Посивілі волосинки, університетський ранг та Пікассо: Підбиваємо підсумки навчального року із Степаном Черничком

Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці ІІ відіграє ключову роль у регіоні. Ми звернулися до ректора інституту Степана Черничка з проханням дати нам інтерв’ю, першочерговою метою якого було дізнатися про ключові події навчального року, що минає. Під час розмови ми торкнулися теми сивини та марнославства ректора, його стосунків із пресою, процесів отримання статуту університету, запуску освітніх програм підготовки докторів наук, ранжування закладів вищої освіти, а також дізналися трохи більше про дозвілля ректора і, зрештою, мова зайшла навіть про творчість Пікассо.

–Коли мій колега дізнався, що я домовився про інтерв’ю з ректором Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ Степаном Черничком, порадив підготуватися до розмови якомога ретельніше, адже історія закарбувала журналістів, які, зрештою, зганьбилися під час таких інтерв’ю. Тому я ретельно підготувався, і, зізнаюся, був здивований тим, наскільки великим багажем досягнень Ви можете похизуватися. Окрім того, що Ви є ректором берегівського інституту, ще й очолюєте Комітет Конференції угорських ректорів закордонних вищих навчальних закладів, є зовнішнім членом Академії наук Угорщини, головою Закарпатської угорської академічної ради, депутатом Закарпатської обласної ради, доктором наук, викладачем закладу вищої освіти, професором, членом редакційної колегії кількох наукових журналів, автором кількох сотень статей та кількох книг, науковим керівником трьох кандидатів наук, один із яких захистив дисертацію угорською, один — українською та один — англійською мовою, в трьох різних закладах вищої освіти. Якими досягненнями пишаєтеся найбільше? Чи я упустив саме те, що Вам найбільше до вподоби?

– Зізнаюся чесно, коли Ви почали перераховувати всі мої досягнення, моя увага розсіялася і я не слідкував за Вашими словами, тож мені достеменно не відомо, про що саме йшлося насправді. Щодо своїх здобутків, то відношуся до них, як до сивини: поки їх було всього лише декілька, я точно знав, скільки їх у мене й де вони розташовані, однак із часом збиваєшся з ліку. З часом рівень марнославства знижується пропорційно до віку.

– Тож своїм довгим переліком я не здобув прихильності у Ваших очах…

– Я не знаю, звідки ви взяли, що я належу до тих, хто недружньо ставиться до журналістів. Я не люблю давати інтерв’ю, і гадаю, що не вмію цього робити, та все ж маю надію, що я не є монстром в очах представників ЗМІ. Але давайте не вдаватися в подробиці.

– Завершився 2023-2024 навчальний рік. Підсумуйте, будь ласка, події, які сталися в інституті за цей час.

– Однією з причин, чому я не люблю давати інтерв’ю, є те, що журналісти часто ставлять мене в безвихідні ситуації. Мені потрібно прозвітувати про насичений рік величезного закладу таким чином, щоб це було цікаво читачам, але водночас намагатися не проґавити щось важливе або не випустити з поля зору людей, які можуть образитися на мене. Я навіть не знаю, із чого і як почати. Насправді щоб дати змістовну відповідь на Ваше запитання, мушу насамперед зауважити, що хоча наш заклад називається Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці ІІ, насправді він забезпечує навчання від рівня дошкільного виховання до рівня вищої освіти, ба більше, займається й освітою дорослих у співпраці із заснованими нами закладами, і в цій мережі, яка охоплює майже все Закарпаття, за минулий навчальний рік у програмі тієї чи іншої програми підготовки взяло участь понад п’ять тисяч осіб.

– В такому випадку, дозвольте задати конкректні запитання. У своїй вітальній промові, виголошеній 28 червня на урочистостях з нагоди завершення навчального року, ви згадали про те, що інститут готовий до того, аби отримати статус університету. Що саме Ви мали на увазі?

