Стежками науки, з історією обвінчавшись: Інтерв’ю з габільованим доктором історичних наук Наталією Вароді

Поміж випускників Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ Наталія Вароді стала першою в історії навчального закладу випускницею, яка здобула ступінь доктора, а тепер ще й звання габілітованого доктора наук. У своєму інтерв’ю Наталія ділиться про свій життєвий досвід та зізнається, що здобуття знання ніяк не вплинуло на її життя. За її словами, вона відчуває неабияку пристрасть до історії та освіти. Пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю з істориком, яка, завдяки Божій милості, не стала вчителем, викладачем географії чи економістом-математиком.

– Передусім дозвольте привітати Вас з отриманням габілітації! Які Ваші почуття тепер, коли Ви стали першим колишнім випускником ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ, який зумів досягти таких висот у своїй кар’єрі?

– Маю зізнатися, що я не відчуваю жодних змін. Звичайно, чітко усвідомлюю важливість отримання цього наукового ступеня як для кафедри історії та суспільних дисциплін, так і самої себе, адже на нас чекає чергова процедура акредитації. Надзвичайно важливо, аби процес акредитації пройшов без ексцесів, а для цього необхідно, щоб на кафедрі працювали викладачі, які мають відповідні наукові ступені та передбачену правилами акредитації кількість публікацій. Тож моєму першочерговою та найголовнішою метою було допомогти своїй кафедрі успішно пройти процедуру акредитації.  

– Як виникла пристрасть до історії, що Вас спонукало вступити на тернистий шлях дослідника?

– Насправді, у моїх планах було стати математиком, тож хотіла вступати на економіко-математичний факультет, але вступний іспит до університету я провалила. Я, власне кажучи, й не дійшла до аудиторії, де проводився іспит, адже, побачивши умови та усвідомивши ситуацію, я зрозуміла, що це не для мене. Трохи пізніше моя перша вчителька порадила мені спробувати вступити до ЗУІ ім. Ференца Ракоці ІІ. На що я відповіла, що там немає спеціальності «Математика». Та все ж наважила, прийшла подавати необхідні документи, де познайомилася з Ілоною Ваш, яка той час працювала в секретаріаті й допомогла мені заповнити необхідні для вступу бланки. Потім я вирушила додому, щоправда, дійшовши до залізничного вокзалу, повернула назад, адже збагнула, що впоратися з дітьми початкових класів мені не вдасться. Тож я повернулася до Ілони Ваш, яка виконувала свої секретарські обов’язки в приміщенні Берегівського швейного технікуму. Оскільки поміж запропонованих програм підготовки не знайшлося жодної, яка хоча трохи мала б стосунок до математики, я подала заяву на вступ на англійську філологію. Однак за умовами вступної кампанії цю спеціальність можна було обирати лише в поєднанні з географією або історією, тож в анкеті я вказала спеціальність «англійська мова та географія», хоча ні географія, ні історія мені не були близькі, попри те, що у школі обидва предмети викладали висококваліфіковані вчителі. Потім знов попрямувала до залізничного вокзалу, звідки знов повернулася назад. Дорогою я зрозуміла, що вивчення карт мені даватиметься важкуватоКоли я повернулася до ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ, викладачка Ілона Вашш не дала мені нову анкету, ми виправили ту, яку я заповнювала раніше. Відтак я подала заяву на вступ на спеціальність «англійська мова та історія». Відверто кажучи, я ніколи не любила історію, але була непоганою ученицею. Однак, коли я почала відвідувати заняття з історії в ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ, які проводив Калман Шовш, англійська мова відійшла на другий план. Історія стала моїм супутником життя, і відтоді все обертається навколо неї. У мене були дуже хороші викладачі історії, які зараз є моїми колегами, однак важливу і вирішальну роль у моєму становленні як історика відіграли не лише вони, а й викладачі з Угорщини – Гейза Сабов та професор Шаллаі Йожеф. Вважаю, що насамперед саме Калман Шовш став тією особистістю, яка допомогла мені стати істориком. Випадковостей у нашому житті не має, доказом цього є те, що я обрала математичний фах, а зрештою, стала істориком. Гадаю, це і є Божою волею та опікою.

– Чому для Вас було важливим здобути науковий ступінь?

