Ким ми можемо пишатися… Інтерв’ю з Імре Голожаі

Кажуть, що музика має цілющу силу. І це насправді так, вона зменшує тривожність, сповільнює стукіт серця, заспокоює та заряджає енергією. А завдяки роботі вчителів музики чимало дітей вступають у доросле життя із любов’ю до музики, яка відіграє важливу роль упродовж усього життя.

Імре Голожаі здобув вищу освіту в Закарпатському угорському інституті імені Ференца Ракоці ІІ за спеціальністю «географія та історія», а потім встуупив на педагічну ниву і став вчителем музики. Крім того, як тамада, створює феєричну атмосферу на великому дні молодят – весіллі. Сьогодні ми поспілкувалися з Імре, аби дізнатися про ключ до успіху.

– Розкажіть про себе. Як минули Ваші дитячі роки?

– Я народився та виріс у селі Бене, де й живу дотепер. У мене було чудове дитинство, сповнене безліччю вражень, які я з теплотою згадую донині. На «Маленькій вулиці», де я виріс, ми грали з друзями дитинства з ранку до ночі і багато блукали горами. Після закінчення початкової школи у рідному селі, вступив до Берегівської ЗОШ №4 імені Лайоша Кошута, де здобув повну загальну середню освіту.

– Чому місцем подальшого навчання обрали саме ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ?

– Спочатку у моїх планах було вивчати музику, адже мені дуже подобалося співати, і я вчився грати на саксофоні в музичній школі, де мої вчителі також заохочували мене розвиватися в цьому напрямку.

Однак завдяки дядкові Василю Молнару мій вибір зупинився на географії, оскільки його уроки справляли на мене неабияке враження, саме тому я вирішив обрати цю галузь науки. У старших класах відчуття, що я зробив правильний вибір, ще більше посилилося завдяки настановам чудового вчителя Іштвана Патакі, який також закінчив ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ. Тож вибір навчального закладу був очевидним, адже тут я міг навчатися вдома, на рідній мові.

– Як минули Ваші студентські роки? Чи залишилися спогади, з якими Ви б залюбки поділилися?

–Я навчався за спеціальностями «географія» та «історія», поза мене – чудові студентські роки. Як студент-географ, найяскравішим спогадом можу назвати екскурсії, коли ми об’їздили майже все Закарпаття, піднялися на Говерлу і познайомилися з різними куточками України. За ці роки у ми зав’язалися дуже хороші дружні стосунки, а строгість і в той же час певна розкутість наших викладачів стали дороговказом для початку моєї педагогічної кар’єри. Тут варто згадати роль Йосипа Молнара, а також Калмана Шовша, чиї лекторські здібності та особистість вражали мене під час навчання на кафедрі історії.

– Як склалася Ваша доля після закінчення ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ?

– На той час кафедра географії проходила процедуру акредитації, що означало, що я міг отримати до рук лише диплом «бакалавра» за спеціальністю, програму якого я успішно виконав у 2008 році, а через рік по тому і диплом «історика» був у мене в руках. Як кожен молодик, я вважав, що переді мною відкриті всі двері, проте жодної вакансії вчителя на той час не знайшлося. В цей час я отримав пропозицію обійняти посаду бухгалтера у Берегівській музичній школі на півставки. Географія та бухгалтерія – це як небо і земля, та я все ж таки погодився прийняти пропозицію. Це було нелегко, довелося багато вчитися, однак, згадуючи той період життя, можу сміливо стверджувати, що це був дуже плідний час.

Музика завжди була частиною мого життя, і мене завжди приваблювали музичні та культурні заходи, які проводилися у ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ. А коли я опинився у колі викладачів музичної школи, у мене прокинулося бажання займатися музикою. Окрім бухгалтерії, я все частіше виступав як співак і акомпанував в оркестрі як саксофоніст. Згодом мені запропонували роботу, тож я вступив до Ужгородського коледжу культури і мистецтв, а потім на музичний факультет Мукачівського державного університету, де здобув ступінь магістра по класу саксофона та кларнета. Так почалася моя професійна кар’єра вчителя музики.

– Ви на педагогічній ниві більше 10 років. Яким досвідом Ви збагатилися за цей час, як знайти спільну мову з вихованцями та працювати злагоджено?

– Перевагою занять з музики є те, що я можу спостерігати за їхнім розвитком і силою волі від першого до останнього класу, і я пишаюся тим, що мої учні продовжують навчання музики в угорських професійно-технічних училищах та університетах. У перші два-три роки навчання учні опановують гру на флейті, а після цього вже займаються на саксофоні, кларнеті чи флейті. Тут я можу широко використовувати свої педагогічні навички, здобуті під час навчання в ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ. На мою думку, найголовніше – привити дітям любов до музики. Для цього у навчальну програму намагаюся включати не тільки класику, але й сучасну музику, аби викликати у дітей інтерес до занять.

– Наскільки події останніх років ускладнили Вашу роботу?

– Маю зізнатися, що час, у який ми живемо, нелегкий. Введене через пандемію коронавірусу дистанційне навчання виявилося справжнім викликом, адже викладати музику онлайн нелегко. Для муканзів дуже важливо правильно скоригувати положення тіла, рук та губ, а цього навчити через екран смартфону чи монітор комп’ютера неможливо. Повітряні тривоги, що гудуть по всій країні внаслідок воєнних дій, додають ще більше клопоту, адже під час тривоги забороняється проводити уроки. Та все ж сподіваємося, що незабаром запанує мир.

– Окрім того, Ви викладаєте у Приватному закладі «Дитяча школа мистецтв „Туліпан Танода”».

