Ким ми можемо пишатися: інтерв’ю з Ерікою Павлюк (Варцаба)

Яким повинен бути хороший педагог? — часто люди замислюються над цим питанням. Педагог повинен бути ерудованим, грамотним, вміти знаходити спільну мову зі своїми учнями, володіти навчальним матеріалом і вміти максимально якісно передати знання. Такі відповіді можна почути з уст багатьох людей. Якість освіти мабуть, найбільше залежить від вчителя. Саме вчитель, який перебуває в безпосередньому контакті зі своїми вихованцями, передає їм основні цінності життя.

Еріка Павлюк (Варцаба) народилася в Берегові, закінчила Берегівську ЗОШ №4 імені Лайоша Кошута. Після отримання атестата про повну загальну середню освіту вступила до Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ, де здобувала фах вчителя англійської мови та історії. У студентські роки вона навіть не підозрювала, що після інституту працюватиме педагогом, однак доля розпорядилася інакше, і тепер Еріка заохочує своїх учнів до вивчення англійської мови. Сьогодні своїм шляхом до успіху ділиться вона сама.

— Розкажіть про себе. Як минуло Ваше дитинство?

–Я народилася в Берегові, середню освіту здобула в Берегівській ЗОШ №4 імені Лайоша Кошута. Після закінчення школи в 2004 році вступила до Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ. Згадуючи своє дитинство, я могла б описати його як один з найкращих періодів мого життя. Я виросла у сім’ї, де панувала любов, у середовищі, де завжди відбувалися радісні та незабутні події, які досі викликають посмішку на моєму обличчі, коли згадую про них.

— Чому місцем подальшого навчання обрали саме ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ?

–Якось ніколи не виникало питання про вибір закладу вищої освіти для продовження навчання після закінчення школи. У моїх планах ніколи не було виїжджати за кордон, ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ знаходився у рідному для мене середовищі, де я могла навчатися рідною мовою й надалі. У школі найбільше подобалися уроки, які проводили студенти-практиканти ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ, особливо уроки англійської мови. Мене завжди вражала їхня майстерність подачі навчального матеріалу. В інституті я навчалася за спеціальністю «Англійська мова та література» та «історія», англійська мова з раннього дитинства займала особливе місце в моєму житті, а головним натхненням для вибору майбутньої професії став мій батько, який завжди мені говорив: «…вивчиш іноземну мову – перед тобою відкриється цілий світ».

— Як минули Ваші студентські роки? Чи залишилися спогади, з якими Ви б залюбки поділилися?

–Я дуже любила свої студентські роки, з їхніми труднощами. Це були насичені роки, багаті на події. Єдине, про що я завжди шкодувала, – це те, що я не була частинкою студентської спільноти гуртожитку, мені завжди здавалося чомусь, що ті, хто жив у гуртожитку, здобули ще більший досвід за роки студентства. Досвід проживання у гуртожитку я отримала під час заочного навчання, коли я також могла стати частинкою тамтешньої спільноти, щоправда, зовсім не надовго. Особливо мені сподобалися літні практики, коли я мала можливість спробувати себе в ролі перекладача, працюючи з групою англомовних місіонерів. За дні роботи з іноземцями я здобула чимало практичних знань, і хоча це було нелегким завданням, а для студентки першого курсу – справжнім викликом, мені настільки сподобалося бути перекладачкою, що коли група приїджала на Закарпаття, я подала заявку на участь у роботі табору навіть після того, як закінчила інститут і вже вдалося знайти своє місце на ринку праці.

— Як склалася Ваша доля після закінчення ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ?

– Перш ніж розповісти про свою першу роботу, хочу зазначити, що, хоча я здобула кваліфікацію за напрямом підготовки вчителя, насправді я ніколи не планувала ним ставати. Першочерговою метою мого навчання було опанувати англійську мову, а вже потім рухатися в цьому напрямку та будувати свою кар’єру. Місцем моєї першої роботи була Берегівська міська рада, де не було особливої можливості використовувати англійську мову в роботі, однак я з радістю бралася за перекладацьку діяльність, коли випадала така нагода. Потім мені вдалося влаштуватися в міжнародну компанію, де усі робочі процеси велися англійською мовою, і, працюючи саме там, я усвідомила, як багато знань я отримала під час навчання в інституті. Слова мого батька також справдилися – світ відкрився переді мною. Постачальники, з якими я працювала, представляли різні компанії з різних куточків світу.

– Натомість Ви ж вирішили стати педагогом.

– Я пішла в декретну відпустку, а коли народилася донька, повернутися на попередню роботу вже не було можливості. Мені запропонували посаду вчительки англійської мови в Берегівському ліцеї імені Габора Бетлена, від якої я одразу відмовилася, адже завжди була переконана, що не хочу працювати вчителькою. Тоді я запитала себе: «А чому б і ні?». І оскільки я не змогла знайти вагомої причини чи відповіді, то вирішила погодитися на пропозицію. Наразі я вважаю це одним з найкращих рішень мого життя.

