Ким ми можемо пишатися… Інтерв’ю з Зітою Сабов

Психогігієна – захист здоров’я душі. Його мета полягає в тому, щоб сприяти психологічному благополуччю людини, навичкам подолання та якості життя. Він відіграє важливу роль у допомозі людям жити здоровим і збалансованим життям.

Зіта Сабов народилася в Берегові, живе і працює в селі Вари. Вона вбирала свої знання на спеціальності дошкільної освіти в інституті Ракоці, потім працювала в тижневій газеті, в бібліотеці, а сьогодні працює шкільним психологом і спеціалістом з психічного здоров’я. А про все інше нехай розповість сама.

– Розкажи мені про себе. Як проходило дитинство?

– Я народилася в Берегові, але тільки тому, що Варівський пологовий будинок закрили за місяць до мого народження. Я живу в селі Вари, де я також закінчила середню школу імені Ференца Ракоці ІІ (нині Варівсьий ліцей ім. Ференца Ракоці ІІ). Коли я згадую про своє дитинство, у моїй пам’яті крутиться незліченна кількість спогадів, про які ми також згадуємо на сімейних зустрічах, оскільки я була, як кажуть, «живою дитиною». Таке ставлення супроводжує мене все життя. Мені подобалося бути дитиною, мені не дуже подобалося в підлітковому віці, але якому підлітку подобається цей період, не кажучи про батьків. Я заспокоїла батьків, що це тимчасовий стан, ну, вони дуже чекали закінчення цього переходу. З моїми теперішніми знаннями я зазвичай кажу батькам, які намагаються утримати своїх дітей-підлітків у цьому конкретному періоді, що батьки, які переживуть підлітковий вік своєї дитини, вже заслуговують на Нобелівську премію миру.

– Чому ви обрали інститут Ракоці?

– Коли я закінчила школу (1999 р.), я подала документи на спеціальність «Асистент-педагог» в Угорщині, і Берегівський інститут потрапив мені в поле зору чи не в останню хвилину, оскільки заклад тоді був ще молодим. Я розглянула можливості та вирішила, що якщо я все-таки думаю про роботу з дітьми, то повинна починати з самого початку, щоб вивчати та бути частиною психології розвитку, тому я вибрала спеціальність дошкільної освіти. Пам’ятаю, кілька людей навколо мене казали, чому я не вибрала іншу спеціальність, оскільки це «тільки дитячий садок». Ну а тим, хто так само думає про дошкільну освіту, скажу, що це не «просто дитячий садок», це величезне завдання і відповідальність, тому що батьки довіряють свою найменшу дитину вихователю, а це професія, яка вимагає багато різноманітної та різнобічної уваги та різноманітних знань.

– Як минули студентські роки? У вас є студентський досвід, яким ви хотіли б поділитися?

– Коли виявилося, що мене прийняли і в Угорщині, і в Берегові, мені було цілком зрозуміло, що це берегове. Я досі пишаюся цим рішенням. Мені подобалося бути в інституті. Мені сподобалася сімейна атмосфера, де нас було рівно стільки, щоб знати всіх, а прямота вчителів створювала безпечну атмосферу. Студентський досвід, я досі сміюся над спогадами про гарні та смішні чи цікаві події перед іспитами. Одним із моїх приємних спогадів є те, як ми з моєю подругою Габріеллою Журкі (Молнар) готувалися до одного з іспитів, але на такому рівні, що цілий день ми більше нічого не робили, щоб знати кожен предмет по максимуму, оскільки дитяча психологія була моїм улюбленим напрямком навчання. Пригадую, що у нас був досить щільний графік іспитів, іспит проходив кожні два-три дні. Тож ми прийшли на іспит задоволені, як ніколи раніше, коли раптом помітили, що наші одногрупники говорять про абсолютно невідомі нам речі. Потім виявилося, що іспит того дня був не той, на який ми вчилися, а зовсім інший. Здивування і жах були помітні на наших обличчях. Трохи хвилюючись, але ми здали цей день на відмінно, і у нас було два додаткових вихідних, оскільки ми вже були готові до наступного іспиту. Я досі сміюся з цього досвіду, і це був не єдиний хвилюючий іспит.

– Що сталося після інституту?

