Ким ми можемо пишатися: інтерв’ю з Тібором Надь

Сьогодні медіа навколо нас і активно нас супроводжують. За допомогою ЗМІ ми інформуємося щодо найважливіших подій у світі. Крім того, однією з найважливіших функцій засобів масової інформації є освіта суспільства, але для того, щоб мати можливість сортувати потік інформації, нам потрібна допомога професіоналів.

Тібор Надь народився в Берегові та виріс у Великій Бийгані. Він навчався на історико-географічній спеціальності в ЗУІ ім. Ференца Ракоці ІІ, потім обрав педагогічну професію, а також спробував свої сили на кількох робочих місцях. Сьогодні він є директором загальноосвітньої та професійно-технічної школи, гімназії Leonardo Media Academy, в Ніредьгазі. Давайте познайомимося з ним!

– Розкажіть про себе. Де ви народилися, навчався?

– Я народився в Берегові, але дитинство провів у Великій Бийгані. До садику я не ходив, зазвичай був із батьками, які працювали в колгоспі, або після школи за мною дивилася сестра. Я іноді допомагав батькам, які після припинення колгоспу займалися хліборобством і тваринництвом, але, як і всі діти, часто намагався ухилятися від роботи. Своє навчання я розпочав українською мовою у селі Яноші. Через 5 років, без відома батьків, я відвідав школу у Великій Бийгані, щоб перевестися туди. Там мене прийняли, тож я повідомив про свій намір батьків, які погодилися змінити школу. Після закінчення школи мене успішно прийняли до реформатського ліцею в Пийтерфолво. Насправді  моя подорож почалася там, за що я дуже вдячний Яношу Шерешу та всім моїм вчителям.

– Чому ви обрали інститут Ракоці?

– Інститут з’явився в моєму житті після низки випадкових подій. Мені вдалося в останній момент звернутися до закладу. Я намагався вступити в інші виші, але чомусь Бог мав для мене іншу мету. Під час вступу на юридичний факультет будапештського університету ім. Етвеша Лоранта мій диплом про закінчення зник. Через відсутність оригіналу свідоцтва мою заяву прийняло лише тодішнє Закарпатський угорський педагогічний інститут. Під час навчання в старших класах мені дуже подобалися 4 предмети – це історія, географія, хімія та біологія. Оскільки на той час останні дві спеціальності були недоступні, мій вибір був однозначним. Я дуже радий, що все трапилося саме так.

– Як проходили студентські роки? У вас є студентський досвід, яким ви хотіли б поділитися?

– Після церковного ліцею інститут приніс величезні зміни в моє життя. Хоча я був ще дитиною, я певною мірою відчув смак життя дорослих. Починаючи з першого курсу, мені вдалося влаштуватися вчителем у початковій школі у Великій Бийгані, де я міг навчати дітей інформатиці.

У студентські роки у мене було стільки досвіду, що це можна було б писати книжки. Цікавою для мене була польова практика з географії, де ми відвідали Говерлу та Піп Іван (з викладачами Тібором Іжаком, Йожефом Молнаром та Шандором Ґенці). Крім того, гарним досвідом були також польові археологічні навчання у Берегові (з учителем Йожефом Кобалі). Мені також дуже сподобалися теоретичні заняття на лекціях Арпада Ганнуша, Гези Сабо, Кальмана Шооша та Василя Брензовича. Також мені дуже сподобалися новорічні бали та вечірки. Це все досвід, який супроводжує мене в житті, я згадую про усе це з любов’ю.

– Що було після закінчиння інституту?

– Після закінчення закладу пробував різні напрямки, але влаштуватися за фахом не міг, тому кілька місяців працюв в пересувному цирку, а потім на будівництві. Мені довелося дуже швидко зрозуміти, що це не мій світ, тому з невеликою допомогою мені вдалося знайти роботу в початковій школі в селі Дийда, де я викладав до червня 2008 року. Цього року я влаштувався на роботу в школу у Комаромі, де викладав до серпня 2010 року. Тим часом у мене розвинулася досить серйозна хвороба, яка змусила мене залишити цей напрямок. Я познайомився зі своєю дружиною у 2011 році, а тим часом я влаштувався на роботу в Дарусентміклош, у початкову школу, де я викладав протягом 1 навчального року, але оскільки стосунки на відстані виявилися для нас важкими, я залишив свою роботу і повернувся у Кішварду. Наступний рік я провів у банківській та страховій професіях за відсутності викладацьких ваканцій. З 2013 року я отримав можливість викладати у Фаховому коледжі Закарпатського угорськього інституту імені Ференца Ракоці ІІ. Там я викладав історію та географію до 2019 року, а тим часом отримав професії автомеханіка, офіціанта та столяра та закінчив курс менеджменту освіти в Будапештському технічному університеті.

– Сьогодні ви директор школи Leonardo Media Academy.

