Промова Ільдіки Орос на церемонії вручення дипломів магістрів у Закарпатському угорському інституті ім. Ференца Ракоці ІІ
Шановний пане депутат, світські та релігійні діячі!
Шановні колеги, студенти, дорогі гості!
Сьогодні ми дійшли до останнього етапу вручення дипломів. У цьому навчальному році в нашому інституті дипломи отримали 228 випускників: 58 молодших спеціалістів, 104 бакалаври та сьогодні 56 магістрів. 11 студентів отримали дипломи бакалавра одночасно з двох спеціальностей.
Протягом другому семестрі 2018/19 навчального року в Закарпатському угорському інституті ім. Ференца Ракоці ІІ (ЗУІ ім. Ф.Ракоці ІІ) навчалося 1210 студентів: 451 студент на денній формі навчання, 248 – на заочній, 213 – за спеціальностями, не акредитованими в Україні, та 298 студентів – у коледжі. На курсах, організованих Навчально-консультаційним центром ЗУІ ім. Ф.Ракоці ІІ, 186 осіб вивчали англійську, німецьку та російську мови. Загалом по Україні 3110 осіб у 49 місцях з 37-ми населених пунктів 12 районів 3 різних областей вивчали угорську мову. Навчання відбувалося в 206 групах, які готувало 77 кваліфікованих викладачів. Загальний обсяг навчання на курсах становив 160 годин. На курси української мови подали заявки 565 осіб з 12 населених пунктів 4 районів області. Вони вивчали українську мову на курсах обсягом 120 годин. Курсантів готували 21 кваліфікований викладач у 35 групах. У міжнародному екзаменаційному центрі ECL 24 особи склали сертифіковані іспити з російської, англійської, угорської та німецької мов на початковому, середньому ти вищому рівнях. Крім цього, у Навчально-консультаційному центрі 676 осіб пройшли оцінку рівня знань угорської мови. Навчально-консультаційний центр також організував можливості підвищення кваліфікації для медпрацівників. Для лікарів було проведено інтенсивні професійні курси з української мови з навчальним обсягом 30 годин, а також було розроблено два спеціалізовані словнички медичної термінології. Ми плануємо продовжувати проведення курсів, адже на них є попит та потреба. У майбутньому багатьом слід зосередитись на вивченні правопису та граматику, про це свідчить текст флаєрів, якими різні партії «засипали» угорські села та в яких плямують лідерів угорської нацменшини, допускаючи при цьому численні орфографічні помилки. Тому прошу наших викладачів звертати на це особливу увагу, щоб угорське слово «в роботі» (munkájában) вчили писали з літерою «j» замість буквосполучення «ly» (munkályában), а слово «поділяють» вчили писати правильно «osztják», а не замість «osszák». Крім цього, порушуючи права на конфіденційність, писали прізвище Василя Брензовича з угорською літерою «cs» замість буквосполучення «ts».
Наші кафедри також виконали великий обсяг роботи, особливо ті, що випускають магістрів, яким незабаром ми вручимо дипломи. Серед них варто виділити кафедри, які вперше мають випускників- магістрів, а саме – кафедри біології та хімії, історії та суспільних наук, а також філології. Дякую всім колегам, які там працюють, а також завідувачам кафедр, що організували працівників цих структурних підрозділів в ефективні команди: Каталін Лізак, Ержебет Когут, Імре Сакал, за їх сумлінну та невпинну працю, яка приносить помітні результати. Дякуємо!
У цьому навчальному році значну роль відігравали не тільки наша внутрішня робота, а й зовнішні фактори, які постійно змінювалися. Мінялося й суспільство та настрої в ньому. Наші дослідні інститути прагнуть старанно фіксувати ці зміни та тенденції, що викликало значний резонанс. Адже деяким впливовим особам та владним структурам не подобається те, що наші колеги говорять правду та факти, а не те, що ці горе-політики хочуть донести до людей. Не наше дзеркало є кривим, викривленою є саме їхня діяльністье.