– Я ще навчалася в інституті, коли шукала наукового керівника для підготовки дипломної роботи. Мої курсові роботи були індивідуальними дослідженнями, пов’язаними з розвитком дітей, тому я думала, що я консолідую свої дослідження дотепер і додатковою роботою скоро зможу закінчити свою дисертацію. Д-р Аніко Берегсасі знала мої плани і сказала, що д-р. Ілдика Орос шукає студента, відданого дослідженню, і щоб я зв’язалась з нею. Я зібрала усю свою мужність, щоб постукати в двері Ілдики Орос, щоб розповісти ії про свої плани. Вона терпляче вислухала, вважала це хорошою ідеєю, але порадила зовсім інший варіант, і після кількох днів роздумів ми погодилися працювати разом. Досі я з повагою і вдячністю ставлюся до тієї спільної роботи, а також їй дуже вдячна за те, що вона навчила мене високого рівня процесу дослідження та використання спеціальної літератури. Я все ще використовую його до цього дня. Завдяки спільним дослідженням я не проводила свій четвертий рік в інституті щодня, а переїхала до села Кобилецька Поляна із завданням допомогти якомога більшій кількості дітей, які навчаються у школі, вивчити угорську мову, щоб вони могли розпочати угорський перший клас у школі. Пригадую, як я майже злилася з дітьми на ігровому килимку, розмовляла лише угорською, грала в ігри, розповідала їм історії, тому що одним із моїх завдань було ні в якому разі не говорити українською. Середовище також було новим і чужим для мене, але це змінилося за рік. Початкові труднощі полегшив візит Ілдики Орос, коли вона підтримала мене як професійно, так і в моєму саморозвитку. Цей період безцінний і захоплююча частина мого життя. Потім, після захисту диплому, виявилося, що в садок я не влаштувалася, а влаштувалася коректором у тижневик «Закарпаття».

– Які враження ви отримали під час коректорської роботи?

– Спочатку було невідомо, я не знала своїх колег, але потім з роками ми стали сім’єю, і я згадую про цей період з теплотою, досі підтримую добрі стосунки з колегами того часу. Я любила свою роботу, пам’ятаю, якось у редакції змінилося керівництво, і новий в.о. головного редактора ще не знав, хто за що відповідає, і побачив, що я розгадую кросворди і мені весело робити це. Я пам’ятаю вираз його обличчя, але він нічого не сказав, він повернувся до свого кабінету, потім знову підійшов до мене і сказав: «Вибачте, що я щойно подивився на вас такими пронизливими очима, я не знав, що розгадування кросворду це твоя робота, продовжуй працювати, спокійно». На жаль, його вже немає серед живих.

– Ви також працювали бібліотекарем.

– Після коректури я рік не працювала, цей період був для відпочинку, і звісно, ​​я багато читала і намагалася зберегти набуті знання. Під час розмови, Єва Варга, завідуюча бібліотекарями, запропонувала мені вакантне місце в міській бібліотеці села Вари, тож я стала відповідальною за відділ дитячої літератури. Щоб поповнити книгозбірню, я зв’язалася з Ілдикою Орос, яка допомогла наповнити відділ книгами, подарованими бібліотекою інституту. Тоді я проводила в бібліотеці заняття для дітей, які мали труднощі з навчанням. Це ще раз довело, що я дуже люблю працювати з дітьми.

– Тому ви подали заявку на підвищення кваліфікації з підтримки психічного здоров’я?

– Тренінги з питань психічного здоров’я вже в минулому. Я знала, що хочу вчитися більше, але не могла сформулювати що саме, але це мало бути пов’язане з дитячою психологією. Саме тоді був опублікований заклик до тренінгу з психічного здоров’я в Університеті Гашпара Каролі. Я навіть не знала, що це таке, але я дослідила це і дізналася, що так, це для мене. Я подала заявку, мене прийняли і до сьогоднішньго дня я активно беру участь на цих курсах. Після завершення навчання мене та кількох моїх однокурсників попросили бути студентами-вчителями наступного року поряд з угорськими інструкторами, щоб, коли прийде час, ми могли проводити тренінги з психічного здоров’я самостійно. Я навіть не можу описати знання, які мені завдячує ця спеціальність. Для мене психічне здоров’я – це життєвий стан, яке іноді полегшує життя, іноді ускладнює його, але безперечно зміцнює. І я вважаю, що це велика честь, що д.р. Ференц Грежа, один із засновників тренінгу з психічного здоров’я – цього року тренінгу виповнилося 20 років – додав мені впевненості у моїй здатності викладати. Я також вважаю важливим зазначити, що завдяки його співпраці я також отримала можливість стати сертифікованим експертом з малювання в Інституті аналізу малюнків. Ці набуті знання дуже допомагають мені в моїй нинішній роботі в школі.