– Йдеться про те, що ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ уже цілком відповідає або потенційно може задовольнити всі професійні, кадрові та інфраструктурні вимоги, передбачені чинним законодавством для закладів зі статусом університету. Наприклад, акредитаційна комісія Українського агентства із забезпечення якості освіти однозначно високо оцінює інфраструктурну базу ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ, а це означає, що її відсутність не може бути перешкодою на шляху до отримання університетського статусу. 68% нашого викладацького складу мають науковий ступінь кандидата або доктора наук, а частка доцентів і професорів перевищує 40%, тож кваліфікація викладацького складу теж не повинна стати на заваді. Ми пропонуємо програми підготовки не лише угорською, але й українською та англійською мовами, а це означає, що навчальний процес у закладі здійснюється кількома мовами, навіть не за однією, а за кількома спеціальностями. Ми – не лише посередники знань, ми самі продукуємо знання, передусім, завдяки роботі науково-дослідних центрів та семи кафедр, які працюють на базі інституту, а результати наукових досліджень врахуємо та інтегруємо у навчальний план. Наша інтеграція в український та міжнародний простір вищої освіти дозволяє нам вийти за рамки провінційного закладу, який у більшості випадків залишається ізольованим та закритим, а впровадження інноваційних технологій дозволяє мати вплив на вищу освіту в регіоні та Україні в цілому. Отже, ми вже відповідаємо більшості вимог, але залишаються кроки, які необхідно ще зробити, вжити необхідні заходи, щоб повністю відповідати законодавчим критеріям.

– Що саме бракує для того, щоб заклад отримав статус університету?

– Відповідно до статті 28 Закону України «Про вищу освіту» або §9 Закону Угорщини «Про вищу освіту», крім освітніх програм ОКР «Бакалавр» та «Магістр», університети повинні пропонувати програми підготовки докторів наук (PhD). Хоча ми ще не анонсували про запуск таких програм на наступний навчальний рік, ми повністю готові до реалізації таких можливостей за трьома спеціальностями, а за кілька років можемо навіть досягти рівня, необхідного для запуску програм підготовки докторів наук ще за двома спеціальностями.

– Тож, для того, аби отримати статус університету, потрібно запустити програми підготовки докторів наук (PhD)?

– Не зовсім. Для того, аби започаткувати освітню програми з підготовки докторів наук і отримати статус університету, нам потрібно закласти ці етапи в нашу стратегію розвитку, яка вимагає ухвалення відповідного рішення та затвердження Сенатом, в українській термінології – Вченою радою. Але насамперед нам потрібно провести свого роду діалог у стінах закладу з науково-викладацьким складом, співробітниками і, звісно, засновниками та спонсорами діяльності ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ, і лише після цього стратегія набуття статусу університету та необхідні для цього кроки можуть бути внесені до концепції інституційного розвитку. Такі важливі кроки ми не можемо реалізувати без розробки стратегії та належної підготовчої роботи. Йдеться не про зміну логотипу закладу, а про кроки, які призведуть до перетворення нашої установи у повноцінний університет.

– Отже, тим, хто вже цьогоріч мав намір подати заявку на участь у навчанні на здобуття ступеня кандитата наук саме у ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ, поведеться ще зачекати.

– Так. З одного боку, через тези, про які вже згадувалися раніше, а з іншого – через те, що хоча для запуску програм підготовки докторів наук забезпечені усі умови, зовнішні чинники цьому не сприяють. Україна тривалий час перебуває у стані війни, і ми повинні враховувати невизначеність, яка створюється умовами війни, під час розробки середньо- та довгострокової стратегії інституційного розвитку. Це не означає, що в перспективі ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ не стане університетом, або що ми не розпочнемо реалізацію програм підготовки докторів наук, це означає, що нам потрібно ретельно зважити на ситуацію, що склалася. На мою думку, сам факт існування умов для обговорення цих питань є значним досягненням для закладу вищої освіти, що функціонує в маленькому містечку.

– За останні роки ми вже звикли до того, що ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ щороку запускає нові програми підготовки. Цього року теж можемо розраховувати на це?

