Ким ми можемо пишатися: інтерв’ю з Шандором Герев

Педагоги відіграють пріоритетну роль у вихованні та навчанні молоді, допомагаючи отримати знання та розвинути навички. Вони передають своїм учням не лише предметну компетентність, але і прививають такі важливі цінності, як відповідальність, емпатію та виховують у них здатність до командної співпраці. Педагоги часто виконують роль менторів, які допомагають подолати труднощі. Вони повинні впроваджувати нові технології та методи, аби адаптуватися до мінливих викликів освіти.

Шандор Герев народився в селі Косонь. Навчання розпочав у місцевому ліцеї імені  Арань Яноша, а атестат отримав у Карачинському греко-католицькому ліцеї імені Олександра Стойки. Згодом продовжив освіту в Закарпатському угорському інституті імені Ференца Ракоці II, обравши спеціальність «Біологія-Географія». Сьогодні він – викладач, вихователь, класний керівник, вчитель біології та керівник гуртожитку у Карачинському греко-католицькому ліцеї імені Олександра Стойки. З ним ми і поспілкувалися.

– Розкажіть про себе. Як проходило Ваше дитинство?

– Я народився в селі Косонь, де й досі проживаю разом із родиною та бабусею. До 9-го класу навчався у ліцеї імені Арань Яноша, а продовжив навчання вже в Карачинському греко-католицькому ліцеї імені Олександра Стойки. У 2011 році розпочав здобувати вищу освіту в Закарпатському угорському інституті імені Ференца Ракоці II за спеціальністю «біологія-географія». Ще з дитинства мене захоплювала природа та механізми її функціонування. Я завжди шукав взаємозв’язки у світових процесах та намагався знайти причини виникнення тих чи інших явищ. Остаточне рішення продовжити навчання саме в цьому напрямку я ухвалив лише в старших класах, і жодного разу не пошкодував про свій вибір.

– Чому Ви обрали саме ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ?

– Для мене було важливо залишитися вдома, на батьківщині, тому вибір був очевидним. Я мав змогу здобути освіту рідною мовою, а відстань до закладу була зручною. Спочатку мій вибір базувався суто на практичних аспектах, але згодом, познайомившись із викладачами та однокурсниками, я зрозумів справжню цінність цього місця. Навчання на спеціальності «біологія-географія» стало для мене природним процесом – я сприймав нові знання так само легко, як губка вбирає воду. Проте математика та хімія давалися значно важче, і з цими двома дисциплінами досі маю труднощі.

– Як минули Ваші студентські роки? Чи залишилися спогади, якими Ви б залюбки поділилися?

– Це були найкращі роки мого життя, наповнені безліччю незабутніх моментів. Найяскравіші спогади пов’язані з польовими практиками та життям у гуртожитку. Наприклад, одного разу ми цілий тиждень готували страви лише з яловичини, бо в м’ясника не було іншого м’яса. Дівчатам ми сказали, що це свинина, бо інакше вони б її не їли. Або ж як ми купалися в крижаному гірському потічку біля підніжжя Говерли, де температура води була всього 8 градусів за Цельсієм. А ще – як розігрівали воду в казані, щоб дівчата могли помити голову під час експедиції. Згадую також наш похід у село Велика Добронь, коли в перший же день розпочалася сильна злива, і ми три дні промокали до нитки, але все одно ночували в наметах. Одного разу ми навіть їли рибу, яку самі ж виловили в озері. А під час одного зі спусків з гори я так довго йшов униз, що великий палець ноги пробив дірку у взутті. Таких історій дуже багато – їх вистачило б не на одну статтю, а на цілу книгу!

– Що відбулося після закінчення ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ?

– У моєму випадку можливість працевлаштування з’явилася ще до завершення навчання. Коли я навчався на 4-му курсі, побачив оголошення про вакансію вихователя у Карачинському греко-католицькому ліцеї імені Олександра Стойки. Порадившись із викладачами та керівництвом Реформатського спеціалізованого гуртожитку імені Яна Кальвіна, де я мешкав під час навчання, був пресвітером і займався виховною діяльністю, я вирішив подати заявку. 1 січня 2015 року мене прийняли на роботу, і відтоді я працюю в цьому закладі.

– Як Ви почувалися на початку педагогічної кар’єри?

