Ким ми можемо пишатися… Інтерв’ю з Ізольдою Леврінц

Вивчення математики також може бути веселим, барвистим, інтерактивним, практичним, творчим та ігровим. Однак не всі учні люблять справжні предмети, але хороший учитель має силу це змінити. З його допомогою учень починає формувати впевненість у власних силах, що стане в нагоді в усіх сферах життя.

Леврінц Ізольда народилася в Серне. Вона поглинала свої знання з бухгалтерського обліку, аудиту та математики в інституті Ракоці. Після отримання диплому вона влаштувалася на роботу у Великоберецький ліцей, де й працює досі. А як виглядає педагогічна кар’єра? Ми можемо дізнатися від неї.

– Розкажіть про себе. Де народилася, що вивчала?

– Я народилася в селі Серне, в угорському селі Мукачівського району. Моя мама померла від раку до того, як мені виповнилося 2 роки, тож мене та мого брата виховували дідусь і бабуся. Для них було дуже важливо, щоб ми обоє продовжували вчитися, тому ми серйозно поставилися до навчання. Я почала навчання в початковій школі села Серне, потім я продовжила навчання в середній школі Батєва. В обох школах мене оточували чудові вчителі, я із задоволенням оглядаюся на ті роки. Я брала участь у багатьох олімпіадах, ці змагання додали мені впевненості та цілеспрямованості. В кінці 11 класу я отримала золоту медаль за успішність. Найбільш визначальними спогадами мого дитинства були членство в групі реформатської молоді в Серне. Тут я змогла бути ближче до Бога і зав’язати дружні стосунки на все життя, навіть якщо на даний момент життя всіх занесло в інше місце.

– Чому ви обрали інститут Ракоці?

– У 2008 році наш випуск першим складав вступне випробування в екзаменаційних центрах. Я вирішила скласти іспит з математики, тому що тоді ніхто не знав, чи буде переклад угорською мовою, чи ні. Оскільки у мене завжди добре виходила математика, я думала, що зможу її зрозуміти, якою б мовою мені не дали набір вправ. Я отримала відмінний бал з математики, але мені досить важко вдалося скласти українську мову. Відчутні зміни відбулися в той час в інституті, адже були скасовані пари спеціальностей і предмети можна було вивчати лише окремо. Оскільки я точно не хотіла бути вчителем, то подала документи на спеціальність «Бухгалтерський облік та аудит». Я ніколи не забуду момент, коли вчитель Деже Паллай запитав мене на уроці математики на кафедрі бухгалтерії:

«Ізольдо, ти добре вчишся з математики, ти випадково не здавала роботи з математики? Бо якщо так, то можна було б і там паралельно вчитися. Було б складно, тому що це зовсім окрема спеціальність, але якось вийде». Звісно, ​​я і туди здавалв свої роботи, тож я сталв вчитися на математичному факультеті. Відтоді я здебільшого ходила на уроки математики, повністю заразилася цифрами, математичними задачами, матрицями. Тут викладали видатні вчителі, які користувалися великим визнанням як в Ужгороді, так і в Дебрецені. Я переконана, що Бог скерував мене до цієї професії, тому що Він найкраще знав мої таланти та особистість.

– Як минули студентські роки? У вас є студентський досвід, яким ви хотіли б поділитися?

– Студентські роки були для мене сповнені багатьох знань. Оскільки я навчалася на двох спеціальностях одночасно, я постійно відставала то на одній, то на іншій. У мене було більше 10 екзаменів майже на кожному екзаменаційному терміні, я навіть не наважувалась рахувати закриті роботи та звіти. Також були ситуації, коли я складала два іспити в один день, і я завжди могла домовитися, щоб я могла бути присутньою на обох екзаменах. Я жила у гуртожитку Келчеї, у своїй кімнаті з трьома дівчатами-гуманітаріями, з якими ми багато сміялися, готували та веселилися. Як сусіди по кімнаті, ми любили один одного майже як сестри, незважаючи на наші недоліки. Визначальною спільнотою моїх студентських років була реформатська молодіжна команда інституту. У той час преподобний Гейза Качов був капеланом інституту. Він організовував для нас багато програм, я досі пам’ятаю послання, програми, духовні бесіди.

– Що сталося після інституту?

– Я гуляла зі своїм партнером навіть у студентські роки». Чотири роки ми жили на відстані, бачилися рідко, але дуже любили один одного. Озираючись назад, у моєму житті всьому був час, студентські роки були здебільшого присвячені навчанню. Майже через кілька місяців після церемонії вручення дипломів ми одружилися і нарешті почалося наше спільне життя. Мої однокласники-бухгалтери завжди дорікали мені, що я не зможу влаштуватися вчителем. Справді, у 2012 році було досить важко, майже всі посади були зайняті, але я й це залишила Богу. На церемонії вручення дипломів мені випала честь виступати від імені випускників. Після цього до мене відразу ж підійшов директор Великоберезької реформатської середньої школи, який був присутній і почув мій виступ. Того дня він запропонував мені роботу, оскільки того року в школі починався 8 клас і потрібен був інший вчитель математики. Я сприйняла це як диво, вірила, що випадковостей не буває.

Свої фінансові знання, отримані в бухгалтерії, я згодом змогла використати в бізнесі мого чоловіка. Я багато разів допомагала йому в підготовці бізнес-планів, управлінських чи фінансових планів.

– Який досвід ви отримали за ці роки?

