“Ми хочемо жити у правовій державі” – Ільдіко Ороc подала позов проти Служби безпеки України
У Закарпатському угорському інституті ім. Ференца Ракоці ІІ на один рік акредитували спеціальність «Початкова освіта». Процес пройшов з неабиякими труднощами, оскільки Служба безпеки України (СБУ) вийшла за межі своєї компетенції.
Секретна служба стверджувала, що особа ректора інституту не відповідає вимогам, викладеним у чинних законах. Ільдіко Орос заявила, що належними документами підтвердила свою невинність та подала скаргу до СБУ як приватна особа.
– Відповідно до інформацій, поданих на веб-сайті інституту, нещодавно відбувся процес акредитації спеціальності «Початкова освіта». Як проходив цей процес?
– Відповідно до українського регламенту, спочатку потрібно отримати чинну ліцензію від міністерства, а відтак ми подаємо запит на акредитацію, яку надає Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО).
Спершу необхідно подати відповідні досьє, згодом до установи направляють виїзний комітет, який складається з трьох осіб, задля оцінки реального стану закладу. Потім група експертів вирішує, беручи до уваги думку комітету, чи надати акредитацію спеціальності, якщо так, то на один рік або на п’ять років. Після цього НАЗЯВО ухвалює заключне рішення.
Щодо акредитації спеціальності «Початкова освіта», яка відбулася в січні 2020 року, рішення експертної комісії було позитивним, цього року залишилася лише одна формальність: заключна постанова ради комітету з контролю якості освіти.
– Рішення було непростим …
– На наше здивування, голова комісії не виніс цю пропозицію на голосування, зауваживши, що вони отримали листа від СБУ, в якому висловлювали сумніви щодо дипломів ректора інституту. Крім того, було порушено інші сумнівні питання, тому було запропоновано переглянути дану справу і направити до нас повторну комісію.
– Коли вам стало відомо про відстрочення голосування?
– Ця зустріч транслювалася у прямому ефірі, тому кожен, хто має стосунок до вищої освіти, міг ознайомитися з цим відеоматеріалом. За даними сайту, 4,5 тисяч глядачів спостерігали за цим процесом. Таким чином ми дізналися про відстрочення голосування і були здивовані, оскільки цим листом СБУ втрутилася безпосередньо у професійний процес, зробивши це в кінці процедури, на яку вона не має юридичного права. Висловлювати думку з професійних питань не є завданням секретної служби. До речі, це відзначили і члени комітету. Тим не менше, тоді голосування не відбулося, пізніше справа була відкладена через уведення карантину.
– Що сталося далі?
– Центр забезпечення якості надіслав нам листа від СБУ з проханням відповісти на зауваження, вказані в ньому, документально спростувавши їхні сумніви. Ми це виконали. На своєму наступному засіданні комітет прийняв позитивне рішення щодо акредитації.
Це означає, що перешкода для видачі дипломів магістра була усунена у 2020 році, що дозволило розпочати вступну кампанію. Це є важливим для закладу, оскільки всі наші спеціальності рівня «магістр», за винятком спеціальності «англійської мова та література», акредитовані.
– На чому СБУ ґрунтувала свої звинувачення?
– На жаль, вони посилалися на веб-сайти, зокрема на сторінки, які з’являються і зникають протягом ночі, та статті, у яких згадують інститут та мою особу. Ці матеріали зазвичай були опубліковані анонімно, а звинувачення не підтверджувалися реальними доказами.
Як правило, ми не реагуємо на подібні статті, тому що вважаємо недоцільним сперечатися з тим, хто не осмілюється надіслати нам будь-які звинувачення відкрито.
Однак за ними стояло ім’я – СБУ. Справа також мала деморалізуючий вплив на інститут і особисто на мене, оскільки, покликаючись на газетну статтю, даними органами було заявлено, що я не здобула ступеня доктора філософії в Угорщині. Це звинувачення шкодить моїй честі та репутації перед працівниками вишів: академіками, науковцями, які можуть сумніватися у моїй академічній доброчесності.
– Крім того, звинувачують тих людей, які видали диплом …
– Саме так. Йдеться не лише про мою особу, а й про тих, хто навчав мене тоді чи брав участь у докторському процесі, тому я вирішила як фізична сторона подати скаргу на СБУ, щоб зберегти свою моральну чистоту та авторитет. Я не просила фінансової компенсації, лише символічно одну гривню, бо йдеться не про суму грошей, а про порушення прав багатьох важливих установ та осіб, які залучені до наукового життя.
