Ким ми можемо пишатися: iнтерв’ю з Жужанною Бабель

Що потрібно для того аби бути хорошим учителем? Напевно потрібно бути добре поінформованим, обізнаним, мати добрі стосунки зі своїми учнями та вміти передавати знання в максимальному обсязі. На це запитання даються такі та подібні відповіді. Якість освіти, мабуть, найбільше залежить від викладача. Саме він безпосередньо контактує зі студентами і передає наші головні цінності.

Жужанна Бабель народилася в селі Бене. Після закінчення середньої школи вона почала навчання за напрямом історії та англійської мови в ЗУІ ім. Ференца Ракоці ІІ, а після отримання диплому знайшла своє покликання і почала працювати вчителем. Крім того, вона та її сім’я роблять апетитні джеми ручної роботи. Сьогодні ми спілкувалися саме з нею.

– Розкажи мені про себе, про своє дитинство.

– Я народилася в с. Бене, де й навчалася. У рік, коли я закінчила 4-й клас, у Берегові було відкрито берегівську угорську гімназію. Батьки відвели мене на вступ, і я успішно туди поступила. Так я стала гімназисткою у 10 років. У стінах гімназії я провела чудові роки. За 8 років навчання я пережила багато радісних моментів, завела хороших друзів, з якими тримаю стосунки і сьогодні.

– Чому ти обрала ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ?

– Після закінчення навчання я мала вирішити, куди йти далі. Треба сказати, що на вчителя я не навчався. Але я знала, що хочу вчитися далі. Мене захоплювала історія. У інституті можна було подавати документи одразу на дві спеціальності. Історія була однозначним виборем. Я вважала, що англійську мову завжди можна використати з користю, тому як другу спеціальність я вибрала саме цю.

– Як проходили студентські роки?

– Можу сказати, що, оглядаючись на минулі роки, вступ до інституту був найкращим вибором. Попри того, що я вивчала саме історію та англійську мову, у мене склалися дуже тісні відносини з іншими моїми однокурсниками, які навчалися на інших спеціальностях. Нас було небагато, ми були як велика родина. У нас також склалися дуже хороші стосунки з нашими викладачами. Ми завжди могли з упевненістю звернутися до них. Сформувалася дуже хороша невеличка команда, з якою ми і досі підтримуємо зв’язок.

– Як склалося твоє життя після закінчення інституту?

– Я почала працювати в Бене, у місцевій початковій школі ще в під час навчання в інституті. Тоді й почалася моя педагогічна діяльність. І пройшло більше 20 років. З роками я полюбила цю професію. Люблю працювати з дітьми, люблю бути серед них, слухати їхні маленькі та великі турботи, проблеми та радощі.

– Як ти ставишся до роботи вчителя? Які виникали труднощі за ці роки?

– Учительська професія – непроста, але дуже красива. Я не могла уявити себе в іншій спеціальності. Я вважаю, що завдання вчителя не тільки давати знання дітям, але й бути поруч з ними, слухати їх, говорити з ними, якщо вони цього потребують. Можливо це була одна з причин, чому, коли в ЗУІ ім. Ференца Ракоці ІІ Будапештський університет ім. Каролі Гашпара оголосив набір на навчання за напрямом психічного здоров’я, не було жодних сумнівів, що я подам заяву. Після цього мене запросили стати викладачем, відтоді я разом із п’ятьма іншими колегами відповідаю за викладання курсів психічного здоров’я будапештського університету на базі ЗУІ ім. Ференца Ракоці ІІ. У вересні 2023 року стартує черговий набір на курси підвищення кваліфікації з психічного здоров’я, на які бажаючі можуть подати заявку до 28 лютого.

– Ти також є членом-засновником Закарпатського угорського товариства спеціалістів психічного здоров’я. 

– Саме так. Протягом останніх років було засноване Закарпатське угорське товариство спеціалістів психічного здоров’я. Ми багато займаємося турботою та збереженням психічного здоров’я. Ми організовуємо заходи та програми для дітей, школярів та дорослих. Ми намагаємося допомогти учням, вчителям і батькам. Минулого року наші програми були направлені на полегшення опрацювання можливих травм спричинених війною. 

– Крім викладання, ти виготовляєш улюблені багатьма джеми ручної роботи. Як виникла ця ідея?

– Моя родина відіграє велику роль у виготовленні джемів та сиропів. Кілька років тому ми почали варити варення в казані, з усіх фруктів, які ростуть у нашому регіоні. Ми готуємо його традиційно, як це робили в давнину наші батьки та діди. Ми готуємо варення з понад 15 видів фруктів. Деякі з них без цукру. На жаль, минулий рік наклав свій відбиток і на це, але ми не здамося. Ми зробимо все можливе, щоб продовжувати, якщо обставини дозволять.

– Розкажи трохи про свою сім’ю. Як ви знаходите час відпочити?

– Я вийшла заміж після закінчення інституту. У нас народилося двоє синів. Сім’я завжди була важливою для мене з чоловіком. Ми намагаємося якомога більше часу проводити разом. Ми любимо подорожувати, багато ходимо разом гуляти. А приготування варення, попри іншої користі, ще й час, проведений разом. Ми хотіли б продовжувати це й надалі, ми б хотіли, щоб наш леквар продовжув задовольняти потреби всіх, хто приходить до нас.

– Чим ви завдячуєте Закарпатському угорському інституту імені Ференца Ракоці ІІ?

– Моє життя щільно перепліталося з цим закладом. Там я здобула першу освіту, вивчила ази вчительської професії. Потім, будучи вже матір’ю двох дітей, я закінчила там курси сільського господарства, де попри іншого навчилася ткати, що також було важливою віхою в моєму житті, оскільки завдяки цьому я приєдналася до спільноти, з якою могла навчати дітей, показувати їм як наші предки виготовляли ковдри. Після цього я пройшла тренінг з психічного здоров’я. За це я завдячую теж інституту. ЗУІ – це вірна точка в моєму житті. На різних етапах свого життя я завжди знаходила у ньому те, що мені було потрібно. Я сподіваюся, що ще багатьом моїм землякам на Закарпатті інститут відкриє такі можливості, які я могла отримати там.

Аніта Курмай

Ця стаття також доступна наступними мовами:
• Magyar