Ким ми можемо пишатися: інтерв’ю з Гретою Ерчеі

Міжнародний координатор у вищому навчальному закладі є ключовою особою, яка займається розбудовою та підтримкою глобальних зв’язків. Він відповідає за інтеграцію іноземних студентів, допомагає їм адаптуватися до культурних та академічних особливостей середовища. Крім того, забезпечує умови для розвитку міжнародного співробітництва університету та налагодженню нових партнерських відносин.

Грета Ерчеі народилася в селі Кідьош. Після закінчення початкової школи вона продовжила навчання у Берегівській угорській гімназії, де згодом успішно склала випускні іспити. Потім вступила на спеціальність «історія – англійська мова» до Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці II. Після здобуття диплому переїхала до Угорщини, ле нині обіймає посаду міжнародної координаторки в університеті імені Лоранда Етвеша, а також є засновницею музичного гурту. Сьогодні ми поспілкувалися з нею.

– Розкажіть про себе. Як проходило Ваше дитинство?

Я виросла в селі Кідьош. Дитинство проводила серед хвилястих пагорбів Березької долини, ознаменувалося воно довгими годинами на свіжому повітрі та затишним родинним життям в атмосфері традиційного села. Там я відвідувала початкові класи. Моєю першою вчителькою стала видатна педагогиня Каталін Надь, яка прищепила нам любов до читання, арифметики, поезії і розуміння того, що навчання – це не лише цікава, а й захоплива подорож у світ науки. Досі пам’ятаю дитячі виступи до свят, карнавали та підготовчі заняття, які вона організовувала. Закінчивши початкову школи, я вступила до Берегівської угорської гімназії, де у 2006 році склала випускні іспити. Цей навчальний заклад дав нам міцну базу: ми здобули навички самостійного навчання та ґрунтовну загальну освіту. Завдяки численним експериментам і викликам, які ми долали, я відкрила для себе багато сфер, що згодом стали основою моїх зацікавлень – історію, мистецтвознавство, світову літературу, мови. За роки навчання у гімназії я зацікавилася поезією й інструментальною музикою. Пригадую, з якою гордістю я відповідала, коли мене питали, де я навчаюся: «Я – гімназистка з Берегова».

– Чому Ви обрали саме ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ?

–  Упродовж трьох років до випуску з гімназії я відвідувала додаткові курси англійської мови разом з кількома однокласниками. Заняття проводила Емьовке Гіреш, котра поєднувала викладацьку діяльність у гімназії та в інституті. Під її керівництвом сформувалася дружня та натхненна спільнота учнів. Згодом Емьовке стала для багатьох із нас прикладом: вона показала, що і вдома, на Закарпатті, можна отримати якісну освіту, здобути знання, які згодом стануть у пригоді. Ми чули від неї чимало позитивних відгуків про інститут, тому після випуску – хоч мене і приваблювала можливість навчатися в Угорщині – я вирішила спершу реалізувати себе вдома. Обрала фах «історія – англійська мова».

Щодо мотивації: історія мені завжди давалася легко. Я неодноразово перемагала на конкурсах. Особливо цікавила дослідницька складова. Англійську я хотіла вивчати глибше, а педагогічна спрямованість цієї спеціальності приваблювала мене ще більше. Тоді в інституті можна було вступати лише на комбіновані спеціальності, і я зраділа, що зможу поєднати два напрями.

У студентські роки я зосереджувалася на двох важливих напрямах: проводила дослідницьку роботу в гуртожитку та щоліта брала участь у таборах як волонтерка, вихователька і майбутня вчителька.

– Як минули Ваші студентські роки? Чи залишилися спогади, якими Ви б залюбки поділилися?

— Пригадую, що ми мали дуже згуртовану групу: приблизно половина – хлопці, інша половина – дівчата, атмосфера на заняттях була дружньою та невимушеною. Ми завжди могли звернутися одне до одного за допомогою. Яскравим спогадом для мене є спільна підготовка до більш складних іспитів з історії – ми вчилися разом, хвилювалися одне за одного і, зрештою, складали ці іспити на хороші оцінки. Під час навчання зав’язалися справжні дружби й знайомства з однокурсниками з інших спеціальностей. У нас були чудові викладачі. Кожен із них чимось надихав, кожен володів унікальними знаннями, які хотів передати. Я вдячна за те, що мені не доводилося долати великі відстані задля якісної освіти – я мала змогу здобувати її вдома.

– Що відбулося після закінчення ЗУІ імені Ференца Ракоці ІІ?