– Який був ваш досвід роботи в якості зовнішнього викладача?

– Оскільки навчання психічного здоров’я не є акредитованим навчанням в інституті Ракоці, ми з моїми колегами є зовнішніми викладачами, яких замовляє Університет Каролі Гашпара. Для мене це прохання навіть не підпадає під тлумачення слова робота, тому що я не відчуваю, що це робота. Я відчуваю, що це поклик серця, і це не потребує пояснень.

– Ви також є членом-засновником Закарпатського угорського товариства спеціалістів психічного здоров’я (KMMT)…

– В якості завершального акорду тренінгу психічного здоров’я ми заснували Закарпатське угорське товариство спеціалістів психічного здоров’я, президентом якого є д-р. Бергхауер-Олас Емьовке, а для оперативного функціонування ми створили сфери діяльності та обрали відповідальних осіб – наприклад: культура, охорона здоров’я, освіта, у тому числі вища, середня, учительська та дитяча педагогіка. Я є обраною особою, відповідальною за останнє. Сфера діяльності нашого товариства широка, можна сказати, що від народження до смерті, тому що ми доступні людям будь-якого віку. Крім окремої людини, звісно, ​​має місце й громада, дитячі садки, школи, батьки і, не в останню чергу, вчителі. Крім того, товариство співпрацює з декількома угорськими організаціями на Закарпатті, підтримує зв’язки з деякими організаціями в Угорщині, в результаті 28-29 квітня 2023 року я пройшла тренінг для керівників груп з підтримки переробки дитячого горя з колегами по психічному здоров’ю. Групи «Квітка надії» надають підтримку дітям і батькам, які переживають втрату або смерть у процесі горя. Ми намагаємося використовувати кожну можливість, яка зміцнює та підтримує ідею залишатися вдома.

– Ви також є координатором інституту Ракоці та Університету Каролі Гашпара

– Це моя остання робота. Берегівський Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці ІІ підписав угоду про співпрацю з Університетом реформатської церкви імені Каролі Гаспара в Будапешті, в якому сторони домовилися, що інститут надаватиме навчальний заклад за спеціальністю «Психічне здоров’я», що дасть можливість тим випускникам, які працюють на місцях, допомоги та хочуть підняти свої знання на наступний рівень, вони можуть зробити це на своїй батьківщині, на Закарпатті, і при цьому збагатитися дипломом одного з висококваліфікованих університетів Будапешта. Зараз триває підготовка до початку четвертого курсу психічного здоров’я. Ця сфера роботи стосується тісної співпраці між двома установами. Офіційне листування, особиста інформація про навчання для керівництва обох закладів, плани Будапешта – можливості реалізації в Берегові, хід навчання, представлення виникаючих проблем керівникам. Я на початку, я не кажу, що це легко, але я виконую ці завдання охоче і скромно.

– Окрім цього всього, ті, у кого є проблеми, можуть шукати вас й напряму, індивідуально

– Так, як фахівець із психічного здоров’я, я допомагаю здоровим людям, які застрягли в якомусь психічному процесі, який вони не можуть вирішити самостійно – горе, екзистенціальна криза, труднощі підліткового віку тощо. Отже, коли в їхньому житті з’являється складність, яку вони відчувають, що не можуть вирішити, незважаючи на численні спроби, яка потім погіршує їхній настрій або навіть закриває їх, змінюється якість їхнього життя, тоді вони повинні звернутися за допомогою. Зв’ язок такої допомоги — це захоплююча психологічна подорож крізь наше минуле та сьогодення, завдяки якій ми, маючи позитивну підтримку та достатньо розумову силу, можемо почати формувати своє майбутнє. Дякувати Богу, у нашому доступному середовищі стає все більше спеціалістів із психічного здоров’я.

— Ви не відмовились від подальшої освіти.