У Науково-дослідному центрі ім. Антала Годинки при ЗУІ ім. Ф.Ракоці ІІ Степан Черничко та Михайло Товт описали, які грубі, значні порушення прав нацменшин, особливо угорської нацменшини, було допущено при ухваленні закону «Про освіту». Адже позбавлення можливості на освіту рідною мовою відібрало від нас усіх право, яким ми володіли протягом 150 років. Якби угорська влада проводила таку політику протягом тисячі років, протягом 40 поколінь, коли ми проживали разом з іншими народами, то всі тепер розмовляли б угорською мовою. Незважаючи на те, що всі, хто розмовляв іншими мовами, протягом цих століть зберегли свою ідентичність, вільно користувалися рідною мовою, деякі дослідники, публіцисти, газети та книги називають угорську владу репресивним, фашистським, диктаторським режимом, а сьогоднішню державну політику України називають демократичною, хоча вона більше нагадує період червоної або коричневої чуми. Підтвердженням цього також є моніторинг політики стосовно нацменшин, проведений Науково-дослідним центром імені Тіводора Легоцькі при ЗУІ ім. Ф.Ракоці ІІ під керівництвом Кароліни Дорчі. Було створено документальний фільм, у якому використано матеріали програм українських телеканалів. Фільм презентував, як українські засоби масової інформації та представники інтелігенції, до думки яких прислухаються, зробили із закарпатських угорців образ ворога та як ми, закарпатські угорці, нібито стали причиною всіх соціальних, політичних та економічних проблем України.
Нас звинувачують у порушенні законів, але обвинувачі самі постійно порушують при цьому наші конституційні права. Наші історичні пам’ятки, меморіальні дошки руйнують невідомі, нашу історію переписують. На науковій конференції пані професор називає угорську громаду «дебілами» та прирівнює її до собак. В офісі Товариства угорської культури Закарпаття (Kárpátaljai Magyar Kulturális Szövetség – КМКС) було скоєно вибух. У нашому місті молоді люди в масках організовують ходу зі смолоскипами та викрикують: «Угорців на ніж». Ці події нагадують демонстрації проти євреїв, що відбувалися 100-150 років тому. Нещодавно персональні дані осіб з подвійним громадянством було розміщено на сайті, який ще називають «чорним списком». На сайті українського парламенту збирали підписи під петицією про внесення до порядку денного Верховної Ради законопроекту про депортацію угорців.
Що це, якщо не дискримінація за національною ознакою, яку в ХХ столітті ще називали фашизмом та засуджували в усіх куточках світу. Ми, люди, що тут проживають, просимо лише те, на що маємо конституційне право, адже, будучи громадянами України та платниками податків, прагнемо лише дотримання наших конституційних прав та виділення зі сплачених нами податків коштів на освіту, соціальне забезпечення та медицину, культурне життя, ремонт доріг. Ми і надалі прагнемо залишатися на землі наших предків та не плануємо збирати свої речі, незважаючи на тисячі подібних закликів. Остаточним вироком став Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», ухвалений 25 квітня, який наказав нам мовчати. Це вже червона чума, закон, що нагадує епоху царизму. Я шкодую українських законодавців, які з минулого свого народу використовують при ухваленні законів лише негативний досвід. Вони вчинили з нацменшинами те, що відбувалося з українцями двічі протягом історії: заборонили використання мови та те, що вчинив Сталін у 30-х роках, коли було русифіковано українські школи. До всього цього додалося порушення особистих прав. Протягом року майже всіх відомих угорських громадських діячів посилено перевіряли під час перетину кордону. Що саме шукали? Кажуть, що паспорти іноземних держав, але про це, як правило, не складали протоколу. Крім цього, володіти закордонним паспортом іноземної держави не є протизаконним, інакше в Україні не могли б працювати міністри з іноземним громадянством. Це вже довела наша колега, Кароліна Дорчі, яка виграла позов, що був поданий проти неї через те, що вона володіє закордонним паспортом Угорщини. Що це, якщо не подвійні стандарти? Міністрам дозволено, а простим громадянам – ні, ніби до нас ставляться не на підставі однакових законів.
Дуже влучно усе вищесказане та події останнього року ілюструють рядки з вірша Аттіли Йожефа «Повітря!» (нижче подається вільний переклад уривку з вірша):
«Нехай відстежують про що я телефоную
і коли, чому, із ким.
Пишуть у справу, про що я мріяв
а також, хто це розуміє.
І я не можу вгадати, коли буде достатньо причин
дістати ту картотеку,
яка порушує мої права… »
Про цю поезію 1935 року літературознавці пишуть: «Немає нікого, хто б краще за поета розумів дух того часу. Фашизм тоді розростався та процвітав. Вірш містить прагнення бачити чисто: погляньмо в очі власних думок, розберімося зі своїми рядами… Вони малюють чітку картину прослуханих телефонних розмов, поглядів, що шукають щось підозріле, звинувачення та гріхи, людей, що стали матеріалами для справ. Про атмосферу, в якій стежать за всіма, всім дають номери та всі вчинки записують, щоб спричинити залежність та вразливість, … Підступним легше жити, адже саме так працює світ. Народ відповідає підло, коли його питають, підступно опускає очі, радіє, коли погано не тільки йому, а й іншим».
