робочі зошити, шкільні словники, професійні словники тощо.

Якщо учень живе в неукраїнськомовному середовищі, абсолютно нереальне очікування щодо вивчення української мови на рівні В2 при закінченні базової школи, тобто 9-го класу (або навіть С1, згідно з деякими планами) від пересічного випускника базової школи, де викладання ведеться угорською мовою. І це при тому, що діюча програма вивчення державної мови взагалі не призначена для розвитку мовних компетентностей, навичок спілкування, а майже виключно зосереджена на граматичних правилах та їх застосуванні на рівні, ніби учні вже розмовляють та вільно володіють українською мовою. Програма вивчення української літератури є спільним для школярів шкіл з українською мовою навчання чи мовою навчання нацменшин, тому її якісне виконання є нереальним.

3.3 Навчальні плани не забезпечують збереження ідентичності національної меншини та розвиток рідної мови, літератури, культури та історії національних меншин. По цим предметам не розроблені програми та стандарти. Світову літературу, яку до цього часу викладали як інтегрований курс з угорською літературою, зараз планується викладати також українською мовою.

 

Наші рекомендації:

 

3.1. Для збереження якості освіти треба зберегти право навчання дітей на рідній мові, не обмежувати відсоток викладання навчальних предметів рідною мовою. На уроках вчителі можуть ознайомлювати дітей з специфічними термінами цього предмету українською мовою, що розвиває їхній словниковий запас, при збереженні мови навчання. Для засвоєння основних компетентностей знань державної мови необхідно реформувати вивчення української мови за європейськими прикладами, а відповідні знання засвоїти на уроках української мови.

 

3.2. Ми вважаємо, що забезпечення якості вивчення української мови потрібно реалізувати  не шляхом збільшення годин або переходу на вивчення інших предметів українською мовою, а шляхом розроблення відповідних стандартів та на основі них програм, методик, підручників, дидактичних матеріалів, словників, з урахуванням мовної специфіки даної меншиниОдним з перших кроків має бути розробка великого академічного словника, а потім вже інших словників, та їх видання – бажано все це за державні кошти.

На основі досвіду європейських країн ЗУПТ вважає, що школи з мовами навчання національних меншин можуть реалізувати вивчення державної мови до кінця базової школи (9 клас) у випадку пересічного учня на рівні А2 – базовий рівень міжнародного стандарту.

 

3.3. З метою збереження національної ідентичності слід ввести в інваріативний складник навчального плану викладання угорського фольклору за рахунок обов’язкових занять, обсягом 1 година на тиждень в 5-6 класах, історії угорського народу в 7-8-9 класах, також 1 годину на тиждень. ЗУПТ розробило та видало навчальні програми та підручники під назвою Історія угорського народу, Історія угорської музики. Просимо дозволу їх включити до затверджених навчальних програм, яким надано дозвіл на використання у навчальному процесі з можливістю їх включення до навчального плану закладу.

При складанні навчальної програми з предметів, які впливають на розвиток ідентичності, таких як мистецтво, художня культура та образотворче мистецтво, співи та музика, твори та митці, характерні ознаки культури  відповідної національної меншини мають бути частиною навчальних програм та набору вимог.

Плануючи викладання угорської мови та літератури, необхідно врахувати наступне:

  • слід адаптувати програми та вимоги навчальних програм до тих, що діють в Угорщині, тому що з точки зору ефективності та сучасності викладання рідної мови та літератури, кращими будуть ті програми, вимоги, які застосовується в країні, де ця мова є державною, адже саме там є необхідна кількість кваліфікованих фахівців та відповідні інституції.
  • потрібно дати можливість угорськомовним освітнім закладам адаптувати та використовувати в навчанні видані в Угорщині підручники та робочі зошити (хоча б з угорської мови та літератури) з метою забезпечення доступності якісної навчальної літератури та підручників. Це було б також економічно вигідно для української держави.

 

  1. На рівні повної середньої освіти.

4.1. На рівні класів повної середньої освіти викладання 60% предметів українською мовою, як це планується, призведе до закриття шкіл з угорською мовою навчання чи значного погіршення якості навчання в таких школах. на даному рівні На рівні середньої школи ми повністю незгідні з таким підходом та рішуче відхиляємо це і трактуємо як повне обмеження існуючих прав: примусовий інструмент асиміляції.