Вони заплямували честь мого наукового керівника, оскільки поставили під сумнів наявність мого вченого ступеня, не знайшовши моєї роботи. Вони навіть не змогли б її знайти, бо у 2001 році документи мали подавати лише у паперовому вигляді. Роботи зберігалися в університетській бібліотеці. Кожен, хто бажає ознайомитися з дисертацією, може подати запит і ознайомитися з роботою. Наразі робота є у вільному доступі на edu.com (веб-сайті, що публікує наукові праці – ред.).
Таким чином, як керівнику, так і Науковій раді університету міста Дебрецена є образливим, коли вважають, що хтось отримав ступінь доктора філософії без участі у процедурі захисту дисертації.
– Чи довелося Вам нострифікувати диплом про науковий ступінь в Україні?
– Так. Відповідно до українсько-угорської угоди про еквівалентність обидві країни підтверджують ступінь відповідно до власних норм. Для цього я повинна була подати заявку до Міністерства закордонних справ Угорщини, після того як в Міністерстві освіти було підтверджено, що я фактично брала участь у цій процедурі.
Пізніше мені також довелося попросити посольство України в Будапешті довести, що Ildiko Orosz – це та сама особа, яка фігурує в моєму українському паспорті як Ільдіко Орош (Ildiko Oros), оскільки моє ім’я було переписано кирилицею, потім транслітеровано латиницею, через що і зазнало фонетичних змін. Коли працівники СБУ заявили мені, що у них є сумніви щодо мого наукового ступеня, вони також порушили права Міністерства освіти та Міністерства закордонних справ Угорщини, поставивши під сумнів їхню академічну доброчесність. Вони також образили посольство України, яке засвідчило те, що я – та сама людина, яка здобула науковий ступінь у Дебреценському університеті.
– Як проходило провадження в Україні?
– В Україні, відповідно до загальноприйнятих норм, я зробила переклад залікової книжки, диплома з апостилем, автореферата дисертації, завіривши їх нотаріально. Окрім того, довелося підготувати україномовний розширений автореферат дисертації. Дану документацію разом із публікаціями було подано до Міністерства освіти і науки України. Було назначено двох незалежних опонентів. Я захистила свою дисертицію двічі: в Дебреценському університеті та в Тернопільскому національному університеті при Вченій раді з педагогіки. Рішення було прийняте одноголосно, таким чином я отримала ступінь кандидата наук.
Тобто той, хто припускав, що я не захищала дисертацію, ставив під сумнів чесність та працю українських нотаріальних контор, роботу Міністерства освіти України, роботу та доброчесність Вченої ради Тернопільського університету та всіх 20 відомих професорів, які брали участь у таємному голосуванні. Мова йде не лише про мою особу, а й про те, що поставлена під сумнів робота багатьох чесних людей, які працюють у науці. Ось чому я вважала за необхідне подати скаргу.
– Як ви думаєте, якою була мета звинувачення?
– Це не вперше, коли я та інститут зіткнулися з перехресним вогнем ЗМІ з необґрунтованими звинуваченнями, а також з невідомими, неназваними організаціями та журналістами, інформації яких СБУ використовувала для обґрунтовування своїх підозр.
Завжди були подібні випадки. У черговий раз вони хотіли зіпсувати престиж інституту, заплямувавши моє ім’я. Це з нами трапляється вже не вперше. Те саме відбулося в середині 2000-х, коли подібні наклепи були конкретно на мою особу. Тоді ці звинувачення опублікувала газета Kárpáti Igaz Szó. Після того, як з’явилося ім’я того, хто написав статтю, можна було подати позов. Тоді я виграла цю справу. Це не єдиний випадок їхніх спроб заплямувати моє ім’я. Минулого року був позов про білборди, коли мене як представника обласної ради через те, що я відстоювала права своєї громади, показали у ролі сепаратиста.
Я подала на них в суд, де задовольнили мою вимогу, але, на жаль, провадження протягом двох років постійно припинялося, незважаючи на те, що докази явно на моєму боці.
Найдивніше для мене те, що позивачем була організація – СБУ, якій доручено розкривати етнічний конфлікт. Вона повинна бути на боці громадян України та займатися подібними справами. Ось чому я вирішила спробувати відстояти свою честь в суді.
– Що ви очікуєте від позову?
– Я хочу жити в демократичній країні, де, як писав Петефі: «За столом правосуддя всі мають право на місце», тому ми мусимо захищати справедливіть.