– Так. Порядок вступу на 2024–2025 навчальний рік уже деякий час перебуває у відкритому доступі й опублікований на сайті інституту. Якщо ознайомитися з пропозиціями, то можна побачити, наприклад, що на ОКР «бакалавр», окрім уже звичних для всіх програм підготовки філологів, ми запускаємо ще і програму підготовки перекладачів. На магістратурі ми також розраховуємося зі старим боргом: запускаємо програму підготовки за спеціальністю «Дошкільна освіта». Отже, у наступному навчальному році абітурієнти можуть обирати з 30 спеціальностей, і вже зараз я можу обіцяти, що в разі успішності наших планів, кількість спеціальностей у 2025 році збільшиться.

– На церемонії вручення дипломів випускникам бакалаврату Ви, серед іншого, згадували і про те, що берегівський інститут впровадив кілька іновацій, погодження яких з Міністерством освіти і науки України було легким. Про які ініціативи йдеться?

– У безпосередньому управлінні інститутом брали і беруть участь кілька людей, які не лише добре обізнані з українською системою вищої освіти, але й мають досвід взаємодії з вищою освітою в Угорщині, зокрема, це люди, які навчалися в аспірантурі в Угорщині, а віднедавна працюють викладачами та науковими керівниками дисертаційних робіт. Ми також орієнтуємося у системі вищої освіти Румунії, Словаччини та Сербії, оскільки в цих країнах є університети та інститути, де навчання ведеться повністю або частково угорською мовою, і наш заклад перебуває в тісному контакті з ними. Очевидно, це також пов’язано з тим, що за час свого відносно короткого існування ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ виступив з кількома ініціативами у просторі української системи вищої освіти, з якими вона спершу не змогла впоратися. Наприклад, ще 20 років тому ми виступили з ініціативою спростити процес визнання наукових ступенів, отриманих в Європі, дозволити спільні та дуальні програми підготовки фахівців у рамках тісної співпраці з іноземними університетами, дозволити офіційне працевлаштування відомих іноземних професорів у вищих навчальних закладах України, створити програми заохочення до здійснення навчальної поїздки та вступу на заочне навчання за кордоном, організувати комплексну інституційну акредитацію, не лише окремих спеціальностей та навчальних програм, тощо. Однак знадобилися роки, аби це стало вимогою чи реальною практикою в Україні. Наприклад, хоча Закон України «Про вищу освіту», прийнятий у 2014 році, визначає концепцію інституційної акредитації, і ми вже отримали інституційну акредитацію від Акредитаційної комісії з вищої освіти Угорщини, українські законотворці все ще розробляють правила та критерії для проведення інституційної акредитації в Україні. Як і в багатьох інших випадках, з часом виявилося, що ми мали рацію, і тепер, після кількох років зволікання, Україна, якщо хоче стати стати частиною європейської спільноти, змушена запровадити такі інновації, які ми почали втілювати ще задовго до того, як ця вимога була висунута.

– Тобто українська система освіти відстала…

– Я б так не сказав. Це, ймовірніше за все, питання того, що державна бюрократія не бажає змінюватись, а ми є прихильниками інноваційних підходів, як і слід закладу вищої освіти, що має намір тримати марку. Ми говоримо не тільки про програму подвійних дипломів, а наприклад, 18 липня цього року ми вручатимемо перші дипломи за цією системою студентам, які успішно склали фахові іспити. Два роки тому ми уклали угоди про інтеграцію наших освітніх програм із програмами, розробленими університетами-партнерами з Угорщини, і цього року троє наших студентів отримають диплом магістра Мішкольцького університету та Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ одночасно. Досвіду підписання таких угод більшість українських університетів поки що не має.

– Інституту недержавної форми власності, заснованому громадськими організаціями Угорщини, що функціонує у маленькому містечку, потрібні сміливість і відвага, аби виступити з ініціативами, які призведуть до суттєвих змін у системі вищої освіти України.

– Так, справді, ці якості конче необхідні! Проте ці якості характеризують не мене: сміливість, зухвалість і стратегічне мислення в інституті насамперед характеризують президентку нашого навчального закладу Ільдіко Орос. Більшість ініціатив, які ми впроваджуємо, належить саме їй.

– На церемонії вручення дипломів Ви згадували про успіхи ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ в українських та міжнародних рейтингах університетів. Розкажіть кілька слів про ці досягнення.

