Ким ми можемо пишатися – інтерв’ю з Габріеллою Варга Росоха

Наша професія визначає наше життя, а якою буде ця діяльність залежить багато від чого. Багато людей знаходять свій шлях не одразу. Це не завжди єдина справа – іноді ми займаємося кількома видами діяльності, і вони разом роблять нас щасливими.

Габріелла Варга Росоха народилася у Виноградові. вона навчалася на факультеті педагогіки за напрямом дошкільної освіти в Закарпатському угорському інституті імені Ференца Ракоці ІІ, а сьогодні є директором дитячого садка «Meseerdő» в Бене. Крім того, вона займається багатьма іншими заняттями: виноробством, виготовляє свічки ручної роботи, є співробітницею католицької благодійної організації, скаутом. А чим ще, розповість нам сама.

– Розкажи про себе. Де народилася, навчалася?

– Я народилася у Виноградові, була першою дитиною в сім’ї. Згодом у мене було ще дві сестри, тож дитинство пройшло у великій родині. Я закінчила навчання в середній школі № 3 імені Перені Жигмонда в Виноградові. Пам’ятаю, тоді там навчалося багато дітей, тому починали три класи. Я була хорошою ученицею, мені подобалося ходити до школи. Я також була президентом студентської ради, чим дуже пишалася. Звідси і почалося моє бажання бути лідером. У той час я не мало чим займалася. Я була скаутом, співала у місцевому римо-католицькому хорі, ходила на танцювальні змагання, грала у баскетбол і займалася легкою атлетикою. Я багато подорожувала. Ми жили біля лісу, тому ми завжди були близько до природи. Я проводила багато часу зі своїми братами та сестрами в сільській місцевості з моєю бабусею, там ми вивчали тонкощі сільського господарства. Ми багато працювали, але нам це було дуже приємно, робота для нас ніколи не була примусовою. Ми краще цінили час для ігор, друзів і важко зароблені подарунки. Мабуть, тут я зрозуміла, що якщо ми хочемо чогось досягти, нам потрібно багато працювати. За це я буду вдячна своїй бабусі все життя.

– Чому ти обрала ЗУІ?

– Наближаючись до випускного, треба було вирішити, як бути далі. Я хотіла бути перукарем. Мої батьки, навпаки, намагалися переконати мене, казали, щоб я спробувала подати документи до вишів. Вони сказали, що я зможу стати перукарем коли завгодно. Одного разу на вихідних я була у домі своєї подруги, коли вперше почула про Закарпатський угорський інститут у Берегові. Побачила, що є спеціальність дошкільна освіта. Це справді привернуло мою увагу та нагадало про мої дитячі бажання та спогади. Коли я була дитиною, ми з братами багато грали в школу, я була учителькою. Тоді я казала, , що коли виросту, стану викладачем. Я дуже любила свою першу вчительку, вона була для мене взірцем. Можливо, з цього все і почалося. Я зосередилася лише на навчанні, відвідувала додаткові заняття, щоб успішно здати вступні іспити.

– Як минали студентські роки?

– Я подала документи до інституту після закінчення школи. Вступ був важким, але мені вдалося поступити, але тільки на платний курс. Я була дуже засмучена, тому що знала, що це буде стресом для моїх батьків. Я не хотіла через це вступати, але тато не дозволив, мовляв, і це вирішимо. Так я почала навчання. Мої студентські роки були чудовими. Я дуже старалася, щоб мати хороші оцінки та результати і отримати стипендію, щоб зняти цей тягар з батьківських плечей.

– Що було після закінчення інституту?

– У 2009 році в моєму житті сталася страшна трагедія. Через тяжку хворобу ми втратили батька. Крім мене, мамі довелося піклуватися ще про двох моїх молодших сестер. Тоді я вирішила, що хочу бути повністю незалежною. Я почала працювати паралельно з навчанням, по вихідних. Я прала і прибирала в клубі, а там розважалася молодь мого віку. Це мене зовсім не турбувало, мені не було соромно за цю роботу.

Я також зустріла свого чоловіка в інституті. Там він навчався на інженера садівництва. Мені вдалося влаштуватися на роботу ще до закінчення навчання. Я стала вихователем у дитячому будинку в селі свого партнера. Там мені доводилося займатися дітьми-сиротами та інвалідами українською мовою, тому що заклад був україномовний. Знання мови для мене не було проблемою, бо володію нею на рівні рідної. Правда, перший тиждень був дуже важким морально, але я швидко звикла. Згодом я зрозуміла, що ні від кого не отримую стільки любові, як від цих дітей. Я полюбила свою роботу, під час якої стала не лише вихователем, а й за сумісництвом секретарем офісу, де навчилася багато нового про адміністрування. Тим часом я вийшла заміж і незабаром завагітніла нашою першою дитиною. Поки я була на декретній відпустці, дитбудинок закрили, тому я втратила роботу. Вдома я почала допомагати чоловікові у виноградарстві та виноробстві. Мене це дуже зацікавило і я багато чому від нього навчилася. Також я почала проводити дегустації, їздити з нашими винами на різноманітні виставки та фестивалі. Мені дуже подобається це робити. Все більше людей знають про наші вина. Ми цілий рік наполегливо працюємо, щоб виробляти для наших клієнтів якісні та смачні вина.

– Наскільки минулі роки ускладнили вашу роботу?

– Період пандемії був дуже важким для нашої виноробні. Нам вдалося провести небагато дегустацій, а за останні чотири роки майже не було можливості виставляти наші вина на заходах. Ми ніколи не падали духом, ми йшли вперед. Після початку війни наше майбутнє стало під великим питанням. Піти чи залишатися? Ми залишилися, бо тут справа нашого життя, яку в рюкзак не покладеш. Сподіваємося на краще майбутнє, намагаємося якось пережити цей важкий період. Віримо в допомогу Бога.

