Ким ми можемо пишатися… Інтерв’ю із Золтаном Горватом

Вивчення ІТ та математики може бути веселим, барвистим, інтерактивним, практичним, творчим та ігровим. Однак не всі учні люблять ці предмети, але хороший учитель має силу це змінити. З його допомогою учень починає формувати впевненість у власних силах, що стане в нагоді в усіх сферах життя.

Золтан Горват народився в Берегові. Він поглинав свої знання на математичному факультеті університету Ракоці, а потім почав працювати вчителем. Педагог, екскурсовод, віце-президент Молодіжної організації Угорського культурного товариства Закарпаття. Ми сьогодні з ним спілкувалися.

– Розкажи мені про себе.

– Я народився в Берегові. Закінчив середню школу в місцевій 4-й середній школі імені Кошута Лайоша, потім мене прийняли до Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ на спеціальність математика. Отримавши диплом, я почав працювати вчителем і з того часу працюю в середній школі № 4 імені Кошута Лайоша, яка зараз є ліцеєм імені Кошута Лайоша в Берегові.

– Чому ви обрали інститут Ракоці?

– Інститут я обрав передусім тому, що в Берегові на Закарпатті міг навчатися повністю угорською мовою. Це було для мене першочерговим і головним міркуванням. Ще однією причиною було те, що вони пропонували спеціальність, яка мене зацікавила, – математику. Ще й тому, що як корінний берегівчанин я мав змогу навчатися у рідному місті.

– Чому тебе привабила математика?

– Я з дитинства був реалістом, дуже добре вмів рахувати, логічно мислити, мене завжди цікавили такі речі. Для мене математика – це дисципліна, яку можна вивчити з великими зусиллями, але вона вимагає певного ставлення, способу мислення, світогляду, і завдяки математиці та логічному мисленню ми можемо рухатися різними шляхами в житті. Це дає мені певну допомогу в уживанні, такий спосіб мислення, який значно полегшує мені життя.

– Як минули студентські роки? У тебе є студентський досвід, яким ти хотів би поділитися?

– Студентські роки були проведені добре та змістовно. Під час уроків я отримав багато знань і отримав великий досвід. Крім того, в інституті було багато культурних програм та заходів, тож ці дві справи дуже добре доповнювали одна одну, і я міг провести змістовне життя в стінах закладу. Я кілька разів брав участь у заочному навчанні в угорських університетах, у Дебрецені та в Університеті імені Лоранда Етвеша в Будапешті, і вони також показали інший погляд на речі, тобто вони відкрили людям інший світ – ми могли побачити, як ці Угорські вищі навчальні заклади працюють, як живуть у великих містах Угорщини, і це також був конструктивний досвід для людини.

– Після навчання в інституті рішення залишитися вдома було автоматичним чи ти вагався?

– Я жодної хвилини не думав про роботу за кордоном. Як я вже згадував, я кілька разів був на заочному навчанні, мені дуже сподобалося і було дуже добре, як у Дебрецені, так і в Будапешті, але я вважав, що це потрібно лише як невеликий світогляд. Я завжди думав, що я хотів би знайти роботу вдома, в Берегові, чи десь в іншому місті Закарпаття. Це було успішно, тому що я працюю в середній школі імені  Кошута Лайоша більше 10 років, в основному викладаю інформатику, але також маю уроки математики. Я також закінчив докторську школу інформатики університету імені Лоранда Етвеша.

– Який досвід ти отримав за останні роки? Як добре працювати з дітьми?

– За останні десять років ми пережили багато різних подій. Інформатика – предмет, який дуже цікавить дітей, особливо в молодшій віковій групі. Це коли потрібно викликати їх інтерес таким чином, щоб він тривав до кінця навчання. Навчальні програми містять багато елементів, які базуються на представленні якомога ширшого спектру речей дітям у найбільш ігровій формі. Мій досвід показує, що, як і у випадку з іншими суб’єктами, якщо ви можете представити та показати їм ці речі в цікавій формі, вони звернуть увагу та проявлять великий інтерес до ІТ.

– Наскільки важкою була робота в останні роки?

– За останні роки було незліченна кількість несприятливих обставин. На початку дистанційного навчання я помітив, що діти також сприйняли його з великим ентузіазмом і як новинку, і вони могли дуже активно в ньому виступати. Пізніше, коли ми зустрічалися лише онлайн, мотивувати дітей було все важче. Однак, як вчителі, ми також повинні знайти правильні методи для цього. У цьому навчальному році ми мали змогу проводити навчання в звичній нам формі, і це було дуже добре. Цей рік також став своєрідним стартом з нуля. І батькам, і дітям було очевидно, наскільки необхідною є фізична присутність у навчанні не лише для вивчення навчальної програми, а й для того, щоб діти відчули своє життя в суспільстві. Таким чином вони можуть підтримувати тісні стосунки один з одним, і таким чином вони можуть отримати досвід, який також розвиває їхній емоційний інтелект.

– Крім викладацької діяльності, ти займаєшся і екскурсоводством.