– Життя склалося так, що після здобуття диплому я майже одразу переїхала до Будапешта, бо вийшла заміж (мій чоловік — теж учасник англомовного табору в Берегові; упродовж багатьох років він займався волонтерською діяльністю на Закарпатті.). Водночас я вступила до магістратури на факультет англійської мови Католицького університету імені Пейтера Пазманя, адже, окрім диплома історика, хотіла отримати і диплом учителя англійської мови.

На останньому курсі університету я почала працювати викладачкою англійської мови: частково з дітьми дошкільного віку, частково з дорослими, яких готувала до мовних іспитів. Це був яскравий і змістовний початок моєї викладацької кар’єри.

– Сьогодні Ви є міжнародною координаторкою в університеті імені Лоранда Етвеша.

– Попри щире захоплення роботою з дітьми, я відчувала внутрішній запит на професійний розвиток та нові виклики. Мене завжди цікавила організація освітнього процесу, бракувало міжнародного середовища. Тож коли 2016 року з’явилася вакансія міжнародного координатора в центральному Міжнародному офісі університету імені Лоранда Етвеша, я – за рекомендацією доброї знайомої – подала свою кандидатуру. Завдяки моєму попередньому досвіду в благодійному фонді, який займався допомогою студентам із-за кордону (я п’ять років була волонтеркою табору товариства імені Ракоці та координаторкою закарпатських програм), мене прийняли на роботу. Волею долі я почала працювати у тому самому університеті, де я колись проходила стажування за програмою обміну студентів.

Протягом чотирьох років я відповідала за організацію літніх університетських програм університету імені Лоранда Етвеша, зокрема Літнього університету для студентів Карпатського басейну, а також курсів з угорської мови як іноземної та культурних програм. Я здобула цінний досвід в організації подій та координуванні великих студентських груп, а також поглибила вміння аналізувати діяльність закладів вищої освіти з різних перспектив. Саме так я, як фахівчиня в галузі гуманітарних наук, увійшла до сфери міжнародного співробітництва у сфері вищої освіти — і, схоже, це надовго визначило мій професійний шлях.

Мій напрям роботи з того часу частково змінився – як за власною ініціативою, так і через зміни у структурі нашого офісу. У 2019 році університет імені Лоранда Етвеша разом із чотирма іншими європейськими університетами виграв масштабний грант CHARM-EU – ініціативу в сфері вищої освіти, в рамках якої партнери працюють над новими моделями навчання, академічної мобільності та сталого розвитку. Коли на початку 2020 року розпочалася спільна робота, мене призначили відповідальною за внутрішньоуніверситетську організацію проєктів. Я вже мала зв’язки з багатьма факультетами завдяки літнім університетам, тож цей новий напрям став логічним продовженням. Це була свіжа й захоплива зміна, і я щиро зраділа можливості випробувати себе в іншій ролі. Цю посаду я обіймала до кінця 2023 року – тоді народився наш син, і з того часу саме він заповнює мої будні. Наразі планую повернутися до цієї роботи за рік-півтора, коли він трохи підросте.

— З якими труднощами Вам доводилося стикатися? Чи були якісь позитивні або, навпаки, складні моменти у роботі?

— Викликів було і є чимало. Це очевидно, коли йдеться про такий масштабний університет. Під час організації літніх програм та мовних курсів я навчилася враховувати культурні відмінності й потреби студентів. У роботі з університетами-партнерами мені було дуже цікаво побачити, як можуть поєднуватися різні освітні підходи: існують як подібні добрі практики, так і суттєві розбіжності, з яких можна багато чого навчитися.

— Крім того, Ви є засновницею гурту «Жомгом». Розкажіть про ідею створення гурту? Яку музику виконуєте?