4.2. Стандарт середньої школи щодо вивчення української мови для випускників шкіл з мовою навчання нацменшин пропонує оволодіння мовою на рівні C1. Запропоновані стандарти не беруть до уваги той факт, що українська мова є другою мовою для меншин, а також наявні програми не забезпечують розвиток мовних навичок, але залишаються орієнтованими на вивчення граматики. Знання державної мови наразі оцінюється випускним іспитом, який водночас є і вступним іспитом на здобуття української філологічної освіти, та еквівалентний рівню C1. Тести вимірюють не мовні компетенції, а переважно граматичні знання на рівні, очікуваному від майбутніх гуманітаріїв. ЗУПТ вже протягом десятиліття, тобто з 2008 року, коли зовнішнє незалежне оцінювання з української мови зробили обов’язковим, просить введення дворівневого іспиту: з нижчими вимогами для пересічного випускника та з вищими для майбутніх гуманітаріїв.  Цього так і не відбулося, натомість минулого року випускникам шкіл меншин було надано нижчий прохідний бал у випадку оцінювання ЗНО, проте це не стосувалося балу для оцінювання ДПА з державної мови, оцінка з якої зазначається в атестаті про повну середню освіту. Ті, що не набрали необхідну кількість балів з української мови, не могли подати свої документи в жодний вищий навчальний заклад, адже для всіх спеціальностей, навіть для угорської філології обов’язковим є досягненння прохідного балу з української мови.

4.3. Не існує централізованого оцінювання з рідної мови у випадку нацменшин у Центрі оцінювання якості знань, що є образливим та дискримінаційним.

4.4 Окрім чотирьох мов ЄС (англійська, німецька, французька, іспанська) не проводиться тестування з інших мов ЄС, наприклад: болгарська, грецька, польська, румунська, словацька, чеська, угорська, хоча ці мови можливо вивчати як іноземну згідно діючих навчальних програм не тільки для меншин, а й для україномовних учнів.

4.5. Згідно із Законом про державну мову, на відміну від практики попередніх десятиліть, здавати випускні іспити, що одночасно означає і вступні іспити із всіх предметів, можна лише українською мовою, що є обмеженням прав та дискримінацією, оскільки таким чином будуть оцінюватися не загальні знання, а рівень володіння українською мовою.

4.6 Закон про загальну середню освіту передбачає, що з 2024 року загально середню профільну освіту можливо реалізувати за умови наявності як мінімум чотирьох десятих класів. Через статтю, що регулює чисельність класів (до 30 осіб), це означає, що щонайменше 91 учень десятого класу має записатись до середньої школи, щоб там розпочалося навчання. Положення майже повністю робить неможливим реалізацію профільної середньої освіти для більшості національних меншин у більшості населених пунктів.

Наші рекомендації:

4.1 . Для збереження якості освіти треба зберегти і на далі забезпечити право навчання дітей на рідній мові, не обмежувати відсоток викладання навчальних предметів рідною мовою на рівні профільної середньої освіти. Важливе подальше забезпечення можливості складати випускне/вступне тестування з профільних предметів угорською мовою.

4.2. В школах з мовою навчання національних меншин вивчення державної мови слід здійснювати згідно стандартів другої мови (враховуючи специфіку мови корінного населення, відповідної національної меншини). При цьому слід користуватися критеріями обов’язкових вимог до мети й змісту навчання державної мови як другої на рівнях визначених CEFR (Common European Framework of Reference) і рекомендованих резолюцією Ради ЄС (листопад 2001 р.) для створення національних систем оцінки мовної компетенції. Для викладання української мови як другої необхідна нова методика та професійна база для забезпечення фахового підґрунтя реалізації комунікативного спрямування вичення мови. Міжнародна практика показує, що рівень В2 володіння певною мовою вимагається від випускників вищих навчальних закладів, є умовою здобуття диплому бакалавра, тому цей рівень повинен бути критерієм для абітурієнтів, а для випускників – В1. Цей рівень був би реальним для тих, що прагнуть здобути професію або навчатися на рівні перед вищої фахової освіти. (Звичайно, винятком повинна бути вимога до тих, що вступають на спеціальність «українська філологія»).

4.3. Необхідно створити можливість проведення незалежного зовнішнього оцінювання з рідної мови та складання державної підсумкової атестації з угорської мови на Закарпатті. Слід пристосувати вимоги та зміст угорського випускного іспиту до вимог, що діють в Угорщині.

4.4 Необхідно створити можливість проведення незалежного зовнішнього оцінювання з інших іноземних мов ЄС наприклад: болгарської, грецької, польської, румунської, словацької, чеської,  а також з угорської, як іноземної.

4.5. Потрібно скасувати положення Закону про державну мову, який, на відміну від практики попередніх десятиліть, передбачає, що складати випускні, а отже і вступні іспити з усіх предметів потрібно не мовою освіти, а українською мовою, що є звуженням законних прав рівного доступу до освіти та дискримінацією, адже таким чином оцінюватиметься не рівень знань з певного предмету, а рівень володіння українською мовою. Слід користуватися позитивним досвідом європейських країн, де національним меншинам дозволяють складати випускні іспити рідною мовою.

4.6. Міністерство освіти та науки повинне застосувати інші вимоги, наприклад, щодо мінімальної чисельності класів, як у випадку шкіл з українською мовою навчання. Потрібно врахувати позитивний європейський досвід, і застосовувати позитивний коефіцієнт, задля збереження мережі закладів освіти нацменшин.

