Ким ми можемо пишатися: інтерв’ю з Монікою Ковач-Кіш

Робота вчителя англійської мови має надзвичайно важливе значення, адже вчитель допомагає учням опанувати мову, яка є основним засобом спілкування у багатьох сферах життя. Вчитель не лише викладає граматичні правила, але й передає знання про культуру, розширюючи горизонти учнів. Хороший викладач англійської мови мотивує учнів долати труднощі у вивченні мови та надає їм впевненості у її використанні.

Моніка Ковач-Кіш народилася в селі Великі Береги. Середню освіту розпочала там, а потім продовжила навчання у Берегівській угорській гімназії. Після отримання атестату вступила до Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ, де здобула фах за спеціальністю «Англійська мова — Історія». Після завершення навчання розпочала педагогічну діяльність, яку успішно продовжує й донині. Сьогодні ми мали змогу поспілкуватися з нею.

– Розкажіть про себе! Де народилися, де навчалися?

– Я народилася в селі Великі Береги. Одружена, маю доньку. Своє навчання розпочала в місцевій середній школі, а коли відкрилася Берегівська угорська гімназія, продовжила здобувати середню освіту там. Я була старанною ученицею, активно брала участь у шкільних заходах. Обидва колективи — шкільний і гімназійний — відіграли у моєму житті важливу роль, адже ми багато часу проводили разом, і можу сказати, що вони завжди були для мене підтримкою. Моє дитинство було чудовим — безтурботним і радісним. Я закінчила музичну школу і відвідувала танцювальний гурток.

– Чому Ви обрали саме ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ?

– Після закінчення гімназії я вирішила поглибити свої знання за спеціальністю «Англійська мова — Історія» та вступити до інституту. Коли інститут лише розпочав свою діяльність, гімназія надала йому свої приміщення, і вже тоді я вирішила, що спробую вступити. Хоча спочатку я не планувала ставати педагогом, любов до історичних романів і близькість англійської мови (завдяки моїм чудовим вчителям) зробили вибір спеціальності очевидним.

– Як минули Ваші студентські роки? Чи залишилися спогади, якими Ви б залюбки поділилися?

– Студентські роки були чудовими, я можу сказати, що саме тоді зав’язалися дружби, які тривають і досі. Наш курс був дуже згуртованим, і я радісно згадую ті п’ять років, проведених разом. Це були насичені роки, сповнені безліччю спогадів. Особливо приємно згадувати першу археологічну практику — це був незабутній досвід, який подарував нам багато яскравих вражень.

– Що відбулося після закінчення ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ?

– Ще під час навчання в інституті мені випала нагода спробувати себе в ролі вчительки, адже не вистачало викладачів англійської мови — навіть у моєму рідному селі. Так я й повернулася до своїх коренів. Цей досвід збагатив мене безліччю вражень і навичок. Після закінчення інституту я стала штатною працівницею у середній школі.

– Як Ви згадуєте свої перші кроки? Які відчуття супроводжували Вас?

– Зі свіжим дипломом у руках я з ентузіазмом взялася до роботи. Директор закинув мене «у глибоку воду». Хоч я вже і працювала у школі, та після офіційного призначення мені доручили ще одне серйозне завдання — я стала класною керівницею 10-го класу, який донині згадую з великою любов’ю. Ці учні стали важливою частиною мого життя. Я дуже любила та поважала їх, часто наводжу їх у приклад учням інших класів. Спочатку хвилювалася, що через їхній вік буде важко знайти спільну мову. Але можу сказати, що та повага і любов, які я отримала від них, досі надихають мене. Я пишаюся всіма своїми випускниками, які впевнено крокують по життю. Наразі, я веду вже четвертий за рахунком клас, вони зараз є дев’ятикласниками.

– Який досвід Ви здобули за ці роки?

– Світ змінюється, і діти також. Постійно з’являються нові виклики, з яким я намагаюся впоратися. Мені подобається знаходити спільну мову з учнями.

– Зараз Ви викладаєте англійську мову в Ліцеї імені Добраі Пейтера у Великих Берегах. Як Ви почуваєтесь у професії педагога?

– У цієї професії є як позитивні, так і негативні сторони. Як вчителька, я розумію, що передаю учням певну систему цінностей і світогляд, що покладає на мене велику відповідальність. Я пишаюся своїми учнями, які застосовують здобуті від мене знання, примножуючи їх. Я вдячна Богу за те, що завжди мала і маю учнів, які надихають мене на цьому шляху.

– Якими методами Ви працюєте? Як мотивуєте учнів?

– Мотивувати дітей до навчання стає дедалі складніше. Я використовую традиційні методи, але водночас намагаюся впроваджувати й інноваційні, щоб зробити матеріал доступнішим для розуміння. Коли є можливість, я із задоволенням відвідую семінари та тренінги, де завжди збагачуюся корисними ідеями.

– Крім того, Ви викладаєте народні ігри у Великоберезькій філії ПЗ «ДШМ „Туліпан Танода”». Як Ви отримали цю можливість і як Вам працюється в такому середовищі?

– Пропозиція викладати народні ігри в молодших класах середньої школи надійшла від директорки ПЗ «ДШМ „Туліпан Танода”». Я пройшла відповідні тренінги й дуже полюбила цю справу. Сьогодні я також викладаю народні ігри в місцевому дитсадку, а також взялася за викладання танців. Це новий виклик для мене, але спільні ігри з дітьми повертають мене в дитинство і дозволяють відволіктися від буденності. Мені подобається ця атмосфера, щирість дітей, і те, що вони можуть спілкуватися зі мною як із подругою.

– Як труднощі минулих років вплинули на Вашу роботу?

– Я люблю бути поруч із учнями, проводити з ними час. Насамперед, саме цього позбавив нас Covid-19. Війна принесла ще більше труднощів, змінивши життя всіх. Найважче було прощатися з учнями, які продовжили навчання в Угорщині. Паніка, страх, невизначеність — усе це вплинуло й на систему освіти. Як педагог, я намагаюся якомога більше розмовляти з учнями, щоб вони відчували себе в безпеці.

– Розкажіть трохи про свою родину. Окрім роботи, чи вистачає часу на відпочинок?

– Ми з родиною живемо у Великих Берегах. Я 25 років одружена, маю доньку. Мій чоловік також працює в середній школі, тому ми часто проводимо час разом і на роботі. Донька навчається в Будапешті, у Національному університеті державної служби на магістратурі. На жаль, вона вкрай рідко навідується додому. У мене небагато вільного часу, але я завжди знаходжу його, аби відновити сили. Люблю подорожувати, брати участь у культурних заходах, відпочивати з родиною та друзями.

– Які у Вас плани на майбутнє?

– Наразі складно будувати плани. Я хочу миру, злагоди, любові. Хочу спокійно й здорово жити з родиною, продовжуючи свою педагогічну діяльність.

– Чим завдячуєте ЗУІ ім. Ф.  Ракоці ІІ?

– Насамперед знаннями та професією, яку продовжую розвивати. Незабутніми студентськими роками, друзями, педагогами, до яких і сьогодні можу звернутися по допомогу. Я вдячна за те, що мала можливість навчатися саме тут!

Аніта Курмай

Ця стаття також доступна наступними мовами
• Magyar