Ким ми можемо пишатися: інтерв’ю з Абігель Магочі

Важливість вивчення мови можна побачити в багатьох аспектах. Людина тим цінніша, чим більшою кількістю мов вона володіє. Володіючи іноземною мовою, ми можемо багато чого отримати в житті, оскільки перед нами відкривається безліч можливостей.

Абігель Маґочі виросла у Виноградові, а потім продовжила навчання в ЗУІ ім. Ференца Ракоці ІІ за напрямком англійська мова та історія. Відтоді вона вдосконалює свої знання і як мовний тренер допомагає вивчати мови тим, хто не достатньо впевнений в собі.

– Розкажи про себе. Як проходило дитинство?

– Я народилася в чудовому закарпатському містечку Виноградові. Мені дуже подобається це гарне, багатонаціональне місто. Я продовжила навчання в середній школі № 3 імені Перені Жигмонда. Це була і досі залишається єдиною угорськомовною школою у Виноградові. У мене були надзвичайні вчителі, і, звісно, ​​я отримала там основи. Моє дитинство, як і багатьох із нас, припало на період занепаду, розпаду Радянського Союзу.

– Чому ти обрала інститут Ракоці?

– У той час, коли я вступила до інституту, він ще називався Закарпатським угорським педагогічним інститутом, і це було практично єдине місце, де можна було здобути вищу освіту угорською мовою на Закарпатті. Я однозначно хотіла навчатися рідною мовою, це для мене було важливим аспектом. У дитинстві я мріяла стати або лікарем, або вчителем англійської мови, і оскільки в закладі була спеціальність історії та англійської мови, я подала заявку на неї. Мені було лише 16, коли мене прийняли до інституту. Крім того, того року тільки троє з нас розпочали навчання на цій спеціальності.. Наступні 5 років, які ми провели в інституті, були дуже захоплюючими.

– Як проходили студентські роки? У тебе є студентський досвід, яким ти б хотіла поділитися?

– Студентські роки минули гарно. Мені дуже подобалося вчитися та вдосконалюватися. Нас навчали чудові викладачі, і мені дуже сподобалося, що вони не лише навчали, а й підтримували та допомагали мені. Досі я дуже вдячна своїм вчителям англійської, які навчали нас від усього серця. Я зацікавився лінгвістикою саме в інституті.

– Що було після закінчення ЗУІ?

– Я можу назвати себе щасливою, тому що у мене було багато можливостей розвиватися та пробувати себе в інших сферах, окрім викладання. Я працювала вже перед закінчення інституту. Я була студентом четвертого курсу, коли почала викладати англійську мову в с. Вари. Отримавши диплом, я почала викладати в інституті у Виноградові (який був філією Івано-Франківського університету), а згодом почала викладати англійську мову студентам економічного факультету в університеті в м. Хусті. Після року викладацької роботи місцевий швейний цех шукав англійсько-угорсько-українського перекладача, і оскільки у мене була велика мрія спробувати себе в цій сфері, я подала заявку. Я пропрацювала там два роки. Я працювала перекладачем, викладала у професійно-технічній школі, керувала дитячим садком, була волонтером у Дебрецені, де я вивчала радіо та комунікацію.

Потім у 2008 році я переїхала до Будапешта. Я викладала англійську мову в середній професійно-технічній школі в сусідньому місті, а також спробувала свої сили в освіті для дорослих. Я заснувала власну компанію, основним профілем якої було викладання англійської мови, підготовка до іспитів з англійської мови та усний переклад (професійна англійська, російська, українська та угорська мови). Так мені вдалося співпрацювати з кількома мовними школами та проводити приватні та корпоративні курси (між іншим, я викладала в Національному транспортному управлінні Угорщини, “CIB Bank” тощо). За особливим бажанням я давала індивідуальні заняття, де курс був адаптований до індивідуальних потреб. Мені дуже сподобався цей період, і саме тоді я найбільше розвивалася як вчитель. У 2013 році я успішно закінчила навчання та стала міжнародним двомовним конференц-перекладачем (англійська-російська-угорська). Я закінчила Будапештський університет технологій та економіки (BME). Тим часом я зрозуміла, що я найкраще виступаю як перекладач, коли стою поруч із клієнтом, а не перекладаю з кабіни перекладача. Тому я навіть не перекладала на конференціях. Однак я відчула потребу в змінах і перейла з освіти у світ ІТ. Я почала займатися ІТ-підтримкою англійською та російською мовами в ІТ-компанії. Хоча ця сфера не була моєю сильною стороною, я успішно долала перешкоди і працювала агентом служби підтримки до 2015 року. Я була членом згуртованої, повної ентузіазму команди. Серед іншого, там я познайомилася зі своїм чоловіком, і тут почалася моя кар’єра в ІТ-світі.

