Ким ми можемо пишатися… Інтерв’ю із Вікторією Чегор

Якою повинна бути вихователька? – над цим питанням часто задумуються чимало людей, які виховують дитину дошкільного віку. Найголовніше, аби любила дітей, залюбки та віддано займалася з ними, гралася з ними. Ще однією з важливих якостей виховательки є те, аби справно вміла організувати навчально-виховний процес, адже для малечі вона є другою матір’ю.

Вікторія Чегор народилася в Берегові, де і здобула середню освіту. Після отримання атестата про повну загальну середню освіту вступила до Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ, де здобула фах вихователя. Потім 16 років працювала вихователькою в дитячому садку, а сьогодні вже обіймає посаду завідувачки Балажерського закладу дошкільної освіти «Надія». Про те, яким був її шлях до успіху, дізнавалися в самої Вікторії.

– Розкажіть про себе. Як минуло Ваше дитинство?

– Народилася в Берегові, батьки ніколи не обділяли нас із братом любов’ю. Завжди грали з нами, розповідали нам казки перед сном. Середню освіту здобув у Берегівській ЗОШ № 4 імені Лайоша Кошута.

– Чому місцем навчання обрали саме ЗУІ ім. Ф. Ракоці  ІІ?

–Після закінчення школи я вступила до Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ на кафедру педагогіки, психології, початкової, дошкільної освіти та управління закладом освіти. Обрати професію виховательки мене спонукало те, що я дуже люблю дітей і мріяла працювати з ними, до того ж здобувати вищу освіту в рідному місті здавалося мені дуже перспективним.

– Як минули Ваші студентські роки? Чи залишилися спогади, з якими Ви б залюбки поділилися?

– Студентські роки минули насичено, я набула важливих знань, активно брала участь у цікавих заходах, знайшла багато друзів, вийшла заміж і народила першу дитину.

– Як склалася Ваша доля після закінчення ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ?

–Навчаючись на третьому курсі, спершу мені запропонували роботу в Яношівському дитячому садку, а потім у його філії в Балажері. Оскільки ми планували переїжджати в це село, я і скористався можливістю. Після цього я перевелася на заочну форму навчання. Важко було поєднувати навчання, роботу, сімейні клопоти, виховувати маленьку дитину одночасно, але, на щастя, мені вдалося втриматися на свіх фронтах.

– Яким життєвим досвідом Ви збагатилися?

– Якщо під час навчання в ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ нам давали переважно теоретичні знання, то практичні навички вже опанувала, працюючи в дитячому садку. Спочатку моєю начальницею була дуже темпераментна і сувора жінка, яка навчила мене всьому, що повинен знати досвідчений вихователь. Я постійно намагалася виправдати її очікування, займалася собою, оскільки мріяла стати вихователькою, до якої б діти із задоволенням приходили, а батьки із задоволенням довіряли їй свою малечу.

– Нині Ви вже завідуєте Балажерським ЗДО «Надія». Як минає Ваш день, які завдання виконуєте?

–Я пропрацювала вихователькою в дитячому садку 16 років, коли дитячий садок «Надія» в Балажері був заснований як незалежна установа, і тоді мені запропонували очолити його. Я щиро вдячна за цю можливість і довіру. Отримання такої пропозиції є підтвердженням того, що мої зусилля не були марними та свідчать про те, що я добре виконувала свої обов’язки. Сьогодні я обіймаю посаду завідувачки, координую педагогічну роботу та займаюся управлінням навчальним закладом.

– Чи траплялися на Вашому шляху події, які викликають у Вас найбільше теплих спогадів?

– За останні роки я отримала багато позитивного досвіду. Хоча впродовж останніх місяців і років на шляху моєї маленької команди постало чимало викликів, наш ентузіазм не згасає. Я дуже пишаюся своїм маленьким колективом, без яких Балажерський дитсадок не був би таким, яким він є сьогодні. Кожен працівник є важливою ланкою, який постійно проявляє свою активність і творчість. Ми також щодня отримуємо багато позитивних відгуків від батьків, які доводять, що ми рухаємося в правильному напрямку. Я вдячна їм за те, що вони обирають нас і довіряють нам свій найцінніший скарб. Це для мене найцінніше.

– Чи переживали Ви негативний досвід?

–Негативний досвід в основному пов’язаний із періодом пандемії коронавірусу та воєнними станом у країні, який позначився на житті кожного з нас. Відтоді, як я працюю завідувачкою дитячого садка, не було жодного дня, аби я не відчула на собі наслідків цих подій. Робота в період COVID мала свої труднощі, навіть дітки знали, чому важливо носити маски, що таке віруси та карантин, а потім розпочалася війна, яка призвела до нових труднощів. Повітряні тривоги ускладнили наші дні, проте, як і у випадку з іншими ситуаціями, ми намагаємося зробити все можливе, аби діти переживали мінімальний стрес.  Багато хто виїхав за кордон, тож нестача дітей стала повсюдним явищем. Нашому садочку в цьому плані поки що пощастило: мало родин виїхало, а на їхнє місце прийшли нові діти. Маю надію, що після закінчення війни більшість людей повернеться на батьківщину, і село знову оживе. Молюся, аби це сталося якомога швидше.

– Розкажіть кілька слів про родину. Чи  знаходите час для відпочинку?

–Цього року виповнюється 20 років, як ми одружені із моїм чоловіком. Він – моя найбільша підтримка та опора, а мої діти – моя найбільша гордість. Моя донька, Сінті-Анна, також навчається в ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ, опановує фах філолога англійської та німецької мов. Я була дуже рада, коли вона обрала саме «мою» альма-матер. Мій молодший син, Янош-Андраш, досягнув шкільного віку та навчається в першому класі Яношівського ліцею, дуже енергійний та працьовитий хлопчик. Моя сім’я – це двигун мого життя, коли я проводжу час із ними, я отримую заряд енергії, вони дають мені сили рухатися вперед у повсякденному житті.

Чи є в мене час на відпочинок? Оскільки я люблю свою роботу, то вона, власне, і є моїм відпочинком, і хобі, мені подобається займатися громадською діяльністю та дітьми, будувати нові плани, а потім втілювати їх у життя.

– Які плани на майбутнє?

–Маю плани щодо осучаснення садочка: хотілося б покращити умови перебування дітей у закладі, адже будівля була збудована ще за часів існування колгоспів, і відтоді у садочку майже нічого не оновлювалося, та й обладнання вже доволі застаріле. Сподіваємося, що з часом нам вдасться втілити задумане в життя.

Що стосується моїх особистих планів, то найбільшим моїм бажанням і планом є жити та працювати в мирі та спокої на батьківщині, на Закарпатті, відвідувати красиві місця з родиною.

– Чим завдячуєте ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ?

–ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ надав чудову можливість для того, аби знайти фах, який відповідав би моїм інтересам, можливість навчатися рідною мовою, вдома, що також дало мені змогу укорінитися, адже саме під час навчання в інституті я остаточно прийшло істинне усвідомлення того, чого я хочу досягти на професійному шляху.

Аніта Курмай

Ця стаття також доступна наступними мовами
• Magyar