– У 2023-2024 навчальному я долучився до викладацького складу «Туліпан Танода». Це неабиякий виклик для мене, адже народна музика – це зовсім інший жанр. Ми вчимо грі на іншому виді флейти, крім того, я освоїв інструмент тароґато, яким раніше не користувався. У музичній школі ми викладаємо класичну музику, а в “Таноді” робимо акцент на заняттях з гри на народних інструментах. Директорка навчального закладу Анджеліка Кепич запропонувала мені взяти участь у курсах підвищення кваліфікації, де я зміг отримати більш глибокі знання про світ народних інструментів. Народна музика взяла мене в полон, а оскільки я люблю експерименти, вирішив спробувати себе у викладанні народної музики. Тож наразі вчуся, навчаючи інших.

– Окрім всього, Ви ще й тамада.

– Виступи на сцені завжди були мені близькі, про це знали члени моєї родини. У 2007 році один з моїх двоюрідних братів одружився і попросив мене знайти кілька віршів, придумати якісь ігри, написати сценарій та провести його весілля, як тамада. Свято відбулося на славу, однак, оскільки я тоді ще навчався в ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ, то моїми тодішніми супутниками стали враження від студентських років. Через рік потому моя сестра виходила заміж, тож було цілком очевидно, що весілля вестиму я. Все літо я витратив на підготовку, а у цьому випадку ще й доклав зусиль до організації весілля. Все пройшло настільки добре, що на наступний рік у мене було 16 замовлень. Так почався мій шлях тамади.

– Який досвід отримали за цей час?

– Мені дуже подобається ця робота і донині. Важливо викладатись на повну, адже для тебе, як для тамади, це може бути багато весіль, але для пари це перше і єдине, яке повинно бути ідеальним.

Весіллям повністю керує тамада. Без перебільшення можу стверджувати, що контроль весіллям знаходиться в його руках. Він як диригент, який координує роботу постачальників послуг. Управління всім цим відбувається з-за лаштунків. Адже це перш за все не день, де головним є тамада, а день, де основна увага приділяється молодятам. Тамада повинен виконувати роль оповідача, як у казці, який координує, управляє, скеровує процес у потрібне русло. А ще – він є тією людиною, робота якої практично непомітна для гостей.

У період організації свята я зустрічаюся з молодятами кілька разів.  Намагаюся підлаштувати весілля під їхні потреби та ідеї. Ми пізнаємо один одного, обговорюємо, що подобається молодятам, а що ні. Далі я розробляю сценарій, з яким на наступній зустрічі ми знайомлю молодят, вдосконалюємо його та допрацьовуємо. Тож до дня весілля ми знаємо майже з точністю до хвилини, що і як буде відбуватися, і хто що робитиме.

Як і в будь-якій професії, важливим є постійний розвиток та вдосконалення. Саме так весільна індустрія в останні роки додала до свого спектру послуг сервіс церемоніймейстерів.

У той час як реєстратор повинен дотримуватися певних правил і поважати державні закони, церемоніймейстер має право вибирати між зворушливими та емоційними моментами і місцями. У сучасній державній реєстрації шлюбу церемонію розпису можна доповнити різними, все більш красивими мотивами, ось лише кілька прикладів: церемонія на піску, церемонія під замком, церемонія посадки дерев тощо. З досвіду можу сказати, що ці види церемонії є найбільш популярними.

– Чи знаходите час для відпочинку?

– Я насправді багато працюю, однак музика розслабляє, тож заняття музикою сприймаються мною не як робота. Я багато катаюся на велосипеді, а коли є час, після роботи ходжу плавати. А ще я дуже люблю проводити час на природі. Мені пощастило, що наш сад виходить на гору, що дає мені можливість блукати околицями і відкривати для себе нові місця. Саме під час ковіду та війни до мене прийшло усвідомлення того, в якому прекрасному місці ми живемо.

– Які плани на майбутнє?

– У своїх молитвах ми просимо Боже, хліб наш насущний дай нам сьогодні. Ось і я дотримуюсь цього принципу, нічого не планую наперед. Щодня долаю нову сходинку. Хочу насолоджуватися кожним днем, кожною миттю, адже наше майбутнє таке мінливе. Водночас, доки для інших це час усамітнення і страху, для мене цей період – час відкриттів. Хоча я не знаю, що принесе завтрашній день, я впевнений, що «Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі. Филип’ян 4:13».

На жаль, ми, люди, сприймаємо все як належне, але це не так! Все є даром Божим, і на особистому прикладі помічаю, що цей період труднощів і невизначеності додає мені віри і довіри до Бога.

Але, відповідаючи на Ваше запитання, я б хотів прийняти нові виклики, аби не стати жертвою професійного вигорання, а дасть сил вдосконалюватися і надалі! І останнє, але не менш важливе – допомогти своєму 12-річному синові знайти свій шлях, показати приклад, стати для надійним тилом, куди він завжди зможе повернутися в будь-який момент свого життя.

– Чим завдячуєте ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ?

– Перш за все, дякую за можливість навчатися рідною мовою, на батьківщині. Я познайомився з фантастичними викладачами, які дали передали мені свій досвід у навчанні, а також навчили мене, як викладати матеріал. Завдяки їм, а також навчальному закладу перед нами відкрився інший світ, адже ми, будучи студентами, мали змогу їздити на конференції, займатися науковою роботою, знайомитися з іншими людьми та пізнавати себе. Саме в ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ я познайомився зі своєю дружиною, яка є моїми опорою і підтримкою. На мою думку, якби не інститут, я не зумів стати тим, ким я є сьогодні.

Аніта Курмай

Ця стаття також доступна наступними мовами:
• Magyar