Ким ми можемо пишатися: інтерв’ю з Каміллою Дебрецені

Жити на Закарпатті сьогодні – це виклик. Бути угорцем у країні, де йде війна – ще складніше. У таких умовах особливої ваги набуває те, щоб угорська громада мала власний, незалежний голос у медіапросторі. Закарпатський угорський журналіст — це більше, ніж просто репортер: це голос спільноти, її цінностей, переживань і мрій.

Камілла Дебрецені попри те, що народилася у місті Кішкунфеледьгаза, зростала в Чопі, де й закінчила середню школу. Після здобуття атестата навчалася в Ужгородському національному університеті та Закарпатському угорському інституті імені Ференца Ракоці ІІ. Деякий час вона жила й працювала в Англії, а згодом повернулася додому та приєдналася до команди телеканалу «TV21 Ужгород». Саме з нею ми й поспілкувалися.

– Розкажіть про себе. Як проходило Ваше дитинство?

– Я народилася в Кішкунфеледьгазі, але виросла в Чопі. Відвідувала угорський дитячий садок, а згодом закінчила Чопську середню школу №2 імені Іштвана Сечені. Мене оточувала любляча, турботлива родина, і я мала по-справжньому щасливе дитинство. Тоді на вулицях було багато дітей – ми грали у футбол, бігали, будували таємні схованки. Це був період свободи, пригод і справжньої безтурботності.

– Чому Ви обрали саме ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ?

– Після школи я довго не могла обрати між двома навчальними закладами вищої освіти з угорською мовою навчання, що функціонували на Закарпатті, тому зрештою вирішила навчатися в обох. Денну форму я обрала в Ужгородському національному університеті, бо він знаходиться ближче до Чопа, а заочно вивчала англійську філологію в ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ. Я завжди любила англійську мову й хотіла вдосконалюватися в цій сфері.

– Як минули Ваші студентські роки? Чи залишилися спогади, якими Ви б залюбки поділилися?

– Мабуть, найяскравіший спогад – це бал посвяти у студенти. Попри те, що навчалася заочно і з’являлася тут не так часто, як студенти денної форми, я завжди намагалася бути активною в студентському житті та брати участь у подіях інституту.

– Що відбулося після закінчення ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ?

– Після отримання диплома я мала можливість пожити в Англії, де тоді ще з моїм хлопцем, а нині чоловіком, ми почали самостійне життя. Це був дуже цінний період – я вивчала мову, знайомилася з культурою, набувала самостійності. Нам доводилося справлятися майже самотужки, у чужій країні, у двадцятирічному віці. Це був величезний життєвий і професійний урок.

– Але Ви вирішили повернутися.

– Так, ми дуже сумували за Закарпаттям. Саме тоді з’явилося оголошення, що телеканал «TV21 Ужгород» шукає нових працівників. Я пройшла пробний етап, і мене запросили до команди. Так почалася моя робота на телебаченні.

– Як Ви почувалися на старті кар’єри?

– Я починала як редактор-репортер, згодом почала вести ефіри.. Спершу це було як занурення в глибоку воду, але я швидко адаптувалася. Я прийшла в професію з бажанням не розчарувати свою родину – батьків і брата. Озираючись на шість років роботи, сподіваюся, мені вдалося виправдати їхню довіру.

– Якими враженнями збагатила Вас ця професія?

– Професія журналіста – це щоденні знайомства, нові історії, досвід. Попри всі труднощі, спричинені війною, ми стараємося триматися на висоті, створювати актуальні сюжети, а коли вдається – й авторські проєкти.

– Вашу роботу вже неодноразово відзначали.

– Мені дуже пощастило працювати з видатним оператором Бейлою Балла. Ми брали участь у багатьох кінофестивалях, не раз ставали призерами. Зовсім нещодавно отримали перше місце на телевізійному конкурсі імені Кароля Ковша в Паличі. У 2023 році я отримала премію «Junior Prima» в категорії «Науково-популярний контент» – це не лише особисте визнання, а й спільна перемога для всієї закарпатської угорськомовної журналістики.

– Крім цього Ви працюєте кореспонденткою каналу «M1» і ведучою на каналі «Ultrahang» («Ультразвук»).

– Я є кореспонденткою каналу «M1». Ми готуємо щотижневу програму «Kárpátalja Ma» («Закарпаття сьогодні») та щоденні сюжети. У перші тижні повномасштабного вторгнення я мала по кілька живих включень щодня – це виснажувало фізично, але стало безцінним професійним досвідом. Після інтерв’ю зі мною представники каналу «Ultrahang» («Ультразвук») запропонували співпрацю. Рада, що долучилася до цієї команди та маю можливість її підсилювати.

– Як останні роки та їхні труднощі вплинули на Вашу роботу?

– Я почала працювати у 2019-му, і тільки кілька місяців могла відчути мирний період. Потім прийшла пандемія, згодом – війна. Тобто я практично весь час працюю в умовах кризи. Але, мабуть, саме це й формує журналіста, вчить розуміти справжню вагу професії.

– Розкажіть трохи про свою родину. Окрім роботи, чи вистачає часу на відпочинок?

– Я заміжня, дітей поки немає. Ми з батьками, братом і його дружиною дуже близькі. Тато й брат – мої колеги по роботі, а мама свого часу працювала над укладанням підручників. Тож професійні розмови в нашій родині – звична річ. Я виросла в інтелігентній, згуртованій родині, за що безмежно вдячна.

– Які у Вас плани на майбутнє?

– Я завжди маю плани, але зараз багато що залишається під знаком питання. У такі часи залишається лише довіряти Богу й терпляче чекати.

– Чим завдячуєте ЗУІ ім. Ф.  Ракоці ІІ?

– Я отримала від інституту надзвичайно багато: знання, зв’язки, досвід і відчуття гордості за те, що є його випускницею. Для мене це є частиною моєї особистої та професійної ідентичності.

Аніта Курмай

Ця стаття також доступна наступними мовами
• Magyar