– Нині обіймаєте одразу дві посади в Берегівському ліцеї імені Габора Бетлена: працюєте вчителькою англійської мови та виконуєте обов’язки заступниці директора.

– Для мене також було відкриттям, що я отримую задоволення від вчителювання. Робота з дітьми – це дуже вдячна справа, та все ж потрібно бути на крок попереду. Це відповідальна робота, але я її люблю.

– На Вашу думку, як можна мотивувати дітей до навчання?

– Секрети ефективної роботи завжди залишатимуться для мене риторичним питанням. У своїй роботі я намагаюся максимально прислухатися до всіх своїх учнів, аби вони відчували впевненість у собі, відчули успіх на смак. Кожна людина і кожна дитина – різна. Проте всі вони люблять добиватися успіху, розвиватися, примножувати свої знання. Я прагну давати їм позитивні відгуки, а якщо комусь не вдалося проявити  себе чи отримати найвищу оцінку, намагаюся їх мотивувати.

– Чи переживали Ви позитивний або негативний досвід?

–Очевидно, що в кожній роботі трапляються вдалі та менш вдалі дні. У моєму випадку ситуація не відрізняється, але я намагаюся зосередитися на позитивному досвіді. Насправді, таких подій багато щодня, просто треба вміти їх помічати.

– Як виклики останніх років позначилися на Вашій роботі?

–Того ж навчального року, коли я почала працювати вчителькою, спалахнула пандемія коронавірусу і, як наслідок, запровадили дистанційне навчання. Адаптуватися під нові реалії було дуже складно, як і всім, проте з часом ми звикли, до того ж вважаю, що ми отримали максимум користі з цієї ситуації. А коли ми вже звикли до змін, почалася війна, яка практично паралізувала навчальний процес. На другий день війни до нашого ліцею почали прибувати біженці, ми розміщували їх у гуртожитку, і з того часу наш навчальний заклад і його діяльність змінилися, як і повністю змінився викладацький склад. З однієї хливини на іншу з вчительки англійської мови я перетворилася на волонтерку. Це був надзвичайно важкий і виснажливий період, дуже важко було сприймати і чути історії людей, які рятувалися від жахіть війни.

– Цього року Ви представили свій життєвий шлях на Дні кар’єри та Виставці продукції випускників ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ. Яка перша думка виникла у Вас, коли отримали запрошення?

–Можливість поділитися своєю історією успіху на цьому заході була для мене великою честю. Можливо, до цього моменту я не усвідомлювала, який шлях опинився позаду мене після закінчення інституту. Чимало теплих і гарних спогадів пригадалися мені зі студентських років, з тих часів, коли я ще була студенткою, яка щодня гризла граніт науки, сидячи за партою в інституті.

– Які відчуття вирували у Вас того дня?

– Я дуже хвилювалася, але я чудово провела час. Здається, що тільки на заході я достеменно усвідомила, чим я завдячую інституту.

– З якими відчуттями Ви повернулися додому після заходу?

– Я отримала заряд позитивних емоцій; прекрасно, що є така подія, яка дає можливість студентам отримати поради, допомогу перед тим, як вступити у доросле життя.

– Розкажіть трохи про родину. Чи знаходите час для відпочинку?

– Разом з моїм чоловіком Миколою, який є не тільки моїм чоловіком, але й моєю підтримкою, другом і партнером у всьому, ми виховуємо нашу 7-річну доньку Емму, яка навчається в першому класі в ліцеї імені Бетлена. Ми «ходимо» до школи разом, нам дуже подобається така практика. Емма – мила дівчинка, сповнена енергії, завжди на позитиві, у її маленькому серці живе величезна порція любові, яку вона вміє випромінювати назовні. Ми завжди шукаємо можливості провести час разом всією сім’єю, будь то прогулянка, поїздка на велосипеді або навіть похід в кіно, проведення спільного дозвілля для нас є пріоритетним, адже це час, коли у нашої доньки формуються спогади про дитинство, до того ж вона часто згадує сімейні подорожі і розповідає нам про них з блиском в очах.

– Які плани на майбутнє?

– Ми живемо в часи, коли будувати плани дуже складно. У мене є лише один план: з оптимізмом дивитися в майбутнє, твердо відстоювати свою позицію незалежно від життєвих обставин.

– Чим завдячуєте ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ?

–Передусім знаннями. Мої колишні викладачі дійсно мали та й мають дотепер чималий багаж професійних знань, а слова та поради, які я почула на методичних заняттях Ілони Густі, часто лунають у моїх вухах. А ще я знайшла друзів, з якими ми поріднилися у студентські роки.

Аніта Курмай

Ця стаття також доступна наступними мовами:
• Magyar