– Я з дитинства люблю природу, тварин і рослини. У нас ще було дитинство, коли відеоігри та телефонні дзвінки не грали головної ролі, але ми з друзями досліджували всі довколишні пагорби, гори та озера, скрізь ходили командою. Ми побували в усьому – ходили на рибалку, збирали гриби, робили всілякі природоохоронні програми. Це залишилося навіть у дорослому віці. Після закінчення середньої школи я організував поїздку для групи друзів і родини, за що отримав дуже позитивні відгуки. Друзям сподобалися програми чи місця, які я їм показав. В інституті започаткували курси з підготовки екскурсоводів, на які я подав документи і офіційно став екскурсоводом. Після цього у 2018 році я почав займатися цим професійно. Я створив свою сторінку «Карпатський тур» у Facebook, організовую поїздки та тури на замовлення різних організацій, шкіл та церков, а також є можливості подорожей, які я рекламую. За ці роки ми провели близько 200 поїздок. Дякувати Богу, у нас багато пройдених кілометрів, і ми змогли отримати багато гарних вражень разом з туристами.

– Чи є у тебе улюблені місця?

– Я б виділив два улюблених місця. Вершина називається Пікуй. Я люблю цю вершину, тому що це була перша велика гірська вершина, на яку я справді піднявся в дитинстві, школярем, і з тих пір я піднімався на неї більше 10 разів за кожну пору року, та за будь-яких погодних умов. Ми спробували і знайшли всі існуючі підходи. Це дуже улюблене і важливе місце для мене. Крім того, хребти Полонина Боржава, навколо Воловця, також пропонують гарне видовище.

– Наскільки важко піднятися на ці вершини?

– Для людини, яка любить і насолоджується цими речами, думаю, це не складно. Незалежно від віку, будь-хто зі здоровим тілом, навіть без досвіду в цій сфері, не повинен мати проблем зі сходженням на карпатські вершини. Як я вже сказав, важливо, щоб у цьому була задіяна душа людини. Якщо хтось бере участь у цьому, не маючи раніше такої подорожі, не знає, що це за досвід, і що це програма, яку можна включити в своє життя як хобі чи розвагу, тоді це може бути важко для нього спочатку відчути це, але я бачу, що люди, які вважають це своїм відпочинком, навіть шукають викликів і труднощів у дослідженні цих природних об’єктів.

– Цього року в рамках програми «Дні Ракоці» в Закарпатському угорському інституті імені Ференца Ракоці ІІ ти отримав грамоту за видатні професійні досягнення. Що це означає для тебе?

– Для мене це визнання дуже важливе, яке є відгуком про те, що я добре роблю свою роботу, що тут, у Берегові, є місце для моєї діяльності, і це теж цінується. Ця відзнака була вже другою нагородою, яку я отримав з педагогічної точки зору від початку війни – восени минулого року я також отримав грамоту від відділу освіти та культури Берегівської міської ради. Те, що я зміг отримати визнання і міста, і інституту, є підтвердженням того, що я ні в якому разі не повинен залишати свій дім, Закарпаття, і я повинен зробити якомога більше для місцевої громади та дітей, і для всіх, хто знаходиться на Закарпатті.

– Скажи мені, про свою родину. Чи є у вас час на відпочинок крім роботи?

– Для мене найбільший відпочинок – це сім’я. Незважаючи на війну, 2022 рік став найкращим у моєму житті, адже народився наш маленький син Левенте, тож весь вільний час я проводжу з ним. Я вважаю, що сімейне життя – це наповнення життя чоловіка. Я не можу уявити нічого кращого і щасливішого за це. Слава Богу, навіть за таких умов ми можемо жити дуже змістовним і красивим сімейним життям. Я вже намагаюся познайомити сина з красотами Закарпаття, скрізь, де можна, ми відвідуємо сім’єю, втрьох, і я сподіваюся, що в майбутньому він також закохається в це заняття, і ми зможемо культивувати прогулянки на природі всією родиною.

– Які плани на майбутнє?

– Дивлячись у майбутнє, я б розділив свої ідеї на три частини. В ході педагогічної роботи я хотів би й надалі активно працювати на Закарпатті, на теперішньому місці роботи та виконувати свою роботу якомога краще. Навчати себе в галузі інформаційних технологій, оскільки це дисципліна, яка постійно змінюється, я хочу бути максимально сучасним і розвиватися якомога більше в професійній сфері. У майбутньому, що стосується прогулянок на природі та походів, я ставлю за мету реалізувати це в ще більш організованій формі, залучити більше людей, розширити спектр турів та екскурсій, і навіть кількома мовами. Довгостроковий план у сім’ї полягав би в тому, щоб нас було якомога більше. Я хотів би, щоб у майбутньому було більше дітей, тому що запорука виживання угорців на Закарпатті – щоб тут, на Закарпатті, було якомога більше угорських дітей.

– Чим ви завдячуєте інституту Ракоці?

– Не тільки я, але й усі студенти, які закінчили інститут Ракоці, завдячують поведінці та культурі поведінки, які можна знайти будь-де, будь то якийсь заклад чи будь-яке місце. Ми змогли вийти з інституту озброєними сучасними знаннями та цінностями, які безперечно викликають у нас сильні національні почуття. Я вважаю, що інститут значною мірою сприяв розвитку в мені позиції, згідно з якою я відчуваю себе також відповідальним за виживання та процвітання місцевої громади, і я намагаюся робити все можливе в усіх сферах. Крім того, під час навчання в інституті я познайомився з Молодіжною організацією Закарпатської Угорської Культурної Асоціації, у роботі якої беру активну участь досі. Я вважаю, що це теж дуже позитивна віддача для інституту.

Аніта Курмай

Ця стаття також доступна наступними мовами
• Magyar