Ким ми можемо пишатися: інтерв’ю з Даніелем Чуго

Педагоги відіграють пріоритетну роль у вихованні та навчанні молоді, допомагаючи отримати знання та розвинути навички. Вони передають своїм учням не лише предметну компетентність, але і такі важливі цінності, як відповідальність, емпатію та виховують у них здатність до співпраці. Педагоги часто виконують роль менторів, надаючи підтримку у подоланні труднощів. Вони постійно адаптуються до мінливих викликів освіти, наприклад,  впроваджуючи нові технології та методи.

Даніель Чуго народився у селі Чома. Свої знання примножив на кафедрі географії Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ, крім цього, здобув диплом вчителя  фізичної культури у Дрогобицькому державному педагогічному університеті. На сьогодні, він є викладачем географії та фізичної культури у Берегівському ліцеї імені Лайоша Кошута, чим дуже пишається. Крім того, його пристрастю є рибальство, яким він займається на професійному рівні. Сьогодні ми поспілкувалися з ним.

– Розкажіть про себе. Як проходило Ваше дитинство?

– Я народився у Чомі. Загальну середню освіту отримав у 2009 році у Берегівській загальноосвітній школі №4 імені Лайоша Кошута (зараз Берегівський ліцей імені Лайоша Кошута). Моє дитинство було сповнене захоплюючими пригодами та відкриттями, я багато часу проводив на природі та зі своїми друзями. Визначальними елементами мого повсякденного життя були футбольні матчі, риболовля з друзями та домашні сільськогосподарські роботи. Спільні враження, які я переживав разом зі своєю родиною та друзями, зробили моє дитинство справді пам’ятним.

– Чому Ви обрали саме ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ?

– Після здобуття середньої освіти, так чи інакше, я хотів продовжувати навчання, але тільки вдома, на Закарпатті, своєю рідною мовою. У школі для мене були близькими два предмети:  географія та фізкультура. Вирішив, що у цих двох сферах хотів би продовжувати навчання. У 2010 році вступив до Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ, де здобував фах географа,  паралельно навчався фізичній культурі у Дрогобицькому державному педагогічному університеті. У 2014 році вдалося здобути диплом бакалавра за обома спеціалізаціями, а у 2015 році отримав диплом магістра соціальних наук з фізичної культури. На той час в інституті навчання за ОКР «Магістр» з географії не проводилося, тож довелося зачекати 8 років, аби вступити на щойно відкритий курс магістра з географії в інституті ім. Ференца Ракоці ІІ, який успішно завершив влітку 2024 року.

– Як минули Ваші студентські роки? Чи залишилися спогади, якими Ви б залюбки поділилися?

– Ці 6 років мого життя були одними з найцікавіших періодів. Протягом чотирьох років я був членом Студентського Самоврядування і координував роботу відділу з питань спорту, де разом з тодішніми членами управління, нашою метою було зробити студентські роки однокурсників незабутніми та яскравими – ми розробляли та проводили різноманітні програми, як от спортивні змагання, конкурси, бали і табори для першокурсників. Проте  найбільше  враження  справили  польові практики з географії. Незліченні мандрівки, гірські походи, кемпінги, практичні завдання, вимірювання та обчислення зробили ці роки незабутніми. Найбільш пам’ятне враження трапилося у 2012 році, коли з кафедрою наук про Землю (нині:  кафедра географії та туризму), в рамках великих українських польових навчань, ми відвідали Львів і Київ, а потім дісталися до Кримського півострову, де я вперше побачив Чорне море.

– Що відбулося після закінчення ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ?

– Після отримання диплому бакалавра з 1 вересня 2014 року я почав працювати по 15 годин на тиждень вчителем фізкультури у Галаборській загальноосвітній школі (нині: Галаборська гімназія). У січні 2015 року я отримав пропозицію роботи в тодішній Берегівській загальноосвітній школі №4 імені Лайоша Кошута, за яку висловлюю окрему подяку колишній директорці Юліанні Мицик та заступниці директорки Ірині Надь. Пропозицію прийняв без вагань, оскільки це велика честь – продовжити свою викладацьку кар’єру у моїй колишній школі.

– На сьогодні Ви працюєте вчителем географії та фізичної культури у Берегівському ліцеї імені Лайоша Кошута.

– З 1 вересня 2015 року працюю вчителем фізичної культури на постійній основі у ліцеї імені Лайоша Кошута. Як всі нові починання, це також було сповнене викликами. Зокрема, видавалося дивним працювати разом з тими колегами, які ще п’ять років тому були моїми вчителями. У 2016 році, у віці 24 років отримав свій перший клас та став класним керівником. Згадуючи минуле, як вчителю-початківцю, мені було вкрай важко відповідати очікуванням та впоратися з роллю вчителя. З 1 вересня 2023 року також працюю у школі вчителем географії, що дало мені новий поштовх і допомогло зберегти ентузіазм щодо викладацької кар’єри.

– Яким досвідом Ви збагатилися за ці роки? Як можна добре працювати з учнями?

– Працювати в одній із найвідоміших, найуспішніших і найбільших угорських шкіл Закарпаття – це справжня честь, але водночас і серйозна відповідальність. Протягом останніх десяти років я здобув чимало позитивного та негативного досвіду, який намагався інтегрувати у свою роботу. З роками ми досягали все кращих результатів на міських спортивних змаганнях та зуміли посісти престижні місця. В Угорщині нам вдалося п’ять разів взяти участь у Кубку Європи з футболу Grassroots, де ми здобули чотири перемоги завдяки таланту дітей та сумлінній праці. Як вчитель географії, також намагаюся щодня гідно виконувати свої обов’язки та збагачувати своїх учнів новими знаннями.