– Не з марнославства. Навряд чи я користуватимусь привілеями цього звання, адже я не користуюсь званнями доктора, кандидата, доцента. Отримання габілітації було важливим виключно для отримання акредитації кафедри історії та суспільних дисциплін, адже однією з головних умов отримання дозволу є наявність якомога більшої кількості габілітованих викладачів із науковим ступенем доктора, який я ще маю натуралізувати, однак зможу зробити це лише після отримання диплома 24 листопада. 

– З якими найбільшими викликами ви зіткнулися під час габілітації? Поділіться, як саме Ви їх подолали?

– Після отримання докторського ступеня має пройти певний період часу, перш ніж розпочати процедуру габілітації. Тут є кілька аспектів. Насамперед результати досліджень мають публікуватися в наукових журналах, наукова праця кандидата повинна широко цитуватися іншими дослідниками, кандидат повинен займатися викладацькою діяльністю, а також брати участь у міжнародних конференціях та бути впізнаваним на міжнародній арені. Існує багато вимог, яким потрібно відповідати. Процес написання дисертації завершився ще у 2016 році. Однак через брак часу я не мала можливості працювати над нею далі. У той час по всьому Закарпаттю почали діяти курси угорської мови як іноземної, організацію та проведення яких доручили мені. Проєкт тривав з 2016 до листопада 2022 року, а після його реалізації я приступила до отримання наукового звання, почала займатися збором необхідного для цього матеріалу, заповненням документів та подачею заявки на отримання вченого звання. Отже, січень-лютий 2023 року став періодом подачі необхідних документів. Крім написання дисертації, важливим критерієм було, наприклад, щоб мої студенти брали участь у Науковій студентській конференції та Національній студентській конференції, а також стежила за дотриманням критеріїв, що висуваються до наукових робіт. Наступним етапом було проведення лекцій, одна з яких мала читатися англійською мовою. Оскільки я успішно оволоділа освітньою програмою з англійської філології, то проведення лекцій англійською мовою не було проблемою.

– Яку історичну епоху чи тему Ви досліджували? 

– Тема моєї лекції «Початкові заходи зі встановлення радянської влади на Закарпатті після 1944 року» була присвячена історії Закарпаття та охоплювала період з 1944 по 1953 рік.  Як справжній християнці, мені дуже хотілося, аби в лекціях, прочитаних у рамках процедури габілітації, поміж іншого, висвітлювалася ще й церковна проблематика. Отже, темою моєї другої лекції стала історія розвитку греко-католицької церкви на Закарпатті, оскільки саме ця церква була майже повністю знищена в цей період, і могла функціонувати лише як катакомбна церква. Відповідно, назва моєї академічної лекції стала «Олександр Чира – Голгофа таємно висвяченого греко-католицького єпископа». Моя третя англомовна лекція «Industrial and Commercial haracteristics of Transcarpathia in the Khruschev Era (1953-1964)» («Промисловість і торгівля Закарпаття в період правління Хрущова (1953-1964)») була присвячена темі розвитку індустрії та економіки.

– Чому обрали саме ці теми для дослідження?

– Завдяки Калману Шовшу ми – його колишні студенти – завжди працюємо над темами, які стосуються безпосередньо Закарпаття. Він виховав у нас любов до батьківщини та навчив бути краєзнавцями, тож моя робота пов’язана саме з історією Закарпаття.

– Яке історичне питання чи проблему найбільше Вас хвилює, і чому Ви вважаєте її надзвичайно важливим?

Власне, сфера моїх досліджень стосується Закарпаття в часи Радянського Союзу, тож у своїх дослідженнях акцентую увагу на періоді з 1944 по 1991 рік. У рамках дослідження я вивчаю документи КДБ про революцію 1956 року та інші документи КДБ, а також документи, пов’язані з депортаціями та архівні документи. Моя кандидатська дисертація присвячувалася темі революції 1956 року, а габілітаційна робота охоплювала події хрущовської епохи. Сподіваюся, що колись мені вдасться віднайти оригінал так званої «Солнокської промови» Яноша Кадара. З’являється все більше даних свідчать про те, що не в Солноку, а саме тут, в українському Ужгороді, по радіо сповістили про формування нового уряду Кадара. Я поки що не знайшла матеріали цієї заяви, однак маю велику надію, що знайду їх у процесі своїх досліджень.

