Ким ми можемо пишатися … Інтерв’ю з Сільвією Станкович (Зозулич)

Якою є хороша вихователька у дитячому садку? Це питання ставлять собі всі люди, які мають дітей дошкільного віку. Найголовніше –  вона має любити дітей, займатися з ними, гратися. Учити і виховувати, як друга мама, щоб діти із задоволенням ходили в садочок.

Сільвія Станкович (Зозулич) виросла Мукачеві, потім поглинала свої знання на факультеті дошкільної освіти в ЗУІ ім. Ференца Ракоці ІІ, і вже рік керує дитсадком ім. П. Франгепан в місті Берегові. Сьогодні ми спілкувалися з нею.

– Як проходило твоє дитинство?

– Я народилася і вирісла в Мукачеві. Мама угорка, тато наполовину українець. Ми проводили багато часу з моїми дідусем і бабусею, тож я там добре вивчила угорську, але й українською володію на рідному рівні. В школу я ходила в Мукачеві, в угорськомовномий заклад.

– Чому ти обрала ЗУІ?

– На інститут звернув мою увагу мій шкільний товариш. До закладу нас прийняли обох, щоправда, на різні спеціальності. Я обрала педагогічний напрям, можливо тому, що з дитинства любила гратися з маленьками дітьми, я завжди грала роль виховательки в дитячому садку. Я люблю дітей, тому мій вибір був однозначним.

– Як проходили студентські роки?

– Після школи інститут – це великий крок для будь-якого студента. Я нічим не відрізнялася. Я приїхала сюди з іншого міста, іншого середовища. Але, слава Богу, швидко влаштувалася, подружилася, навчилася бути самостійною. Я проживала у католицькому гуртожитку, це мало для мене вирішальне значення. У мене є гарні спогади студентських років, ми мали змогу брати участь у багатьох яскравих програмах, я не відчувала себе чужинцем.

– Що було після завершення інституту?

– Після отримання диплому я дев’ять місяців працювала у Великих Берегах, в україномовному дитсадку, замінюючи пані, яка була у декретній відпустці. Треба сказати, що після угорськомовної освіти працювати в українському середовищі було нелегко, але я успішно подолала перешкоди. Після цього, оскільки вакансії вихователя в дитсадок на той час не було, я повернулася в рідне місто. Потім я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, ми одружилися і переїхали до Берегова. У нас народилася донька, якій зараз 15 років, і син, якому 12. Коли вони пішли до школи, я влаштувалася на роботу в 18-й дитячий садок в Берегові. Мені дуже сподобалося там працювати, я могла використати знання, отримані в інституті. Потім я знову завагітніла, у нас народилася третя дитина, Даніелю зараз 3 роки. Тим часом відкрився дитячий садок Гімназії ім. П. Франгепан у Берегові, куди я подала заявку на посаду вихователя, але трапилося так, що сьогодні я очолюю заклад.

– Це відповідальна посада. Якими є твої будні?

– В моїх планах було стати завідуючою дитсадком, але я не думала, що цей день так скоро настане. Однак я не пошкодувала. Звичайно, керувати таким закладом нелегко, на нас лягає багато адміністративної роботи, але мене оточують дуже хороші колеги, які допомагають мені у всьому.

– Напевно є і чимало позитиву…

– Наш заклад – приватний дитсадок, що дозволяє надає нам велику свободу. З малечею займаються вчителі англійської та української мов, поряд з ними працюють логопед та соціальний педагог. Ми робимо великий акцент на вихованні традицій, навчаємо малечу пісенькам і дитячим віршикам, які можна знайти в угорській культурі. Але найбільша радість для нас – це посмішка дітей, коли вони зранку з радістю приходять до нас, а батьки можуть бути впевнені, що їхня дитина в хорошому місці.

– Як ти знаходиш час для відпочинку?

– Як я вже згадувала, у мене троє дітей, молодший ходить у наш садок. На жаль через війну, як і у багатьох інших сімʼях, батьківські обовʼязки зараз лягають на жінок. Намагаюся встигати і вдома, і на роботі. Через велику кількість справ у нас не завжди залишається часу на відпочинок, але кілька вільних годин на перегляд фільму чи просто бесіду завжди знайдеться.

– Які плани на майбутнє?

– Мій найбільший план – це якомога найкраще впорюватися зі своїми завданнями як на роботі, так і вдома.

– За що ти вдячна нашому закладу?

– За те, що могла навчатися угорською мовою. Зізнаюся, хоч я добре володію українською, угорська для мене все ж легша. Цією мовою я спілкуюся зі своїми дітьми, раджуся з колегами, навчаю малечу. Крім того, я можу подякувати інституту за професійні знання, якими мене озброїли викладачі, та за дружбу, яку я зав’язала у студентські роки, і яка супроводжує мене й сьогодні.

Аніта Курмай

Ця стаття також доступна наступними мовами:
• Magyar