– Ти є директором дитячого садка в Бене.

– Після народження другої доньки я знову почала працювати вихователем у дитячому садку. Мені дуже сподобалася ця роль. З часом я стала директором дитсадка в Бене. Я пишаюся тим, що взялася за цю роботу. Нажаль, поки що це, мабуть, моя найневдячніша робота, тому що з дорослими працювати набагато складніше, ніж з дітьми. У мене було багато негативного досвіду, але я завжди намагалася вирішувати проблеми. Я вважаю себе сміливою людиною, яка не боїться перешкод.

– Окрім цього ти виготовляєш свічки ручної роботи «CsiGa».

– Окрім виноробства, виховання дітей та роботи, я дуже люблю займатися рукоділлям. Я навчилася в’язати гачком, складати квіти з паперу, а зараз моє найновіше хобі – виготовлення свічок. Ідея виникла у моєї подруги, яка також займалася ремісництвом. Мені дуже сподобалася ідея, і ми взялися за неї разом. Ми спочатку не знали, що і як робити, але потихеньку освоювалися. Ми також обрали власну назву продукту, яка складається з початкових літер наших імен, назва «CsiGa» походить від імен Чілла та Гобі. Ми пробували різні техніки. Ми виготовляємо свічки на різні випадки життя, свічка – чудовий подарунок на будь-яке свято. На жаль, війна розірвала нашу роботу, наразі ми не знаємо, як далі, разом чи окремо. Але одне можна сказати точно, я не хочу зупинятися. Виготовлення свічок мене розслабляє, особливо після напруженої роботи. Саме тоді я зазвичай придумую нові ідеї.

– Крім того, як співробітник католицької благодійної організації, ти також допомагаєш внутрішньо переміщеним особам.

– Під час війни я отримала нову роботу і завдання. На прохання Київського Карітасу та Мукачівського римо-католицького Карітасу я почалв працювати з біженцями. Моє завдання – допомогти житлом, їжею, гігієнічними засобами та всім необхідним родинам, які були змушені тікати сюди. Я координую придбання та розповсюдження товарів. Це моя пристрасть, я люблю це робити. Так приємно допомагати. Це завжди надає мені сил не падати духом і сподіватися.

Крім того, я не припиняла скаутинг. Зараз я командир чотирнадцятої скаутської групи ім. Ференца Ракоці ІІ в Бене. Я люблю цю роль, хоча у мене все менше часу на неї. Я завжди любила природу, кемпінги, можливо в глибині душі я все ще маленький скаут, який не може дочекатися літа, щоб знову поїхати до скаутського табору.

Крім усього цього, я все ще можу занурюватися в нові справи. Кілька років тому я балотувався на муніципальних виборах і стала окружним представником. Для мене це була нова річ, але я думала, що це важливо для моїх дітей і майбутнього угорців нашого краю. Я також намагаюся відповідати усім вимогам в цій ролі.

– Крім роботи, ти відводиш час для підвищення кваліфікації.

– Одним із найкращих рішень у моєму житті було навчання. Мені завжди подобалося покращувати свій рівень знань, пробувати щось нове. Ось як я записалася на навчання асистента психічного здоров’я. Я хотіла подати документи коли був перший набір, але моя дитина тоді була ще дуже маленькою, тому я думала, що не зможу якісно навчатися з дитиною. З тих пір я думаю по-іншому, тому що пишу дипломну роботу, будучи мамою 10-місячного хлопчика. Мені дуже подобається цей світ. Я зрозуміла, що мене цікавить духовний світ людей, їхні почуття. Розуміння психічного здоров’я допомогло мені змінитися, і я думаю, що я зможу відповідально виконувати роль спеціаліста і в цьому напрямку.

Після початку війни я також займалася психологічним проектом, цільовою групою якого були дружини, які залишилися вдома без чоловіків. На жаль, на початку війни я теж це відчула, мені було дуже важко це пережити. Тоді я вирішила, що хочу займатися цією темою. Мій проект був успішним, з того часу я взяла його за осенову до своєї дисертації та представила її на міжнародній конференції, де вона також була сприйнята дуже позитивно.

– Розкажи мені, про свою родину. Як ви знаходите час для відпочинку?

– Я вважаю себе щасливою людиною. Я пишаюся собою, що можу взяти на себе стільки. Я люблю материнство. Одне з моїх великих бажань здійснилося, я стала мамою великої родини! Хоча часу на відпочинок знаходиться все менше і менше, ми намагаємося якомога більше бути разом і їздити в подорожі. Я завжди мріяла про велику сім’ю, тому ніколи не відчувала це тягарем.

– Які плани на майбутнє?

– Я не знаю, що принесе майбутнє. Одне точно – я і моя родина продовжуватимемо розвиватися вдома. Плануємо побудувати більший дегустаційний зал і засадження нових земельних ділянок.

– Чим ви завдячуєте Закарпатському угорському інституту імені Ференца Ракоці ІІ?

– У студентські роки я зрозуміла, що немає нічого неможливого. Там мене завжди заохочували, і я мала багато можливостей. Я ні на хвилину не шкодую, що вирішила обрати ЗУІ. Насправді я навіть не хочу від цього відриватися, оскільки вчитися ніколи не пізно, у мене все ще є плани, у яких інститут відіграє важливу роль.

Аніта Курмай

    Ця стаття також доступна наступними мовами

  • Magyar