– На Вашу думку, яку роль відіграє історія в розвитку суспільства та культури? Як вона впливає на сьогодення і майбутнє?

– Ми звикли стверджувати, що розповідь про минуле – це джерело нашої сили та наснаги, а, можливо, і розуміння нашого майбутнього!  На прикладі історії Закарпаття можна сказати, що без аналізу політичних процесів, унаслідок яких територія нашого краю опинялася в складі різних країн, неможливо повністю зрозуміти наше становище у складі України, чому ми, угорці, опинилися саме тут, що призвело нинішніх негараздів. Отже, нам потрібно знати свою історію, ми зможемо пізнати себе, пізнати своє оточення та зрозуміти наше сьогоднішнє становище. 

– Окрім досліджень, яку роль у Вашому житті відіграє викладацька діяльність? 

– Коли мені доводиться відрекомендовуватися незнайомій людині, перше, що я завжди кажу, це те, що я – викладачка історії. Звісно, те, що я виконую різні функції в ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ – це велика честь для мене, і я дуже вдячна, що мене призначають на ці посади, за довіру й за можливість бути частиною колективу кафедри історії, але я, насамперед, викладачка історії, котра намагається виконувати свою роботу якнайкраще. Щоправда, найменше витрачаю часу на викладацьку діяльність, але зазвичай, виходячи з аудиторії, усі знають, що я провела пару. Після занять у мене завжди піднесений настрій, я усміхнена і сповнена енергії. Що стосується моїх посадових обов’язків, то викладацька діяльність для мене є найважливішою.

– Яких педагогічних принципів Ви дотримуєтеся? На Вашу думку, на що потрібно акцентувати найбільшу увагу під час роботи зі студентами ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ?

– Що стосується методики викладання, то хочу зазначити, що попри те, що я викладаю одні й ті ж дисципліни, у мене ніколи не було однакових занять за мої майже 20 років педагогічної практики. Оскільки кожен потік має свої особливості, мені доводиться знайомитися з ними, перш ніж обрати для них правильний метод навчання. На мою думку, важливо розуміти, що диктувати студентам свої правила не можна, потрібно усвідомлювати, що вони – молоді дослідники, студенти, які не мають того життєвого досвіду, який є у викладача. Ви повинні опуститися на їхній рівень, у хорошому сенсі цього слова, на рівень, на якому і ми, викладачі, ще не так давно були. Вживання великої кількості термінів не є доцільним, із часом студенти самі підтягнуть свій словниковий запас. Існує безліч прикладів того, коли студенти стають кращими за своїх викладачів. У мене є і було багато студентів, які стали набагато кращими за мене. Зрештою, у мене є кілька колег із науковими ступенями, які колись були моїми студентами. Очевидно, справа не тільки в мені, але, безумовно, необхідно мати мотивацію, подібну до тієї, яку я отримала від Калмана Шовша. 

– Чи плануєте Ви проводити нетрадиційні заняття або спеціальні навчальні курси для студентів?

– Однією з таких курсів є мій факультатив «Історія Закарпаття в період правління радянської влади (1944-1991 рр.)», який цього року вперше можна обрати як дисципліну за вибором. Колеги по кафедрі завжди казали мені, що охочі обов’язково знайдуться, та я постійно повторювала, що я надто сувора, що вони точно не оберуть той предмет, який обрала я. Зрештою, 48 осіб виявили бажання прослухати цей курс. Ця цифра є підтвердженням того, що я зробила правильний вибір. 

– Отже, підсумовуючи Вашу наукову та викладацьку діяльність, чим Ви дійсно пишаєтесь на сьогоднішній день?

– Мабуть, я найбільше пишаюся тим, що є частиною цієї спільноти. Я б хотіла, щоб знання, які я здобула в різних регіонах, стали в пригоді іншим. Маю намір з наявних архівних матеріалів скласти наукові нотатки, які стануть у пригоді студентам під час вивчення дисципліни.

– Які висновки Ви зробили, проаналізувавши свій життєвий шлях? 