– Найбільш дивним було усвідомити те, що я вже не студент, а вчитель. Я намагався знайти підхід до дітей через повагу та розуміння, хоча швидко збагнув, що мені ще є куди розвиватися. І досі так вважаю. На шляху траплялося чимало викликів. Я завжди прагнув бути корисним, але також довелося навчитися відмовляти в певних ситуаціях, аби мати змогу якісно виконувати основні обов’язки. Мені було важливо розібратися, коли потрібно бути суворим і як правильно застосовувати цю суворість. Думаю, що мені легко вдається знаходити спільну мову з дітьми, я намагаюся приділяти їм увагу, ставитися до всіх однаково з любов’ю та повагою. Колектив завжди підтримував мене, особливо на початку, коли я вчився багатьом новим речам.

– Який досвід Ви здобули за ці роки?

– З часом я брав на себе дедалі більше обов’язків, що дало змогу отримати ширший досвід у ролі вихователя, класного керівника, викладача біології, а згодом і керівника гуртожитку. Як вихователь, я зрозумів, що якщо даю обіцянку, то мушу неодмінно її виконати – це формує довіру. Як класний керівник, я завжди використовую можливість поспілкуватися з дітьми чи організувати для них спільні заходи, адже це зміцнює нашу взаємопідтримку. Викладаючи біологію, я досі ретельно готуюся до кожного уроку й прагну взаємної відповідальності: я можу вимагати від учнів лише те, що сам ретельно пояснив і передав їм. У ролі керівника гуртожитку намагаюся дотримуватися балансу. Єдине, що мене засмучує, – це те, що ми намагаємося створювати для дітей безліч можливостей, але вони не завжди хочуть ними скористатися. Було чимало випадків, коли ми організовували чудові заходи, а вони відмовлялися брати участь, бо їм зручніше було просто сидіти з телефоном у руках. Згодом вони все ж визнавали, що захід був цікавим, але часто доводилося ледь не змушувати їх спробувати щось нове.

– За якими методами Ви працюєте? Як мотивуєте учнів?

– Як і для дорослих, так і для дітей вкрай важлива форма подачі матеріалу, а не сам матеріал. Якщо людина говорить лише для того, щоб щось сказати, це відчувається. Але якщо вона ділиться особистим досвідом – це зовсім інше. Я завжди запитую себе: якщо я щось вимагаю, чи роблю я це сам? Якщо запрошую їх до праці, чи працюю я разом із ними? Учитель повинен розуміти, що кожна його дія – це приклад, а кожне слово має вагу. Це не просто робота, як на заводі, тут потрібно відчувати справжню відданість справі.

– Як труднощі минулих років вплинули на Вашу роботу?

– Пандемія принесла багато нового, але мені пощастило: серед моїх друзів по гуртожитку було чимало спеціалістів із математики та інформатики, тому я швидко адаптувався до онлайн-навчання. Набутий досвід допоміг також у подоланні труднощів, пов’язаних із початком війни. Ми змогли оперативно перейти на дистанційне навчання. У перший рік війни багато наших учнів виїхали за кордон, але зараз ця тенденція поступово змінюється – кількість учнів зростає, і це я вважаю справжнім благословенням у нинішніх обставинах.

– Розкажіть трохи про свою родину. Окрім роботи, чи вистачає часу на відпочинок?

– Моя дружина – Каталін Герев, ми познайомилися ще в інституті. Після його закінчення я одружився з нею. Плід нашого кохання – наша донька Емілі, якій скоро виповниться чотири роки. Вона вже два роки відвідує Карачинський греко-католицький дитячий садок імені Святого Михайла. Дружина також працює в ліцеї викладачкою, тож ми не лише подружжя, а ще й колеги. Ліцей надає нам житло. Ми намагаємося розмежовувати роботу і сімейне життя – наприклад, я не беру додому зошити для перевірки. Але, звісно, це не завжди вдається. Ми прагнемо якомога більше часу проводити разом, особливо з донькою.

– Які у Вас плани на майбутнє?

– У мене завжди багато планів, але зараз єдине, що мене мотивує найбільше, – це надія на мир. Короткострокові плани можна будувати, але довгострокові – лише в умовах стабільності.

– Чим завдячуєте ЗУІ ім. Ф.  Ракоці ІІ?

– Насамперед тим, що саме там я зустрів свою дружину. Інститут дав мені міцну освітню базу, на якій я будую своє життя. Тут я знайшов друзів, на яких можу покластися й досі. Це були незабутні п’ять років, упродовж яких сталося багато всього, що сформувало мене як особистість. І, звісно, я отримав безліч спогадів, які залишаться зі мною назавжди.

Аніта Курмай

Ця стаття також доступна наступними мовами
• Magyar