Після цього я почала працювати в угорській компанії з банківського програмного забезпечення клієнтським координатором. Оскільки у компанії були російські, казахські та румунські клієнти, мої знання мови та два роки, які я провела у ІТ, дуже допомогли мені впоратися. Моє завдання полягало в тому, щоб клієнти могли отримати негайну допомогу в разі критичної помилки програмного забезпечення. На цій посаді мені пощастило випробувати тестування програмного забезпечення та побачити світ розробки. У 2018 році я почала працювати в Richter Gedeon на посаді IT Service Manager (тепер IT Adaptive Business Partner). Це був чудовий досвід, який допоміг зазирнути в життя фармацевтичних компаній та підтримати розвиток компанії. Серед іншого моїм завданням було спрямування ІТ-потреб філій Richter Group у країнах СНД, оцінка та забезпечення задоволеності клієнтів, спрямування та підтримка ІТ-ліцензій.

– Ти згадувала, що викладала в кількох місцях. Як ти відчувала себе вчителем?

– Я ніколи не припиняла викладацьку діяльність, бо не могла. Мені подобалося викладати, тому навіть під час декретної відпустки я приймала студентів. Біля роботи в ІТ, з маленькою дитиною, я більше не могла викладати в закладах, але продовжувала викладати англійську індивідуально, а також готуватися до мовних іспитів. Тим часом я стала екзаменатором ECL з англійської мови.

Мої учні були віком від 14 до 68 років. Зараз мене шукають переважно люди віком 30-40 років. Тож ми також можемо сказати, що я працюю лише з дорослими. Я маю справу з людьми, які кажуть про себе, що я не знаю англійської, я вчуся 10 років, але я нічого не знаю, я навіть не маю відчуття мови. Для мене ці клієнти найцінніші. Мене завжди цікавило, як ми можемо допомогти їм подолати бар’єри, які вони самі собі наклали, і почати шлях розвитку. Тому на індивідуальних заняттях я завжди використовувала різні методики, відвідувала курси для розширення своїх знань.

– Що спонукало вас стати мовним тренером?

– Я можу з гордістю сказати, що у сфері “Advanced Neurolanguage Coach” мене навчала Рейчел Пейлінг. Як я вже згадувала, я бачила, що моїм студентам і клієнтам було важко, вони не наважувалися говорити англійською, тому я почала шукати, куди б я могла піти, щоб надати їм справді ефективну допомогу. Ось як я знайшла  “Neurolanguage Coaching”, який поєднує в собі найновіші результати нейронауки та набір інструментів коучингу в процесі вивчення мови. Під час тренінгу ми дізналися про те, як працює мозок, як мозок навчається, як він поєднує мови та як страх чи негативний досвід заважає вивченню мови. Я також маю особистий досвід успіху, оскільки мої студенти повідомляють, що вчитися легше, і вони готуються до занять з більшою радістю.

– Що для тебе означає робота?

– Я зараз у декретній відпустці зі своєю другою дитиною, якій зараз трохи більше 8 тижнів. Таким чином, я деякий час не повертатимусь до корпоративного світу, але незабаром знову почну займатися коучингом, хоч і зі скороченою кількістю годин. Коли я повернулася в Richter зі своєї першої декретної відпустки і знову почала працювати. ІТ-директор попросив мене розробити комунікаційний тренінг, адаптований до ІТ. Я ніколи не думала, що отримаю таке запрошення, і, зізнаюся, трохи хвилювалася, як це буде працювати, але тренерський інструментарій і знання сфери дуже допомогли. Я була рада, що тренінг пройшов успішно, і це також завдяки тому, що колеги в Richter IT не тільки хороші професіонали, а й чудові командні гравці, відкриті до розвитку.

– Розкажи трохи про свою сім’ю. У вас є час для відпочинку?

– Я народилася у Виноградові і провела там своє дитинство. Мої батьки та моя сестра живуть там з сім’єю, моя сестра живе зі своєю сім’єю в Угорщині. З чоловіком я познайомилася під час спільної роботи, він, до речі, психолог. Поки у нас не було дітей, ми багато подорожували. Потім ми оселилися на батьківщині мого чоловіка, в Будапешті. У нас народилася дочка, потім син. Ми завжди знаходимо час для відпочинку, тому що я сприймаю як розслаблення, коли читаю, або коли ми йдемо на культурний захід, можливо, в музей, або навіть на вечерю. Нам пощастило, тому що вдалося виховати доньку так, що з нею можна піти куди завгодно, хоч у музей, бібліотеку чи ресторан. Я бачила ще в Лондоні, що матері водять своїх дітей з самого раннього віку в музеї чи ресторани, і навіть в паби. Ми з чоловіком обговорювали, що коли у нас будуть діти, ми будемо їх виховувати так само. Нам вдалося виконати поставлену мету.

– Чим ти завдячуєш ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ?

– Думаю, не буде перебільшенням сказати, що майже усім. Правда, що як використовувати знання було моїм рішення, але інститут був початком усього. Нас навчали виняткові викладачі, яким я завжди буду вдячною, адже вони допомагали нам робити перші кроки. Вони проводили фантастичні заняття, вони дали нам зрозуміти, що ми завжди повинні вдосконалюватися, тільки так ми зможемо рухатися вперед.

Аніта Курмай

Ця стаття також доступна наступними мовами:
• Magyar