– Я добре знала якість навчання в ліцеї, тут навчався мій чоловік і моя найкраща подруга. У школі математику викладали багато вчителів, які були відзначені своєю видатною працею на рівні Закарпаття. Починати професію в такому місці було дуже важко. Однак Бог допоміг мені і сказав мені під час одних з вихідних, що Він підготує мене до цього завдання. Педагогічний колектив прийняв мене з самого початку і в усьому допомагав. Відтоді я можу сказати, що ми можемо працювати разом як сім’ я, незважаючи на труднощі. Я змогла реалізувати себе в середній школі і отримала багато благословень завдяки своїй роботі. Мені тут добре, я там, де мене задумав Бог.

– Як ти ставишся до роботи вчителем?

– Буде цікаво це почути, але я дуже люблю свою професію. У моїй роботі були мінуси, але я навчилася долати труднощі. Мені подобається бути серед людей і викладати предмет, який для багатьох є складним. Я стала класним керівником три роки тому. Відтоді мені чомусь здається, що всі тридцятеро теж мої діти. Я можу дати їм більше від себе, я пізнала їх краще, а вони пізнали мене краще. Усі вони особливі, цінні та творчі. Я їм це також говорю, щоб вони усвідомили, тому що в підлітковому віці ніхто не буває задоволений собою.

– Як можна добре працювати з дітьми?

– Я вважаю, що найголовніше — отримувати задоволення». Нікому не подобається сидіти в сумному і без того нудному класі. Для мене важливо знайти голос з класом і вміти посміятися під час уроку, тим самим зняти напругу. Люблю творчі завдання та ігри, вважаю за краще займатися ними в групах. Від одного зі своїх викладачів інституту я дізналася, що я приношу трохи мотивації в клас, тому в неочікувані дні я кидаю шоколадні цукерки або наклейки коли чую правильну відповідь.

– Які позитивні моменти ви можете відзначити?

– За час роботи я отримала багато позитивних вражень. Я не обов’язково маю на увазі результати змагань. Відгук, який надсилається після успішного виступу, дуже хороший, він мене завжди наповнює душевно. Мої найкращі враження, мабуть, можна пов’язати з тим, коли мої колишеі учні підходять до мене на вулиці в Берегові, впізнають мене, обіймають і розповідають про своє життя. Ми зазвичай не говоримо про похідні, ми просто віддаємося старим і кумедним історіям, які пережили разом на одному з уроків. Також були випадки, коли хтось на моїх очах перетворювався з абсолютно байдужої поведінки на старанного, працьовитого учня. Іноді приємно бачити, як хтось долає свої обмеження і може навчитися того, чого, на його думку, ніколи не зможе. Це для мене справжнє відчуття успіху.

Я спілкувалася з деякими з них роками, у багатьох випадках вони не були геніями математики, але вони стали дуже цінними людьми. Зі стін ліцею вийшло багато учнів, на яких я рівняюся, і, озираючись назад, маю честь, що мала змогу їх навчати.

– Чи були якісь труднощі?

– Найбільша складність для мене – відсутність інтересу. Коли студентам нецікаво, в них нічого не вийде. Вивести дитину з цього дуже важко, якщо це переживається на рівні класу, то проблема ще більша.

– Як ви пережили період епідемії ковіду та війни?

– У ліцеї ми проводили онлайн-навчання в період ковіду та війни, коли були зобов’язані це робити. Ми реалізували це в інтерфейсі класу на рівні школи. Кожне заняття проходило в режимі реального часу в рамках відеоконференції. Студенти повинні були приєднатися до всіх класів, але деякі студенти не сприймали онлайн-навчання настільки серйозно. Після цього ми помітили, що є великі недоліки в області уваги, які ми не тільки могли надолужити, а і перевчити під час реального навчання.

– Скажи мені, про свою родину. У вас є час відпочити від роботи?

– З чоловіком я познайомилася, коли мені було 17 років, на новорічній вечірці. Після чотирьох років знайомства ми одружилися в 2012 році. Мій чоловік, Петро, повністю доповнює мене і підтримує в усій моїй роботі, він фантастична людина. Наша перша дитина, Лілі, народилася в грудні 2013 року. Вона справжня енергетична бомба. Вона завжди нам співає і веселить, розкрашуючи сірість буднів. Наша друга дитина, Петро, народився через 3,5 роки. Він дуже чуйний, слухняний, добра дитина, він такий добрий з усіма. У нас дійсно чудова маленька сім’я, ми любимо компанію один одного, добре бути разом. Під час шкільного семестру навіть вечорами досить багатолюдно, але ми завжди стаємо в чергу на настільні ігри. Я дуже люблю випікати та готувати, тому ми щовечора вечеряємо разом, для мене важливо бути разом за столом. Читання казки не можна пропустити навіть на один вечір, це у нас звичайна розвага. Влітку ми багато їздимо на велосипеді та в походи з сім’єю, сільська місцевість дуже гарна.

– Які плани на майбутнє?

– У майбутньому я хотіла би вчитися, далі розвиватися та застосовувати ще більше нових методів, які я зможу включити в навчальний процес. У сімейному плані я хочу, щоб мої діти стали врівноваженими та талановитими дорослими, які знайшли своє місце в житті.

– Чим ви завдячуєте інституту Ракоці?

– В першу чергу матеріально-практичні знання. Вивчання предметів від вчителів з неперевершеним рівнем знань, якими по праву може пишатися весь заклад. Ключовим для мене було 6-тижневе стажування, де я змогла дізнатися секрети професії з перших уст. У багатьох випадках я отримала користь від мережі стосунків, які я розвинула із викладачами, яких зустріла тут.

Аніта Курмай

Ця стаття також доступна наступними мовами
• Magyar