Ким ми можемо пишатися: інтерв’ю з Євою Фанчик

Вчителька початкових класів — це багатогранна особистість, яка володіє терпінням, емпатією та здатна пристосуватися до ситуації. На неї покладається величезна відповідальність, адже саме вона вводить маленьких дітей у шкільне життя, забезпечуючи освоєння базових навичок, які стануть основою їхнього подальшого навчання. Завдяки творчому підходу вчителька перетворює перший навчальний досвід дітей на захопливу пригоду.

Єва Фанчик народилася в селі Кідьош, де й досі мешкає. Вищу освіту здобула на кафедрі педагогіки Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ. Отримавши диплом, розпочала кар’єру педагога, якій присвятила своє серце і душу. Про свій шлях розповіла сама Єва.

— Розкажіть про себе. Де ви народилися і що вивчали?

— Я народилася в селі Кідьош, і донині живу тут. Це затишний куточок спокою для мене. Моє дитинство було чудовим, сповненим яскравих моментів і радості, у колі багатьох друзів, з якими й досі підтримую зв’язок. Ми багато подорожували, сміялися, і навіть без мобільних телефонів завжди знали, де шукати одне одного. Моя сім’я створила для мене середовище, яке досі дарує мені підтримку і відчуття безпеки.

— Чому ви обрали ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ?

— Моєю першою вчителькою була Єва Сабо, про яку я згадую з теплом. Ще маленькою мене вразила її особистість і стиль викладання. Коли мене питали: «Ким ти хочеш стати, коли виростеш?» – я завжди відповідала: «Пані Євою!» Люди сміялися з цієї відповіді, але для мене це було проявом бажання піти по стежці моєї першої вчительки. Ще в дитинстві я вирішила, що стану вчителькою початкових класів і ніким іншим! Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці ІІ зміг здійснити мою мрію. Для мене було безцінно навчатися на рідній землі, угорською мовою, у висококваліфікованих викладачів і за підтримки моєї родини.

— Як минули Ваші студентські роки? Чи залишилися спогади, якими Ви б залюбки поділилися?

— На кафедрі мене зустрів чудовий колектив. Я із задоволенням згадую чотири роки, проведені там. Хоча тоді ще не було такого доступу до Wi-Fi чи комп’ютерних технологій, як зараз, ми старанно виконували всі завдання, навчалися, розвивалися.

— Що відбулося після закінчення ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ?

— Після випуску я почала працювати вихователькою в гуртожитку Берегівської угорської гімназії. На цю пропозицію я погодилася без вагань і повернулася до своєї альма-матер. Я провела тут вісім років, виконуючи різні завдання з колегами у сімейній атмосфері. Згодом мене запросили до навчально-виховного центру в селі Кідьош, де я також пропрацювала вісім років. Це була моя найбільша мрія — стати вчителькою у рідному селі. Хоча мені було важко залишити гімназію, я відчувала гордість, бо нарешті могла працювати за своєю професією та в рідному краї. На жаль, через війну багато родин виїхало, та і народжуваність впала, відповідно, наша школа на якийсь час призупинила свою діяльність. Сподіваємось, що це тимчасово. Після цього я працювала рік у Берегівській гімназії імені Анни Горват, де завдяки чудовій директорці поповнила свій багаж знань та навиків.

— Як ви згадуєте початок своєї педагогічної діяльності? Які у Вас були відчуття?

— Я була сповнена ентузіазму, мотивації та дещо хвилювалася, але дуже чекала на роботу. Найбільше я прагнула, щоб мене любили діти і щоб я змогла передати їм свої знання найкращим чином. Сподіваюся, мені це вдалося і надалі вдається!

— Який досвід Ви здобули за ці роки?

— Я намагаюся постійно розвиватися, охоче вчуся, запитую і читаю. Кожен клас трохи відрізняється від попереднього, але я завжди знаходила спільну мову з дітьми. Багато чому вчуся саме у них.

— Сьогодні Ви повернулися до Берегівського ліцею імені Габора Бетлена як вчителька початкових класів.

— Майже все моє життя пов’язане з цим навчальним закладом, який надзвичайно дорогий моєму серцю. Саме тут я провела свої гімназійні роки під керівництвом моєї улюбленої класної керівниці Розалії Кадар, тут я почала свою педагогічну кар’єру. Я часто мріяла про те, що одного дня в ліцеї відкриють початкові класи, і я зможу повернутися сюди. Моє серце сповнене вдячності за минулорічне запрошення і за те, що мені довірили такий чудовий клас! Я можу вважати себе щасливою у професійному плані, адже протягом усього життя я із задоволенням ходила на роботу. Тут це особливо важливо: я можу бути частиною чудової команди як у професійному, так і в людському плані.

— Якими методами Ви працюєте? Як мотивуєте учнів?

— Мій девіз: з любов’ю, але з дисципліною! Я надаю перевагу традиційним методам, люблю, коли у класі панує весела, але водночас організована атмосфера. Проте, я із задоволенням використовую інноваційні техніки, люблю знайомитися з новими методами, освоювати їх і застосовувати на практиці.

— Як труднощі минулих років вплинули на Вашу роботу?

— У нас забрали те, що є справжньою сутністю нашої професії: саму суть навчання. Неможливо передати свою «душу» у штучному, машинному середовищі. Мені не вистачало дитячих обіймів, гучного сміху, можливості взятися за маленькі ручки, звичного способу донести до них те, що я хочу передати, і відчути те, чим вони живуть. Звісно, онлайн-навчання було набагато кращим, ніж повна відсутність будь-якого освітнього процесу, але його неможливо порівняти з очною формою навчання.

— Як Ви почуваєтеся наразі у своїй професії?

— Я люблю викладати і ніколи не займалася б нічим іншим. Але, звісно, хотілося б, щоб учителів більше цінували у суспільстві.

— Розкажіть трохи про свою родину. Окрім роботи, чи вистачає часу на відпочинок?

— У мене є 15-річний син, який теж навчається в ліцеї. Ми багато часу проводимо разом. Я щаслива, що мої батьки завжди поруч і допомагають у повсякденному житті, особливо зважаючи на те, що моя друга половинка змушена через нинішню ситуацію перебувати за кордоном. Відпочиваю я зазвичай із друзями – ми збираємося разом і щиро сміємося. Це заряджає мене і має для мене велику цінність. Однак гарна книга також може повністю розслабити мене, звідки можу черпнути сили для відновлення після виснажливого дня. Я обожнюю котів – це моя слабкість, мені дуже подобається бути поруч із цими пухнастими створіннями. Ба більше, всі мої знайомі знають, що я дуже люблю святкову атмосферу Різдва. Уже з початку осені я починаю підготовку до свята – прикрашаю свого оселю та клас, іноді, мабуть, навіть доходжу до крайнощів.

— Які у вас плани на майбутнє?

– Хочу жити вдома, у мирі, здоров’ї та спокої, поряд зі своєю родиною. Хочу і далі з любов’ю та відданістю займатися своєю професією на рідній землі. Дай Боже, щоб цей жах нарешті завершився, і ми змогли повернутися до нашого звичного життя!

– Чим завдячуєте ЗУІ ім. Ф.  Ракоці ІІ?

– Знаннями, які дозволяють займатися тим, що я люблю. Професією, завдяки якій я можу залишати маленький слід у душах і спогадах дітей. Можливістю навчати та виховувати тих маленьких скарбів, яких батьки довірили мені. Я дуже вдячна за роки, проведені там!

Аніта Курмай

Ця стаття також доступна наступними мовами
• Magyar