 

  1. На рівні вищої освіти

 

5.1.Прийнятий у 2014 році, – після подій на Майдані, – Закон Про вищу освіту дозволив приватним вишам обирати свою мову викладання відповідно до резолюції Венеціанської комісії. 25 квітня 2019 року парламент прийняв поправку, якою змінив текст статті 48, що регламентує мову викладання у приватних вищих навчальних закладах. Згідно з поправкою мовою освітнього процесу у вищих навчальних закладах є державна мова, а застосування мов у вищих навчальних закладах визначають закони України про забезпечення функціонування української мови як державної та про освіту.

5.2. Досі нема можливості, щоб мова освіти у випадку нацменшин була частиною системи випускних/вступних іспитів. Хоча внутрішній випускний іспит (ДПА) дозволений, він не є частиною державної системи незалежного оцінювання. Нема можливості подавати заявку на складання іспиту з рідної мови в процедурі вступу до вишу. Наприклад, для абітурієнтів, що вступають Закарпатського Угорського Інституту ім. Ференца Ракоці ІІ нема можливості складати вступний іспит з угорської мови та літератури, навіть при вступі на факультет угорської філології, адже з цих предметів не існує незалежного оцінювання. При складанні внутрішньоо іспиту з мови ми можемо визначити лише те, чи розмовляє абітурієнт угорською мовою.

5.3. Новий Закон про вищу освіту також унеможливлює отримання вищої освіти для нацменшин навіть у випадку приватних ВНЗ. Зовнішня система тестування дозволяє оцінювати знання лише українською мовою. Тобто, навіть якщо особа навчалася угорською мовою у вищому навчальному закладі, їй доведеться скласти підсумкові іспити українською мовою, що а ставить випускників угорських вишів у вкрай несприятливе становище.

5.4. Новий закон про вищу освіту також має на меті обмежити автономію приватних вищих навчальних закладів, дозволяючи обіймати посаду ректора лише тим особам, що мають затверджене державою звання доцента або професора.

5.5. Процес ліцензування та акредитації згідно з Законом про вищу освіту і надалі містить екстремальні стандарти. Наприклад, Закарпатський Угорський Інститут не в змозі акредитувати факультет педагогіки рівня дитячого садка, оскільки немає особи, яка мала б відповідне докторське звання, яка також мала б за базову вищу освіту вихователя(педагога) дитячого садка.

5.6. Робота приватних вузів ускладнюється процесом нострифікації дипломів та наукових ступенів, отриманих за кордоном. Позитивного зрушення в цьому питанні майже нема.

5.7. Система працевлаштування іноземних професорів залишається надто бюрократичною. Дозвіл на їх тимчасове проживання надають обласні адміністрації. Без їх дозволу не можливо подавати заяву на дозвіл на тимчасове проживання, а у зв’язку з цим не можливо їх працевлаштувати. Заяву на дозвіл на тимчасове проживання необхідно поновлювати щороку, а без даного дозволу вони не отримують дозвіл на працевлаштування та ідентифікаційний номер платника податків. Ступінь професора зараховується до якісного складу викладачів установи, якщо він нострифікований, шляхом надзвичайно бюрократичної та часом принизливої процедура, яку можуть ініціювати лише громадяни України. Цей процес не є гідним, особливо для міжнародно визнаного науковця.

 

Наші рекомендації:

5.1. Наполягаємо на забезпеченні збереження існуючих прав на навчання рідною мовою. Вимагаємо зміну статті 7 основного Закону про Освіту наступним чином: «Навчальні заклади України приватної та комунальної форми власності мають право вільного вибору мови навчання».

5.2. Держава повинна забезпечити для нацменшин право та  можливість складання випускних та вступних іспитів рідною мовою.

5.3. Стосовно приватних закладів вищої освіти, забезпечити можливість вибору мови викладання засновником чи власником закладу, а також забезпечення проведення підсумкових іспитів та написання дипломних робіт мовою викладання.

5.4. Забезпечити автономію вищого навчального закладу щодо вимог наукового ступеня ректора і просимо ввести зміни до Закону Про вищу освіту наступним чином: «Кандидат на посаду керівника закладу вищої освіти повинен вільно володіти державною мовою, мати вчене звання та/або науковий ступінь (для закладів вищої освіти мистецького спрямування – вчене звання та науковий ступінь або ступінь доктора мистецтва) і стаж роботи на посадах науково-педагогічних працівників не менш як 10 років. Кандидат на посаду керівника закладу державної чи комунальної форми власності має бути громадянином України»

  • Систему ліцензування та акредитації слід адаптувати до європейських норм.
  • Процедура нострифікації вчених ступенів, здобутих за кордоном, повинна бути спрощена, пропонуємо укладання відповідного нового договору з Угорщиною стосовно даного питання.
  • Слід спростити процедуру отримання дозволу на проживання в Україні, отримання дозволу на роботу іноземними громадянам, які працюють у вищих навчальних закладах.
Forrás: