Промова Ільдіки Орос на відкритті Центру професійної підготовки у селі Велика Добронь
Шановні міністри, громадські та релігійні діячі!
Тридцятирічна мрія закарпатської угорської громади сьогодні нарешті реалізувалася. У неділю, 26 лютого 1989 року, було створено «КМКС» (у перекладі з угорської мови означає «Товариство угорської культури Закарпаття»), яке визначило та ухвалило свою програму, а також визначило пріоритетні завдання своєї діяльності. Це стало можливим завдяки невеликій кількості людей-однодумців ще в Радянському Союзі. Повідомлення про цей факт публікується у суботньому номері провінційної газети «Карпаті Ігоз Со» (Kárpáti Igaz Szó) дрібним шрифтом (після певних суперечок у редакції ) десь на останній сторінці. Довірені особи з Ужгорода – ті, хто на той час мали стаціонарний телефон, – інформують про визначну подію своїх друзів у сільській місцевості. Жителів с. Велика Добронь долучитися до діяльності цього товариства закликав журналіст Кальман Моріц. Попри те, що кожен із нас мав певні життєві обставини, сімейні проблеми, професійні зобов’язання, ми відчували, що для нашого майбутнього, для кращого життя наступних поколінь, зокрема й наших дітей, нам потрібно бути активними: необхідно йти і робити. Нас було багато, що підтверджує і фільм, який засвідчив події того дня, хоча я не пам’ятаю ні камер, ні того, хто все фіксував. Фільм було показано на 30-ту річницю заснування «КМКС» у тому ж приміщенні, де була заснована ця організація. Побачене викликало у нас почуття ностальгії і водночас наблизило до реальності. За моїми спогадами, нас могло бути близько 500 осіб, насправді там було 150-200 чоловік, які ледве вмістилися в приміщенні (не було навіть де стати). Ми, хто був на 30 років молодшими (і на 30 кілограмів худішими), стояли в кінці зали, в коридорі.
Що було новим для мене, це те, що я могла побачити себе, якою була 30 років тому. Приблизно 30-річна жінка, яка, стоячи біля дверей, кричала про те, щоб обов’язково створили угорськомовний центр професійної підготовки на Закарпатті. Ті, хто сиділи в залі, підтримали цю пропозицію. Тоді ще ми вважали, як громадяни цієї країни, якій ми сплачуємо податки, що держава вирішить наші юридичні питання та запити. Останні три десятиліття показали нам сумні реалії, адже події розвивалися у такому напрямку, що 30 років тому ми не могли собі цього навіть уявити: не те, що створили повноцінний центр професійної підготовки, але навіть і просту загальноосвітню школу не можемо закінчити рідною мовою. Я працювала заступником директора з навчальної діяльності у середній школі с. Велика Добронь, де навчалося 100-120 дітей на одному потоці. Будучи заступником директора, я дійшла до того висновку, що багато талановитих учнів не може реалізувати себе через відсутність можливості подальшого навчання. Дехто з нас доклав чимало зусиль та енергії в навчання, адже ми змогли подолати мовний бар’єр – вивчили російську мову – задля вступу до університетів, технікумів. Ті, хто хотіли оволодіти ремісничими професіями, не мали для цього можливості.
У перші роки після створення «КМКС» ми працювали з великим запалом і нам вдалося подолати деякі перешкоди, які заважали реалізації планів. Була утворена угорська група в Ужгородському професійному училищі, у Берегівському медичному коледжі, а в Гуманітарно-педагогічному коледжі Мукачівського державного університету було відкрито спеціальність «дошкільне виховання». Тим часом наша громада вкотре пережила так звану “зміну держав”. Перший український закон про освіту, прийнятий у 1992 році, все ще був прийнятним щодо організації освіти нацменшин, оскільки українська еліта, яка не так давно була у подібній ситуації, все ще пам’ятала, як було важко навчатися не рідною мовою. Незабаром ми стали свідками того, як швидко забулося становище українців у Радянському Союзі – і через кілька років з різних причин навчання мовами меншин було припинено. Було прийнято такі закони, які практично зробили неможливим навчання для тих, хто не володів українською мовою.
Насамперед слід назвати дві необхідні для цього умови: кожен заклад освіти повинен мати добре обладнані спеціалізовані аудиторії та матеріальну базу й добре підготовлені високоосвічені кадри. Все це ми повинні були забезпечити зважаючи на те, що на той час мало хто з нас мав можливості здобути професію й відповідну кваліфікацію за обраним фахом.
Ми не здалися після трьох десятиліть. Немов звір, якого загнали в куток, ми постійно шукали можливості для вирішення цієї проблеми. Для початку ми планували відкрити курси професійної підготовки за допомогою церковних ліцеїв, які б сприяли подальшому навчанню. У цьому нам допоміг фонд ім. Опацої (Apáczai Közalapítvány), експериментальні курси розпочалися у селах Петрово та Карачин. Проте ці дипломи не були визнаними в Україні, через що навчання вирішили припинити. Інститут у свою чергу також створив центр перед- та післядипломної освіти, де ми розпочали курси з окремих спеціальностей, які вдалося акредитувати, зокрема: офіціант, пасічник, екскурсовод, секретар-діловод, кухар тощо. Ці спеціальності забезпечувалися завдяки виграному нами тендеру, що, на жаль, не дозволило зробити їх систематичними й постійними.
Великим прогресом було те, що нам вдалося відкрити спеціальності, визнані за кордоном, такі як: «дошкільне виховання», «прикладна математика», «туризм», «соціальна педагогіка», «бухгалтерський облік». Спеціальність «початкова освіта» не була дозволена через те, що конференція ректорів Закарпаття відмовила нам у цьому, обґрунтовуючи тим, що у Гуманітарно-педагогічному коледжі Мукачівського державного університету вже є угорська група, яка з часом припинила своє функціонування (5 років тому).
З тих пір ми шукаємо шляхи, як можна задовільнити потреби професійної підготовки для закарпатської угорськомовної молоді.
Ми не відмовились від наших планів і, як і Ракоці, вірили в те, що: «У благородній справі нам допоможе Бог». Наші прохання були почуті, ми дякуємо Всемогутньому за допомогу у втіленні наших планів. Дуже мудро сказав Іштван Сечені: «Бог завжди допомагає тим, хто сумлінний та працьовитий». Безпосередню підтримку ми отримали від угорської нації, від Угорщини. І наші мрії 30-річної давності, усе, що ми планували, а потім складали концепції, було визнано гідним для підтримки Державним секретаріатом Угорщини, який і взявся за будівництво навчальних корпусів та гуртожитків. Дякуємо за це! Милостивий Бог допоміг нам наповнити ці кам’яні споруди життям і змістом. Ми знайшли надійних партнерів – навчальні заклади: Центр професійної підготовки Матесолки, сільськогосподарська гімназія ім. Барош Ласлова, Продовольча та сільськогосподарська греко-католицька гімназія м. Шаторальяуйхей. Працюючи разом з ними, ми розробили освітню структуру. Дякуємо їм за це!
Перелік меценатів на цьому не закінчується, оскільки, зважаючи на 30-річний досвід, нам потрібно було знайти тих, хто допоміг би довести розпочату справу до логічного кінця. І Бог дав нам таких людей. Я хочу подякувати за позитивне ставлення та підтримку Міністерству інновацій та технологій Угорщини, Міністерству аграрної політики, Міністерству людських ресурсів Угорщини, промисловій, комерційній та аграрній спілці. Ми дуже вдячні їм!
Сьогодні ми стали на крок ближче до конституції національної єдності. Між учасниками навчання утворився безпосередній зв’язок, який вони підтримують. Вже минуло 100 років, як між нашими рідними братами та сестрами, родичами, близькими нам людьми протягнули стіну хитрі політики, і цю стіну нам необхідно зруйнувати. Як писав Елек Бенедек у Старому Завіті: «Закони, сину мій, ще ніколи не пробивали стіни, лише ми мусимо це зробити». Ці стіни вбудовані у наші думки і найкращим засобом для їхнього руйнування є спільна праця.
Настав той момент, коли плоди трирічної праці керівників закладів та наглядової організації дозріли, і розпочалася професійна підготовка майбутніх фахівців у с. Велика Добронь.
Ми оголосили прийом навчання за 17 спеціальностями. Ці спеціальності можуть обирати випускники для подальшого навчання у с. Велика Добронь. Наразі виявилося, що зголосилися навчатися лише на сімох спеціальностях. Отож, 2 вересня 2019 року ми розпочали навчальний рік за такими спеціальностями: «електрик», «автослюсар», «зварювальник», «механік сільськогосподарських машин», «перукар», «косметолог», «кухар».
Із 40 населених пунктів до нас вступило 95 студентів. Тиждень вони навчаються у партнерському закладі в Угоршині та тиждень у навчальному закладі с. Велика Добронь. Навчальні заклади спільно організовують переміщення студентів. На Закарпатті до українсько-угорського кордону їх переміщення забезпечує інститут, а від кордону це питання вирішує заклад-партнер. Тут наші студенти отримують стипендію, а в Угорщині для них забезпечують проживання та триразове харчування. Відповідно до спеціальності кожна група має куратора, у гуртожитку є вчитель-вихователь. Окрім цього, є вчитель, який упродовж тижня допомагає студентам у місті Матесолко. Проведений в Угорщині час може бути корисним для обміну досвідом та для подальшого навчання. По закінченню навчання студенти отримують диплом, визнаний в Угорщині. Названі спеціальності не є акредитованими в Україні, однак інститут дає довідку українською мовою, у якій вказано перелік дисциплін та кількість годин, відведених на їх вивчення.
У с. Велика Добронь студенти паралельно вивчають основне, що стосується їхньої спеціальності: норми, основні поняття про юриспруденцію та підприємництво України, професійну українську мову, історію, краєзнавство тощо. У межах цих предметів пізнають культурну спадщину Угорщини та цінність місцевої культури. Студенти можуть проходити практику безпосередньо на місцевих підприємствах, а також можуть брати участь у різних факультативних програмах.
Навчання проходить у с. Велика Добронь (вулиця Роттог, 3), у навчальному корпусі (до нього належить і гуртожиток), урочисте відкриття якого відбувається сьогодні. Навчальний процес та проживання у місті Матесолко забезпечуює Центр професійної підготовки та сільськогосподарська гімназія ім. Ласлова Бароша. Пропоновані Продовольчою та сільськогосподарською греко-католицькою гімназією спеціальності у м. Шаторальяуйхей, а саме: «винороб», «пекар», «кондитер», «м’ясник», не були обрані абітурієнтами. Сподіваємося, що наступного року ситуація зміниться і ці спеціальності зацікавлять молодь. Більшість студентів першого курсу проживають в Ужгородському та Мукачівському районах з огляду на близькість розташування навчального закладу. Зазначимо, що студенти проживають у сорока населених пунктах Закарпаття.
Закарпатські угорці проживають неподалік українсько-угорського кордону компактно на території, довжина якої сягає 200 км, а ширина 50 км. Локальну ідентичність визначає регіоналізм, який утворився упродовж тисячоліть. Закарпаття було створено при Радянському Союзі, при цьому було відірвано деякі частини від комітатів Унг, Угоча та Мараморош. За статистикою, наші студенти центру професійної підготовки проживають на відстані 30-50 км від місця навчання і не хочуть долати більшої відстані для подальшого навчання. Через це ми маємо у планах створити подібні навчальні заклади у місті Берегові, селищах Петрові, Вишкові, які хочемо розширити відповідно до потреб ринку праці. Ми створили б певну мережу, яка охоплювала б історичну територію Закарпаття: Угоча, Унг, Берег, Мараморош. Ця мережа мала б назву Центр професійної підготовки ім. Егана Еде, першим закладом якого стає Центр професійної підготовки с. Велика Добронь, який офіційно розпочинає свою роботу сьогодні.
Від імені керівництва закладу я ще раз дякую всім, хто сприяв створенню цього закладу, а особливо найсміливішим – першокурсникам – Вам, мої дорогі учні та вашим батькам, які вірили, що з вересня розпочнеться навчання. Ми живемо на такій території, де той, хто потребує диплом про професійну підготовку, може замовити та придбати його в Інтернеті, як кажуть, “зробити собі”, якщо це необхідна умова для роботи за кордоном. Багато людей користується цією послугою.
Зрозуміло, що, маючи такі дипломи, їхні власники не стануть професіоналами, але їх це особливо не цікавить, тому бажання студентів навчатися похвальне, адже те, що вони вступили до цього закладу, означає, що хочуть навчатися та здобути не лише диплом, а й професію. Бажаю вам успіхів! Пам’ятайте: те, що вивчите, принесе користь вам і вашій громаді. У XXI столітті, коли панують новітні технології, інноваційні теорії і віртуальний світ, стає все ціннішим той, хто може створити що-небудь власноруч і незвичайне. З часом це вміння ставатиме все актуальнішим. Практична корисна професія цінується в сучасній Європі більше, аніж професії теоретичного спрямування. Наші студенти прибули сюди, щоб якнайкраще засвоїти професію, яка їх зацікавила і опрацьована нами система дозволяє забезпечити це. Окрім спеціалізованих фахових дисциплін, вони вивчатимуть предмети, які допоможуть реалізувати себе у сучасному економічному просторі. Серед них основи українського бізнесу та правових основ, адже без них важко адаптуватися до вимог ХХІ століття. Ми переконані, що підготовка до ЗНО не є пріоритетним завданням, адже вважаємо, що життєво необхідним для вас є насамперед володіння українською термінологією у вашій галузі, зокрема для того, щоб обслуговувати клієнтів, замовляти необхідні інструменти та матеріали, а головне – захищати свої інтереси, права, бізнес, сім’ю. Ставши двомовним, ви відчуєте себе комфортніше у суспільстві. Не бійтеся помилок, адже досконалих людей не буває. Спілкуйтеся обома мовами, адже головне – знайти спільну мову.
*(Промова була завершена рядками угорського поета Аттіли Йожефа, в яких йдеться про те, що працювати потрібно сумлінно і відповідально.)
2019/2020 навчальний рік оголошую відкритим.
Доктор Ільдіко Орос,
ректор Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