Ефективна співпраця з учнями вимагає багато терпіння, емпатії та уваги. Для створення успішних та довірливих взаємин між вчителем та учнем  керуюся  базовими принципами, а саме: дбаю, аби  у класі панувала дружня  атмосфера, мотивую та заохочую, дотримуюсь чітких вимог та послідовності, застосую інтерактивні методи навчання, забезпечую гнучкість стосовно до учнів та школи і підтримую хороші стосунки з батьками.

– Як труднощі минулих років вплинули на Вашу роботу?

– На жаль, епідемія Covid-19 негативно позначилася на навчальному періоді, суттєво вплинувши на якість та темп навчання. Як і багато інших закладів, наша школа також перейшла на онлайн-навчання, яке ми реалізували через платформу Google Classroom. Оскільки до епідемії у нас не було досвіду онлайн-освіти, вчителям також довелося швидко адаптуватися і освоїти нові методики. Коли ми вже, начебто, змогли повернутися до нормального життя,  воєнна ситуація в країні (російсько-українська війна) створила нові виклики. Пройшло шість місяців включно з літніми канікулами, що я не бачився особисто зі своїм класом та учнями. Протягом цього періоду, на педагогів лягло ще більше відповідальності. Завданням школи є забезпечення стабільності та безпеки, і я думаю, що ми зробили для цього все. Незважаючи на виклики, спільними зусиллями нам вдалося вирішити проблеми, що виникають, і подолати перешкоди разом, у співпраці з колегами та батьками.

– Крім цього, наскільки я знаю, Ви дуже любите рибалити.

– Так, дуже люблю рибалити. Все почалося у дитинстві, коли ми з родиною та друзями багато часу проводили на берегах річок та озер. Під час наших відпочинків ми неодноразово рибалили, і нас одразу ж захоплювало спокійне оточення, тихе очікування, а потім і азарт від лову. З роками я почав серйозніше сприймати рибальство і, на сьогоднішній день, це стало моїм улюбленим відпочинком, який допомагає зарядитися енергією та відволіктися від галасу буднів.

– На сьогоднішній день, Ви займаєтеся рибальством на професійному рівні. Якими результатами можете пишатися?– Зазвичай, я беру участь в риболовних змаганнях. В останні роки, здебільшого, у місцевих змаганнях, наприклад, таких як заходи озера Туту, рибальського господарства Великої Доброні та Березького озера.

Найбільшою втіхою для мене є захоплення від змагання та оточення. Кілька разів мені вдалося зайняти призові місця, що наповнює мене особливою гордістю, проте найважливішими є враження та час, проведений на природі. Однак, цього літа я був зайнятий розробкою програм та роботою, тому на риболовлю у мене залишалося менше часу. 24 серпня я взяв участь у риболовному змаганні Молодіжної організації Товариства угорської культури Закарпаття, де посів 4-те місце. На жаль, до третього місця мені не вистачило 200 грамів, тому я був трохи розчарований. 7 вересня на змаганні на озері Туту я став другим. Саме тоді я впіймав свою найбільшу рибу року – амура вагою 10,19 кг. Кожне змагання – новий виклик,  завжди є чому навчитися і це постійно мотивує мене розвиватися.

– Які є труднощі в цій ніші?

– У риболовлі та змаганнях доводиться стикатися з багатьма проблемами. Однією з найбільших труднощів є непередбачуваність. Поведінка риб багато в чому залежить від погоди, температури води, часу доби, і передбачити, коли і чим вони будуть харчуватися, часто буває непросто. Тиск конкуренції також є окремою складністю. Необхідно змагатися не тільки з собою, а й з іншими досвідченими рибалками і постійно приймати швидкі рішення: наприклад, якщо не зловлю рибу, потрібно швидко змінювати тактику. Крім того, правильний догляд і дбайливе використання оснащення також є ключовими, адже невдало підібрана приманка або помилка в техніці можуть зіпсувати увесь день. Ці виклики, в свою чергу, спонукають мене до вдосконалення та розвитку, адже кожна риболовля і змагання збагачують мене новим досвідом.

– Розкажіть трохи про свою родину. Окрім роботи чи вистачає часу на відпочинок?

– Сім’я завжди відігравала важливу роль у моєму житті. Хоча всі ми зайняті своєю роботою і завданнями, намагаємося знаходити час один для одного і для спільної діяльності. Інколи, вихідними, ми йдемо в походи або ж просто проводимо час вдома, розмовляючи і відпочиваючи. З моєю дружиною Вікторією ми познайомилися в інституті і через десять років, у 2021 році, одружилися. Ми мешкаємо у Берегові, оскільки обоє працюємо тут. Вікторія вже вісім років працює у благодійному фонді «ГЕНІУС». Окрім роботи, завжди намагаюся проводити достатньо часу з нею. Крім сім’ї та роботи,  також займаюся риболовлею, футболом та волейболом.

– Які плани на майбутнє?

– Одним з наших найважливіших планів на майбутнє є створення сім’ї. Якщо все відбуватиметься згідно з моїми очікуваннями, я б хотів продовжити навчання і отримати ступінь доктора наук, проте я ще не вирішив, що саме буде моєю обраною галуззю знань – фізичне виховання чи географія. Крім того, моя найголовніша мета – жити в здоров’ї, мирі та злагоді з дружиною тут, на Закарпатті.

– Чим завдячуєте інституту імені Ференца Ракоці?

– Багато чим завдячую Закарпатському угорському інституту імені Ференца Ракоці ІІ. Першим і найбільшим подарунком, який я отримав тут, є моя дружина Вікторія. Крім того, за шість років я здобув цінні знання, які мені передали чудові професіонали. Під час навчання в інституті встановив багато дружніх стосунків, які й донині є важливими для мене.

Аніта Курмай

Ця стаття також доступна наступними мовами
• Magyar