— Ще під час студентських років я відкрила в собі цікаву здатність — створювати музику до віршів. Здається, це було на третьому курсі, коли ми з друзями брали участь у літературному конкурсі. Одним із завдань було «створити музичний супровід до вірша». Пригадую, як я раптом почала наспівувати запропонований сонет Петрарки – вийшло досить органічно. Звісно, любов до поезії супроводжує мене ще з дитинства – я багато декламувала й пробувала співати. Як же це захоплення переросло в ідею створення гурту? Якщо коротко, то для цього знадобилося багато років, зустрічей і спроб. На початку мені просто подобалося сідати та експериментувати з піснями: переосмислювати, переписувати їх. Разом із чоловіком ми часто займалися музикою, і хоча я не граю на інструментах, він допомагав втілювати мої ідеї на гітарі. Згодом ми стали учасниками літнього творчого табору, організованого мистецькою організацією «Шовфар», де познайомилися з багатьма музикантами. Саме там ми вперше виконали покладені на музику вірші Шандора Каняді та Маґди Фюзеші. Ми отримали чимало позитивних відгуків й натхнення – нам радили зайнятися цим серйозніше. Після цього нас запросили виступити на одному з літературних вечорів, і ми попросили нашого друга-ударника Мартона Шімона приєднатися до нас. Так улітку 2014–2015 років і почався шлях гурту. Проєкт поступово перетворився на справжній колектив, ми отримували дедалі більше запрошень і зосередилися переважно на покладанні віршів на музику, доповнюючи програму псалмами й дитячими піснями. Назву гурту ми склали з перших літер імен трьох засновників – Жомбор, Ґреті, Марці. Згодом, після кількох змін, у 2020 році склався нинішній склад із п’яти музикантів: до нас приєдналися Балаж Шомоді (клавішні) та Іштван Сабов (бас-гітара). З тих пір ми музичимо разом і донині. Основу нашої творчості становлять вірші, покладені на музику, доповнені власними композиціями та аранжуваннями у стилі легкого фолк-року з елементами блюзу та духовної музики.

— У 2021 році вийшов Ваш перший альбом. Яке значення він має для Вас особисто??

— Альбом «Csillagjáró» («Мандрівник серед зірок») є результатом нашого спільного «дозрівання» – часом непростого, але дуже цінного. Тому я справді пишаюся ним. Пісні, що увійшли до нього, створювалися впродовж шести років і зростали разом із нами. Звісно, з плином часу завжди можна знайти щось, що хотілося б змінити або вдосконалити. Але на той момент це була щира, завершена спроба заявити про себе та бажання займатися музикою, творчістю й створенням музики на поезію. Ще більшим досягненням є те, що гурт зберіг єдність. Ми зростали у професійному плані разом, і в листопаді 2024 року змогли випустити другий альбом під назвою «Megérkezés» («Укорінення»). Я дуже вдячна, що в кінці минулого року ми мали змогу представити його наживо в «Fonó Budai Zeneház» («Будайський будинок сплетіння музичних мистецтв»), а цього літа повеземо його на фестиваль «Művészetek Völgye» («Долина мистецтв») та «Kőfeszt» («Фестиваль каменів»).

— Що для Вас означає можливість виступати перед широкою аудиторією?

— Мене завжди вражає, наскільки різною є наша аудиторія. У цьому, як на мене, й полягає головна цінність музики: вона дає змогу достукатися до душі людини й налагодити зв’язок – глибший, ніж усе те, що зазвичай нас роз’єднує.

– Розкажіть трохи про свою родину. Окрім роботи, чи вистачає часу на відпочинок?

— Мій чоловік – юрист, працює доцентом на юридичному факультеті Реформатського університету імені Гашпара Каролі. Разом ми виховуємо нашого півторарічного сина, тож зараз ми перебуваємо в найактивнішій фазі раннього батьківства – з усіма викликами, втомою, але й великою радістю. У вільний час ми любимо проводити час разом, мандрувати, відкривати світ разом із сином.

– Які у Вас плани на майбутнє?

— Наразі моїм головним покликанням є материнство, і я прагну реалізуватися саме в цій ролі. Увесь наш ритм життя нині побудований навколо цього. Водночас я дуже вдячна, що, хоч і нечасто, але все ж маю змогу брати участь у репетиціях і концертах гурту «Жонгом» кілька разів на рік. Маю також чимало творчих задумів, які поступово накопичуються, і я вірю, що згодом настане час, коли вони втіляться.

– Чим завдячуєте ЗУІ ім. Ф.  Ракоці ІІ?

— П’ятирічний період в інституті став для мене важливою віхою особистого і професійного розвитку. Тут я отримала ґрунтовні знання зі спеціальностей, і це відбувалося у відкритому, дружньому середовищі. Особисто для мене було дуже важливо, що я мала змогу здобути якісну освіту поруч із домом. Крім того, інститут надавав багато можливостей: до прикладу, можливість брати участь у дослідженнях, будучи студенткою гуртожитку, стипендіальних програмах обміну досвідом в Угорщині. Усі ці активності допомогли мені й багатьом моїм ровесникам зробити важливі кроки в майбутнє.

Аніта Курмай

Ця стаття також доступна наступними мовами
• Magyar