– Об’єктивність рейтингів університетів багато хто ставить під сумнів, а критерії, що використовуються для формування переліків, часто є суб’єктивними, однак вони дають нам змогу зрозуміти, на якому рівні ми перебуваємо порівняно з іншими. Я досить докладно розповідав про це у своїй звітній промові, а зараз наведу, мабуть, лише одну цифру, яка не згадувалася раніше. Станом на 2022 рік, тобто до початку повномасштабного вторгнення, в Україні функціонував 281 так званий приватний (недержавний) заклад вищої освіти. Так от, у 2024 році, згідно з даними одного найпопулярніших українських рейтингів вищої освіти, наш заклад увійшов до топ-10 приватних закладів вищої освіти України. Я вважаю це неабияким досягненням.

– Безумовно, здобуті успіхи – це результат кропіткої праці. Як Ви відновлюєте свій внутрішній ресурс, що робите заради того, щоб не вигоріти, і в той же час зберегти здоровий глузд? Чи для Вас робота – теж свого роду відпочинок?

– Те, чим я займаюся в повсякденному житті, багатогранне, охоплює чимало цікавих завдань, тому нудьгувати не доводиться. Як керівник закладу, переді мною постають зовсім інші завдання та виклики, ніж перед викладачем, до того ж я ще й займаюся науково-дослідною діяльністю, що кардинально відрізняється від інших сфер життя. Бувають моменти, коли одна складова здається важливішою за іншу, проте іноді вдається перемкнутися й уникнути сірої рутини. Коли — у рідкісних випадках — у мене є можливість надолужити згаяне або впоратися з дедлайнами, що стрімко наближаються, у вільний від роботи час, я дуже багато читаю і роблю це з великим задоволенням. Звісно, насамперед читаю спеціалізовану літературу, і якщо це гарний підручник чи дослідження, то я з інтересом і насолодою беруся за нього. Крім того, люблю читати художню літературу, переважно сучасні романи, як угорських, так і зарубіжних авторів. Звісно, я також дивлюся фільми, але телевізор вмикаю лише, коли хочу подивитися трансляції спортивних змагань. Однак, коли проходить чемпіонат Європи з футболу або Олімпійські ігри, як це відбувається цього літа, намагаюся стежити за подіями. Я також люблю ходити в походи, проте зараз не маю на це часу, а ще мене засмучує, що кількість футбольних матчів, які я відвідував як гравець двічі на тиждень, скоротилася до одного разу на тиждень, тож в останні місяці я майже повністю випав зі складу команди.

– Ви стали підстаркуватим футболістом?

– Ну, так, я старію з кожним днем, це факт, але я мав на увазі те, що не маю можливості провести час з командою хлопців, бо постійно занурююсь у події, завдання, дедлайни. Це відчутно на моєму фізіологічному стані, адже останнім часом найінтенсивнішим видом спорту в моєму житті стало клацання клавіш на комп’ютері.

– Хотіли б мати більше вільного часу?

– Моя каденція на посаді ректора розпочалася навесні 2020 року. Відтоді ми пережили пандемію, яка призвела до тотальних обмежень, а також повну інтеграцію в онлайн простір, а початок 2022 року в країні ознаменувався вибухом повномасштабної війни. Замість більшої кількості вільного часу я з нетерпінням чекаю спокійних, стабільних буднів, періоду розбудови країни в умовах миру. Ви бачите, як багато ми досягли разом з колегами у складних умовах. Уявіть, де б ми були, якби нам не доводилося споруджувати укриття, боротися з виклаками, спричиненими відключеннями електроенергії, та купувати генератори. «Герніка» Пікассо – геніальний витвір мистецтва, який, на жаль, актуальний і сьогодні, проте з огляду на нинішні реалії, я хотів би зосередитися на посланні іншого витвору митця, який також став своєрідним символом сьогодення.

– Якщо Ви маєте на увазі картину Пабло Пікассо «Голуб миру», то, гадаю, чимало людей з Вами погодяться. Дякую за інтерв’ю.

Ця стаття також доступна наступними мовами
• Magyar