– У серпні 2019 року після тривалої телефонної розмови з тодішнім керівником закладу Leonardo Media Academy зайшла тема про те, що я би міг стати директором закладу, але ми фактично про це лише говорили. Наприкінці розмови мене запитали, чи візьмуся я за керівництво закладом. Мені був цікавий цей виклик, але я не мав таких цілей, тому ми з сім’єю кілька днів думали над відповіддю. Нарешті 1 вересня під час особистої розмови я погодився. Заклад виконує кілька завдань, тому кожен день різний. Зазвичай я починаю робочий день з перегляду офіційних листів/електронної пошти. Майже щодня з ранку до вечора у мене дзвонить телефон, де стаціонарний, де робочий, іноді і особистий, часто це керівники організацій-членів, колеги, студенти. Тим часом постійно проводяться консультації з двома заступниками, економістом, секретарем школи чи колегами-викладачами. Бувають дні, коли ми координуємось з іншими 7 установами, крім того, постійно йде робота в системі підвищення кваліфікації вчителів та атестацією. На даний момент також триває підготовка до випускного та фахового іспитів. У другій половині дня, коли я закінчую свою постійну роботу, я працюю викладачем у вечірніх класах.

– Розкажіть детальніше про заклад. Чому там навчаються?

– Заклад був створений у 2006 році для навчання дорослих. Зміни відбулися в 2018 році, коли заклад попав під керівництво організації «Esélytér». З цього року він почав стрімко розвиватися. Серед колишніх спеціальностей медіа залишилися підготовка графіки та фотографії та освіта для дорослих (вечірня середня школа), водночас було розпочато очну середню освіту. З 2019 року ми також запустили вечірні курси початкової школи, а в 2020 році палітру закладу розширили двома початковими школами. Один у Нірбаторі, інший у Сегеді. Таким чином ми вже можемо сказати, що ми стали закладом національного рівня, який охоплює всю вікову категорію дітей/молоді, від 1-го класу початкової школи до 14-го класу професійно-технічного училища/технікуму.

Діти можуть вступати до наших початкових шкіл з 6 років. У Нірбаторі ми робимо наголос на педагогіці досвіду в рамках цілоденної освіти, тоді як у Сегеді основним профілем нашої школи є освіта дітей з особливими освітніми потребами. Ми починали як базова середня школа в Ніредьгазі, але на даний момент ми вже визначили три напрямки: мовне, цифрове та мистецьке відділення, де учні вивчають предмети, що відповідають обраному ними відділу у збільшеній кількості годин, тому вони мають можливість навіть наприкінці 9-го класу скласти мовний іспит або отримати атестат про повну середню освіту. Наші курси професійної середньої школи – це курси графіки та фотографії, на яких наші студенти отримують весь матеріал знань, від основ до складання професійного іспиту. І в ліцеї, і в технікумі ми викладаємо всі предмети в групах, це найвигідніше, але результат того вартий.

До нас приїжджає все більше батьків і дітей із Закарпаття, і після першої розмови студенти подають до нас заяви на вступ.

– Які виникали труднощі під час роботи?

– Майже щодня щось трапляється. Зовнішні і внутрішні перевірки є досить поширеним явищем, кілька з них і зараз проходять, але я вважаю їх скоріше завданням, яке потрібно вирішити, а не труднощами.

– Що позитивного ви могли б виділити у своїй роботі?

– Мені дуже подобається бути в оточенні дітей, і хоча в мене всього 2 обов’язкових занять на тиждень, я набагато частіше заходжу до дітей, щоб хоча б поговорити з ними. Вчителі та непедагогічні працівники Leonardo дуже віддані, орієнтовані на дитину, з ними приємно працювати.

– Розкажіть про свою родину. Як ви знаходите час для відпочинку?

– Ми з моєю жінкою Борбалою Катко разом з 2011 року, і хоча у нас немає спільних дітей, у неї є дві дочки від першого шлюбу, я їх виховую як своїх. У старшої також є маленька дівчинка, яка проводить з нами більшість вечорів, даруючи дідусеві багато радості. Я міг би казати, що для особливо важливих речей час завжди знайдеться, але іноді все йде не по плану. Зазвичай ми проводимо вихідні разом із сім’єю, можливо, з друзями, тому іноді можемо відключитися.

– Які у вас плани на майбутнє?

– Ми обов’язково хочемо і надалі розширювати свій заклад. Ми хотіли б і далі поширювати освітній підхід, який ми представляємо в країні. Також ми думаємо про два нових типи шкіл. Хотілося б приділити трохи більше часу відпочинку, але це більш віддалена мета. Своїми руками ми здебільшого облагороджуємо дім, який хочемо завершити найближчим часом.

– Чим ви завдячуєте Закарпатському угорському інституту імені Ференца Ракоці ІІ?

– Усім, чим я є зараз я завдячую своїй школі та інституту. Можу сказати, що в гімназії мене знайшли, а в інституті відшліфували до досконалості. Якби мої викладачі не допомагали і не підтримували мене, я, ймовірно, мав би зовсім інше майбутнє. ЗУІ дав мені можливість обрати педагогічну кар’єру, і таким чином стати керівником закладу.

Аніта Курмай

Ця стаття також доступна наступними мовами:
• Magyar