Люди, якими ми пишаємося: інтерв’ю з Тібором Буткою

Робота старшого тестового інженера є ключовою на всіх етапах розробки, адже його досвід гарантує, що продукти потрапляють до користувачів надійними та без помилок. Він відповідає за розробку стратегій тестування, що запобігає дорогим помилкам та перебоям у роботі. Його робота важлива не лише для контролю якості, а й для професійного зростання команди, оскільки він наставляє молодших інженерів і допомагає їм здобувати практичний досвід.

Тібор Бутка народився в м. Берегове, тут же закінчив середню школу, а потім здобув диплом на факультеті «Математика–Інформатика» Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ. Наразі він мешкає в Угорщині та працює старшим тестовим інженером у компанії Jabil Circuit Hungary Kft. Сьогодні ми поспілкувалися з ним.

– Поділися своєю історією: яким було твоє дитинство?

– Я народився в м. Берегове 12 серпня 1987 року. Свою шкільну освіту я розпочав у Берегсаській середній школі №8 імені Мікеша Келемена. До школи я пішов уже вміючи читати та рахувати, і мої дні були здебільшого нудні. Тому ми вирішили, що я складатиму вступний іспит до Берегівської угорської гімназії імені Габора Бетлена. З вересня 1997 року я продовжив там навчання. Я знайшов безліч нових друзів і отримав від учителів того періоду знання, котрі досі залишаються зі мною.

Ми жили недалеко від футбольного поля, тож часто разом із місцевими дітьми проводили там час. Крім того, я часто займався однією з моїх найбільших пристрастей – риболовлею, якою почав цікавитися ще у шість років.

– Що спонукало тебе обрати Закарпатський угорський інститут ім. Ференца Ракоці ІІ?

– Під час шкільних років швидко стало зрозуміло, що мене більше цікавлять точні науки, і з часом вирішилося, у якому напрямку я хотів би рухатися надалі. Мені пощастило разом із однокласниками бути першими, хто випробував поділ на точний та гуманітарний профілі, тож усім було простіше готуватися до майбутніх навчань. Ми вивчали математику, фізику та інформатику в поглибленому обсязі, тоді як учні гуманітарного профілю стрімко поглиблювали свої знання з мов, літератури, історії та географії. Оскільки я любив математику, моєю ціллю став Ужгородський національний університет, де моя мама також здобула диплом за спеціальністю «Математика». На моє щастя, у 2004 році в інституті з’явилася спеціальність «Математика–Інформатика», і вибір подальшого шляху став очевидним.

– Як минули твої роки в інституті? Чи є якась студентська історія, яку тобі хотілося б розповісти?

– П’ять років в інституті, мабуть, стали найщасливішим періодом мого життя. Я здобув багато нових друзів, а деякі мої товариші з гімназії теж вступили до інституту разом зі мною. Саме під час першокурсного табору я познайомився з майбутньою дружиною, з якою ми вже 19 років разом і 12 років у шлюбі. Цей час подарував мені безліч цінних знань та яскравих спогадів, які ніколи не забудуться.

– Як склалося твоє життя після закінчення інституту?

– Під час навчання один хороший друг запропонував мені літню роботу, завдяки якій у мене з’явилися невеликі кишенькові гроші, що мені дуже подобалося. Тож майже кожного літа я працював, а крім того, разом із друзями, які працювали у сфері гостинності, підробляв у вихідні на весіллях, хрестинах чи бенкетах. Тому після отримання диплома я дозволив собі трохи відпочити — після 17 років навчання та певного досвіду роботи. До січня мені вже ставало нудно, тож я почав шукати вакансії в місцевих газетах. Одне деревообробне підприємство шукало працівників, тож після одного телефонного дзвінка я наступного дня пішов на пробний день. Проте вже через 40 хвилин я зрозумів, що одноманітна робота наодинці — не для мене, і продовжив пошуки. У березні я приєднався до компанії Lear Corporation у Берегові, де робота теж була одноманітною, але дні проходили у чудовій компанії, та й зарплата була цілком задовільною. Після трьох місяців я «переїхав» на інший бік вулиці та почав працювати в компанії Flextronics як майстер з ремонту приладів. Там я глибше познайомився зі світом електроніки. Пізніше виробництво було перенесене до м. Мукачево, і я був одним із перших, хто почав там працювати та запускати першу виробничу лінію. Через кілька місяців я продовжив свою кар’єру як інженер змінного циклу.

– А наразі працюєш старшим інженером-тестувальником у компанії Jabil Circuit Hungary Kft.