– Під час вивчення психічного здоров’я я зіткнулася з методом фокусування, і мій особистий досвід спонукав мене навчитися цьому методу, як тільки у мене з’явилася можливість. Фокусування — це дуже щадний метод самоусвідомлення та розвитку особистості, який допомагає нам дізнаватися про своє власне функціонування через тілесні відчуття. Воно не хоче змінюватися, але допомагає нам прийняти себе. Це вчить нас звертати увагу на наші тілесні відчуття, ми краще пізнаємо наші різні мотивації та бажання, і це допомагає нам пристосуватися до наших внутрішніх почуттів, які ще не виражені. Коротше кажучи, я можу сказати, що я перебуваю у відносинах із собою. Це може допомогти: полегшити симптоми тривоги та стресу, полегшити психосоматичні симптоми, самостійно вирішити повсякденні проблеми, проблеми самооцінки, самопізнання, ситуації прийняття рішень, бути «тут і зараз», жити моментом. Ця можливість випала мені у 2022 році. Я беру участь у дворічному теоретичному навчанні Угорської асоціації сомато-психотерапії. Я сподіваюся, що в кінці навчання, після захисту дипломної роботи, я стану фокус-тренером. Фокус-тренер має право супроводжувати індивідуальні процеси самосвідомості фокусуючим підходом, а також навчати фокусуванню в індивідуальних і групових ситуаціях.

– Вас, як психолога школи, можуть відвідувати і діти.

– Варівсьий ліцей ім. Ференца Ракоці ІІ шукала шкільного психолога, і мій диплом про психічне здоров’я був прийнятий відділом освіти в Берегові, тому я змогла зайняти цю посаду. Моя сфера роботи включає труднощі навчання учнів, проблеми поведінки, розбіжності всередині закладу, розробку методів навчання та викладання, консультування та сприяння співпраці. Крім того, не тільки для визначення дисфункції, але й для картографування фону її розвитку, а також для пошуку рішень проблем. Частиною моєї роботи є створення середовища, сприятливого для психічного здоров’я учнів та викладачів. Мені подобається ця сфера роботи. У мене з дітьми довірливі стосунки, ми разом працюємо над різними темами. Під час нашої спільної роботи вони отримують знання про себе та своїх однолітків, можуть навчитися правильно реагувати на різні життєві ситуації. У своїй роботі я приділяю велику увагу розвитку емоційного інтелекту. Я вірю, що вони отримають достатньо знань, щоб розпізнавати та використовувати свої внутрішні ресурси. Приємно бачити їхній прогрес.

– Що ви робите у вільний час? У вас є час відпочити на роботі?

– Дуже гарне запитання, але я часто не можу сказати, відпочиваю чи працюю». Раніше я згадувала, що для мене ця сфера є моєю професією, і це правда, що я іноді втомлююся, але я можу розслабитися, читаючи спеціальні книги та отримуючи більше знань. До речі, так, я теж приділяю увагу відпочинку, ми зазвичай йдемо в офіційну відпустку приблизно в серпні, яку проводимо максимально розслабляючись, виключаючи всі сфери спеціалізації.

– Які у вас плани на майбутнє?

– Люди навколо мене хитають головами, коли я кажу, що хочу більше вчитися». Вони починають хвилюватися за мене, але я вважаю їхню реакцію дуже кумедною, коли я розповідаю їм про свої плани щодо подальшої освіти та своє бажання дізнатися про нову сферу знань. Поки що я кажу, що в мене ще є плани в галузі навчання і я сподіваюся, що Бог підтримує мої плани, як і досі, а точніше, що я рухаюся Богом призначеним шляхом, головне що ці відносини працюють.

– Чим ви завдячуєте інституту Ракоці?

— Насправді я тобі щойно сказала про це. Я можу завдячувати інституту Ракоці за розвиток мого професійного життя з 1999 року. Я зрозуміла, що знання – це цінність – навіть якщо іноді наш досвід різний – передавати знання – це віра в майбутнє, а підтримувати прагнення до знань – це мій талант. Я відчуваю щастя, що інститут Ракоці складається з викладачів, багатих талантами. Зараз, коли я зустрічаюсь в інституті з викладачами, які колись були студентами закладу, це підтверджує в мені те, що варто було проголосувати за довіру, і я точно відчуваю, що викладачі визнають та об’єднують обдарованих студентів та підтримують їх у своїх подорожах.

Під час цього інтерв’ю мене переповнювали емоції та спогади, і дуже добре озиратися на минуле в цій повені та впевнено продовжувати розпочату подорож. Щиро дякую за заснування Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ. Бажаю, щоб ці цінні знання передавались якомога більшій кількості студентів, і бажаю, щоб якомога більше студентів хотіли бути студентами цього особливого закладу! Дякую за можливість озирнутися назад.

Аніта Курмай

Ця стаття також доступна наступними мовами:
• Magyar