Цей вірш ідеально описує суспільну атмосферу, в якій живуть угорці Закарпаття в 2016-2018 роках. Тому для забезпечення безперешкодної роботи інституту, нам потрібно було запровадити охорону, аби нас не турбували провокатори. Наших студентів та викладачів викликали до СБУ, за їх словами, з метою «профілактики». Тобто, ці люди не вчинили нічого протизаконного, але стоять на межі правопорушення, тому що в своїй науковій роботі, на конференціях, в лекціях та заявах начебто провокують конфлікти. Це чистої води проекція. Вчинки інших проектують на нас. Те, що дехто марширує вулицями із закликами «угорців на ніж», називають свободою слова, а на міжнародній науковій конференції представників нацменшин називають собаками, погрожують депортацією, але якщо ми пишемо про ці порушення, тоді це вже трактуються як межу правопорушення.
Про те, що мене допитали, спираючись на ці причини, вже писала преса, але не згадувалося, кого ще допитували з нашого навчального закладу. Отже, ось їхні імена: Степан Черничко, Дюла Фодор, Кароліна Дорчі, Адальберт Рац, Каталін Шовш, Єлизавета Барань. Чимало зусиль до боротьби за освіту рідною мовою доклав Лайош Сіладі, який неодноразово представляв нашу точку зору в Києві, Брюсселі, в ОБСЄ, подавав різноманітні заяви. Наш юрисконсульт Андрея Козак супроводжувала наших студентів, яких викликали до СБУ, та складала заяви. Інтереси інституту в різних установах Києва та на акредитаційних форумах представляли Іван Сіладі та юрист Андрій Моца. Дякую їм та всім колегам, які навіть за таких умов виконували свою роботу, незважаючи ні на що.
Сумно, що у зв’язку з нашими скаргам ніхто не став на захист наших інтересів, крім Угорщини. Міжнародна спільнота та громадська думка, організації, які в інших випадках гучно захищають інтереси людей, борці за права меншин та особисті права начебто не чують, не бачать, що відбувається в Україні, ці події не переступають порогу їх відчуттів. Цікаво, чи поводилися б вони так само, якби все це відбувалося в іншій державі, де притіснюють права меншин, трапляються випадки, що нагадують залякування та порушують міжнародні та двосторонні міждержавні договори? Звичайно, ні!
Українські законотворчі ухвалили такі закони про мову та освіту, які суперечать Конституції України, прийнятим раніше законам, ратифікованим міжнародним та двостороннім угодам, домовленостям, у тому числі і підписаному в 1992 році договору про українсько-угорську співпрацю. У цьому документі Угорщина визнає кордони України, а Україна в свою чергу гарантує забезпечення та розширення прав угорської меншини, що проживає на її території. Ухваленням нових законів цю угоду було порушено: наші права суттєво обмежили, тому цей крок можна оцінювати навіть як політичну відмову від цього договору між двома державами.
Останнім впертим звинуваченням проти нас є сепаратизм. У зв’язку з цим нас, угорців, переслідують. Чинять все можливе для того, щоб ми покинули свою батьківщину. Нещодавно, наприклад, через використання національних кольорів, хоча це є конституційним правом. У газеті, публікацію якої не фінансує українська держава, угорців Закарпаття як громадян України закликали до виконання свого громадянського обов’язку, а саме – щоб вони пішли голосувати, а округи, про які йшла мова, було пофарбовано в кольори віри, надії та любові – червоний, білий та зелений. Через це СБУ почала розслідування проти газети зі звинуваченням у сепаратизмі. Водночас, Центральна виборча комісія відкинула наше клопотання про відновлення конституційного права, згідно з яким угорці Закарпаття просили створення виборчого округу, в якому вони складають більшість населення, щоб мати можливість обрати власного депутата до Верховної Ради; в цьому випадку не було скарг на порушення прав нацменшини та провокацію конфлікту. На наше клопотання ЦВК цинічно відповіла, що не знає, де саме на Закарпатті проживають угорці. Отже, це право ніби і залишається чинним, але не для нас, начебто ми другосортні громадяни цієї держави. Газета, проти якої почалося розслідування, всього лише відповіла на цинічну заяву ЦВК. По-перше, території, де проживають угорці, було позначено трьома кольорами, а по-друге достатньо було б позначити їх зеленим кольором надії, якби ЦВК повернула колишній виборчий округ з центром у місті Берегове.