У 2016 році, за наполяганням друга, я поїхав до Тисауйвароша на співбесіду, де ми спільно вирішили, що я продовжуватиму застосовувати свої знання на місці. З однієї багатонаціональної компанії я перейшов у іншу міжнародну структуру. Хоча обидві мали американське походження, середовище виявилося зовсім іншим. Змінну роботу замінила офісна, довелося звикати до численних нових завдань і будувати стосунки з новими колегами. Усі були надзвичайно привітними та готовими допомогти, тож адаптація пройшла легко й швидко, а процес виробництва електронних приладів уже був мені знайомий. Проте робота в автомобільній галузі принесла безліч нових викликів і можливостей для навчання. І навіть сьогодні я час від часу стикаюся з чимось новим, що стимулює мене розвиватися.

– Як проходить твій робочий день?

– Як і виробництво будь-яких споживчих товарів, виробництво автомобільних компонентів завершується успішним проходженням певних тестів і подальшою відправкою продукції. Залежно від того, в якому середовищі та як використовується продукт, змінюються обов’язкові етапи тестування. Загалом їх можна поділити на три великі групи: оптичний або візуальний контроль, тестування електричних ланцюгів та функціональне тестування. Я відповідаю за візуальні та оптичні тести, працюючи з автоматизованими системами, які за допомогою 2D та 3D технологій оцінюють відповідність продукту — від поверхнево встановлених компонентів до лакування, склеювання чи навіть рентгенівського контролю. Звісно, моя роль починається ще на самому початку процесу — при виборі відповідного обладнання, а далі включає його програмування, обслуговування та усунення так званих помилкових сповіщень, а також підготовку й актуалізацію відповідної документації. І це лише частина моїх обов’язків — насправді їх набагато більше. Мій офіційний посадовий опис досить довгий, але принаймні нудьгувати мені не доводиться.

– Яким досвідом ти можеш поділитися за ці роки?

– Як я вже зазначав раніше, найбільші зміни для мене принесла робота в автомобільній галузі. Потрібно було дотримуватися значно суворіших стандартів, і нерідко ми виготовляємо продукти, що виконують функції безпеки, тобто від нашої роботи може залежати навіть життя людей. Крім того, я значно покращив англійську, адже наші постачальники знаходяться по всьому світу — від Далекого Сходу до Північної Америки. У колективі, де працюють тисячі людей, важливу роль відіграють людські стосунки, до яких спочатку треба звикнути й навчитися їх правильно підтримувати.

– Як вплинули на твою роботу труднощі останніх років?

– На жаль, пандемія вплинула і на діяльність нашої компанії, яка дотримується принципу: «Якість – ключ, безпека – понад усе». Протягом багатьох місяців наші будні проходили відповідно до цього: при вході нас зустрічали тепловізори, інфрачервоне вимірювання температури, маски та антисептики для рук. Рукостискання серед чоловіків припинилося або замінилося на «кулак у кулак», а робота з дому також стала активною частиною нашого щоденного життя. Звісно, завжди були справи, які можна було вирішити лише на місці, тому ми організували роботу так, щоб частина колективу працювала в офісі, а частина — вдома, дотримуючись приблизного співвідношення 2/3 та 3/2 і оптимізуючи присутність на робочому місці. Також були доступні швидкі тести, якщо у когось з’являлися підозрілі симптоми, а після перенесеної інфекції на роботу можна було повертатися лише за наявності двох поспіль негативних тестів. Загалом запроваджені заходи виявилися успішними — масових захворювань не сталося, що, на мою думку, є великим досягненням для колективу майже з 4000 осіб.

– Розкажи трохи про свою родину! Вдається відпочивати поруч із роботою?

– У 2020 році народився наш син, а у 2023 — донька, тож про відпочинок годі й говорити! Проте ми стараємося максимально наповнити наші програми активностями, щоб залишити дітям яскраві спогади. І син, і донька люблять тварин, тож відвідування зоопарку чи парку дикої природи майже щороку входить у наші плани. Вони також дуже насолоджуються сімейними відпустками. Крім того, ми намагаємося використовувати всі можливості для цікавого проведення часу, хоча пошук цих можливостей зазвичай на плечах моєї дружини, а я, здебільшого, виступаю у ролі виконавця.

– Які у тебе плани на майбутнє?

– Відчуваю, що ми на правильному шляху, і зараз наш пріоритет – майбутнє наших дітей. Проте я хотів би знову зайнятися риболовлею, бо останніми роками трохи її занедбав. На щастя, я знайшов інше хобі – готування, і вдома в затишку також можу виділяти для цього час.

– За що ти особливо вдячний ЗУІ ім. Ференца Ракоці II?

– Як я вже зазначав, я вдячний майже за все: за родину, роботу, друзів, безліч гарних спогадів і знання, які можу використовувати на практиці. Хоча я не знаю, як би склалося моє життя, якби я не обрав цей інститут, впевнений, що воно було б зовсім іншим — в іншому місці, з іншими людьми, спогадами та друзями. Чи було б гірше — не можу сказати, але чи я на своєму місці? Так, без сумніву. Дякую.

Аніта Курмай

Ця стаття також доступна наступними мовами
• Magyar