Наскільки мені відомо, скарги угорців Закарпаття залишаються без розгляду, нікого не притягнено до відповідальності за скоєні погрози. На сьогоднішній день ми не знаємо, хто пошкодив статую Діви Марії в римо-католицькій церкві в м. Берегово у липні 2008 року, хто зламав меч статуї Петефі в м. Ужгород та руку його меморіалу в м. Берегово. Хто намагався порушити мир між національностями Закарпаття оманливими, граматично неправильними угорськомовними плакатами. Ніхто не був покараний за пошкодження меморіалу на Верецькому перевалі. Ми не знаємо, хто зірвав кокарду і залякав угорську молодь перед 15 березня. На сьогодні не було винесено жодного вироку щодо політичних битв за білборди 2018 року, коли нас зробили ворогами країни.
Я вважаю, що ми повинні боротися за свою справедливість засобами права та законів. Я зробила позов, щоб нарешті зрозуміти: цей закон і право в інтересах людей чи це просто інструмент, який потрібно використовувати проти нас. На жаль, у цьому плані нічого не змінилося, а демократії ніби і не існувало. Позов довго не хотіли реєструвати, а потім відмовили у розгляді через начебто відсутність доказів щодо порушення особистих прав людини.
– У цьому випадку, що можна зробити, як Ви хочете діяти?
– Звичайно, я попросила свого адвоката подати позов ще раз. Це також пов’язано з тим, що зараз триває акредитація спеціальності «Англійська мова та література», яка проводилася онлайн, тож це було складно, проте комісія висловила своє задоволення на заключному засіданні та пообіцяла опублікувати свій звіти на онлайн-платформі в зазначений термін. Хоча встановлений законодавством термін минув, звіт ще все не опублікований. 2 грудня нам довелося завантажити документи щодо переакредитації навчальної програми на веб-сайт агентства із забезпечення якості спеціальності «Початкова освіта», яку ми вчасно завантажили, але отримали відгук про те, що вона буде прийнята лише після 12 січня. Тим часом запланований обшук СБУ відбувся в офісах кількох закарпатських громадських організацій, включаючи Благодійний фонд «За Закарпатський угорський інститут» та обшук будинку голови фонду Василя Брензовича. Таким чином, виникає відчуття дежавю, ніби повторилася процедура минулого року, і ніби професійний орган чекає думки з даних питань від СБУ, організації, що не має на це права. З моменту весняної перевірки я здала мандат ректора, на цю посаду обрано іншу особу. Таким чином я спростувала усі підозри СБУ, а спеціальність «Початкова освіта» отримала акредитацію на один рік. У правовій державі спецслужба не повинна втручатися у питання освіти, оскільки вони не є в їхній компетенції. Це закріплено у низці міжнародних договорів та рекомендацій, таких як: посібник ОБСЄ «Люблянські рекомендації щодо інтеграції різноманітних суспільств», Рекомендація №46 якого говорить: «Органи безпеки та охорони правопорядку повинні бути професійними, підзвітними та мають у повній мірі дотримуватися прав людини». Я думаю, що важливо звернути на це увагу вітчизняної та міжнародної спільноти, оскільки в нашій країні ситуація не є демократичною. Я хочу повідомити про справу представників країн ЄС та НАТО, акредитованих в Україні.
– Яких результатів Ви очікуєте?
– Я не маю ілюзій, оскільки, згідно з моїм досвідом на сьогоднішній день, питання угорської меншини не цікавить європейську та світову громадськість. Що б з нами не відбувалося, як би нас не позбавляли прав меншин, як би не погрожували, вони не реагують, ніби життя угорців не має значення. Однак моє сумління не дозволяє мені мовчати, бо, як ми знаємо з творів Міхая Бабича, «співучасник серед грішників той, хто мовчить». Якщо ми не подолаємо бар’єри на шляху до демократії та верховенства права, вони ніколи не зруйнуються. Згідно з моїм досвідом, якщо всі згуртуються, то рано чи пізно ми зможемо подолати ці перешкоди. Я закликаю всіх не мовчати про правопорушення, а писати заяви не стільки для того, щоб одразу відстояти свою правоту, скільки для того, щоб задокументувати погрози, щоб на міжнародному рівні озвучити їх. Пам’ятаймо, що всі ми є християнами і дотримуймося законів Біблії, яка стверджує, що той, хто вірить у Бога, не боїться. Сьогодні кожному угорцеві, який живе на Закарпатті, потрібна ця міцна віра в Бога. Адже усі ми хочемо досягти того, що, за висловом Аттіли Йожефа, «Бадьорі ми, як те й годиться, від страху, а не від надій».
Поллогі Маріанна
Переклад: Вайнраух Естер