Ми, угорці Закарпаття, заходимося вдома в регіоні, позначеному трьома кольорами та залишатимемося тут, бо прагнемо жити, працювати, долати труднощі саме тут, де спочили наші предки. Саме звідси я заявляю всім, хто не розуміє, що ми є корінним населенням цього регіону, так само як індіанці в Америці, та вимагаємо для себе та своєї культури захисту у відповідності до міжнародних норм.
Ми були б дуже раді, якби українська держава дбала про нас та цей регіон як слід, щоб ми не потребували підтримки з боку угорської держави. Будучи громадянами України та платниками податків, ми не отримуємо майже нічого для підтримки своєї культури, а будь-які зусилля з боку Угорщини з метою полегшення нашого життя на батьківщині розглядаються як сепаратизм. Хоча ця фінансова підтримка збагачує і державу, так само як і пожертви та допомога від фондів зі Словаччини, Фінляндії, Америки, Канади та інших іноземних держав. Кожна копійка оподатковується, отже є вигідною для держави, таким чином поширюється і на українське населення. Достатньо лише згадати лікування в Угорщині воїнів АТО та літні табори, організовані для їхніх дітей. Без підтримки Закарпаття вже давно збанкрутувало б, особливо райони, де компактно проживає угорська нацменшина. Найбільшим платником податків міста Берегова є Закарпатський угорський інститут, який фінансується виключно угорською державою та не отримує ніяких коштів від України, лише регулярні перевірки. Дякуємо вам, що по-братськи та зі співчуттям поділяєте нашу долю!
За цих умов, шановні випускники та колеги, що ж можна вам побажати? Черпайте силу з духу нашого закладу, який визначається характером великого князя Ференца Ракоці ІІ. Не здавайтесь та завжди намагайтесь покращити цей світ, не миріться з поганими умовами, нехай настановою для вас буде завершальний уривок цитованого вище вірша Аттіли Йожефа (нижче подається вільний переклад уривку з вірша):
«Мій лідер показує мені шлях зсередини!
Люди, не дикі тварини –
ми є розум! Наше серце, поки запалює бажання,
це не дані в картотеці.
Воле, прийди! Ти створи для мене порядок,
добрим словом навчай, та дозволяй гратися
своєму серйозному синові!»
Бажаємо Вам удачі!
Тут я могла б завершити промову, але вже чую питання, як можна витримати такий тиск на людину. У зв’язку з цим я знову ж таки знайшла ілюстрацію одного з головних життєвих гасел у поезії. Дозвольте поділитись з вами такими рядками, можливо цей вірш стане підтримкою і для вас.
Редьярд Кіплінг: Якщо…
(український переклад: Євген Сверстюк)
Як вистоїш, коли всі проти тебе –
Упали духом і тебе кленуть, і
Як всупереч усім ти віриш в себе,
А з їх невіри також візьмеш суть;
Якщо чекати зможеш ти невтомно,
Оббріханий – мовчати і пройти
Під поглядом ненависті, притому
Не грати цноти ані доброти;
Як зможеш мріять –
в мрійництво не впасти,
І думать – не творити думки культ,
Якщо Тріумф, зарівно як Нещастя,
Сприймеш як дим і вітер на віку;
Якщо стерпиш, як з правди твого слова
Пройдисвіт ставить пастку на простих,
Якщо впаде все, чим ти жив, і знову
Зумієш все почати – і звести;
Якщо ти зможеш в пориві одному
Поставить все на карту – і програть,
А потім – все спочатку, і нікому
Про втрати й слова навіть не сказать;
Якщо ти змусиш Серце, Нерви, Жили
Служити ще, коли уже в тобі
Усе згоріло, вигасло – лишилась
Одна лиш Воля – встоять у боротьбі;
Як зможеш гідно річ вести з юрбою
І з Королем не втратиш простоти,
Якщо усі рахуються з тобою –
На відстані, яку відміриш ти;
Якщо ущерть наповниш біг хвилини
Снагою дум, енергією дій,
Тоді весь світ тобі належить, сину,
І більше: ти – Людина, сину мій.
Берегове, 19 липня 2019 р.
Ільдіко Орос, ректор
доктор філософії (PhD) з педагогічних наук