– Збагнула, що не потрібно зупинятися на досягнутому, а варто рухатися вперед! Немає сенсу зациклюватися на труднощах. Бо іноді ситуація може здаватися безнадійною, та коли ти щодня робиш крок до своєї мети, то рано чи пізно ти її досягнеш. Єдине, що кожен має зрозуміти – не варто акцентувати увагу на труднощах чи зациклюватися на негативних висловлюваннях, позаяк це вбиває наснагу та позбавляє нас мотивації. Зрештою, коли я розпочинала свої дослідження у 90-х роках, були люди, які сумнівалися у моїх силах, ситуацію ускладнювало й те, що архіви були закритими, потрапити до них було майже неможливо. А як же ж документи КДБ? Отримати доступ до архівів КДБ було просто неможливо. Ситуація здавалася безвихідною. Нині всі ці матеріали – у вільному доступі, їх можна фотографувати чи робити з них копії. Варто сфокусуватися на сьогоденні та на завтрашньому дні. Якщо сприймати ці речі в контексті сьогодення, то багато перешкод стануть сходами, які дадуть нам змогу дійти до вершини. Все інше необхідно довірити Богові. Коли у людини є мета, вона не повинна опускати руки у разі винекнення перших же труднощів. Якщо людина каже, що все, більше сил чи можливостей немає, це не зовсім так, адже обов’язково знайдеться можливість, яку потрібно використати і йти до поставленої мети. 

– Які цілі Ви ставите перед собою в перспективі?

– Не збираюся зупинятися на досягнутому, адже поставила перед собою чергову ціль: здобути наукову ступінь професора. Оскільки я вже розпочалася свій шлях до здобуття чергового наукового ступеня. Спершу я перед комісією з 22 членів захистила кандидатську дисертацію в Інституті історії України НАН України, а потім подала документи на вступ до докторантури, куди мене прийняли. Я взявся за написання дисертації, однак через початок повномасштабного вторгнення в Україну побоювався, що не встигну здобути науковий ступінь до майбутньої акредитації. Зваживши всі фактори, я вирішила продовжити дослідження, яке припинила у 2016 році. Отже, я хотів би отримати наукову ступінь професора, але в Інституті історії України НАН України. Зараз я працюю в цьому напрямі, паралельно із цим готую два дослідження для Scopus, у разі їхньої публікації можна вже подаватися на отримання професорського звання.

– Тепер я хочу дізнатися секрет, який, на мою думку, дуже цікавить інших. Наукова діяльність часто вимагає багато часу та зусиль. Як Вам вдається знайти гармонію між роботою та відпочинком?

– Мені дуже пощастило, що моя робота – це моє хобі. Тому організувати захід у моєму розумінні – це не робота. Поки інші люди вишивають, бо мають талант, я розмірковую над тим, як краще обставити сцену елегантними кріслами для зустрічі. Спати я не люблю. Поринаю у сон лише на кілька годин, бо так вимагає людська природа, однак вистачає і чотирьох годин на добу, аби виспатись. Я не люблю сидіти, склавши руки. Наприклад, під час подорожі присвячую час написанню конкурсної роботи, або доповіді, або перекладаю якісь матеріали. Тому я завжди чимось займаюся, ніколи не буває так, що сиджу без діла. Байдикування вважаю пустою витратою часу. А ще я люблю робити кілька справ одночасно. Наприклад, коли я готую їжу, я обмірковую якийсь проєкт в голові, або коли я прибираю, слухаю трансляцію церковного богослужіння. Тобто я завжди поєдную потрібне з корисним, і займаюся принаймні двома справами одночасно.

– Яку пораду чи мудрість Ви б дати тим, хто цікавиться історією, особливо тим, хто хоче побудувати кар’єру, близьку до Вашої?

– Завжди потрібно ставити перед собою мету і йти до неї. Не можна дозволяти ані вчителю, ані другу, ані члену сім’ї, ані будь-кому іншому збити себе з обраного шляху. Адже неодмінно знайдуться «порадники», які не сумніватимуться в наших силах. Але не треба їх слухати, бо якщо ти відчуваєш в глибині душі, що обраний напрям – це твоє, це твій дар, то просто роби, а якщо можеш знайти свою нішу, то проси мудрості в Бога, котрий вкаже тобі напрям, в якому необхідно рухатися, варто лише звернутися до Нього з молитвою.

– Щиро дякую за розмову. Сподіваюся, що наступного разу наше інтерв’ю буде присвячене здобуттю Вами професорського звання. Бажаю успіхів у всіх починаннях!

Сантов Дьердьі

Ця стаття також доступна наступними мовами
• Magyar