Ким ми можемо пишатися… Інтерв’ю з Адрієнн Сарка
Наша професія визначає нас і наповнює наше життя. Яка діяльність принесе нам задоволення? Багато людей знаходять свій шлях лише через багато років. Однак це не обов’язково буде одна справа, в якій ми можемо реалізувати себе – іноді ми займаємося кількома видами діяльності, і вони разом роблять нас щасливими.
– Розкажи мені про себе. Як проходило дитинство?
– Я народилася в селі Великі Береги, там закінчила місцевий дитячий садок і середню школу. У мене багато теплих спогадів про дитинство, з батьками та друзями ми багато подорожували, ходили в походи та каталися на велосипеді. У мене було все, що повинно бути в житті дитини. Досвід, навчання, розумовий і духовний розвиток. Я намагалася побачити хороше в поганих речах і невдалому досвіді. Так і зараз.
– Чому ти обрали інститут Ракоці?
– Для мене було важливо продовжувати навчання рідною мовою. Влітку 2006 року я використала можливості які надав Закарпатський Угорський Інститут імені Ференца Ракоці ІІ я пройшла різні підготовчі курси, а потім була прийнята на спеціальності «Математика-інформатика» та «Вчитель-дитяча педагогіка». Потім прийшло важке рішення, ким я насправді хочу бути, що мені ближче? Взагалі, ще в дитинстві мені подобалося все контролювати, виступати в ролі вчителя під час гри або вигадувати та втілювати в життя нові рукоділля з подругами. Вибрала професію вчителя-вихователя, про що ніколи не пошкодую. Я люблю бути в оточенні дітей, в цей час я сама знову стаю такою. Мені приємно, коли я можу дати їм щось нове, знання, досвід чи трохи любові, я можу навчити їх творчості, яка їм дуже потрібна в будь-якій життєвій ситуації.
– Як минули студентські роки? У тебе є студентський досвід, яким ти хотіла б поділитися?
– За роки, проведені в інституті, я познайомилась з багатьма людьми, ми всі були різними, з різними звичками, стилем і способом мислення. Ці речі є вирішальними в житті молодої людини, і наша власна особистість формувалася з цих стимулів. У мене був як і хороший досвід, так і розчарування, але з них я навчилася бути терплячою, наполегливою і відданою чомусь. Те, про що я люблю згадувати і майже кожен момент якого живе в моїй пам’яті досі, – це професійні стажування, коли ми мали змогу відчути всю красу та труднощі професії в школі, дитячому садку та в ролі наглядачів у таборах.
– Що сталося після інституту?
– У 2011 році, ще до отримання диплому, я вже встигла влаштуватися вихователем у дитячий садок. Я працювала у Берегові, але не любила щодня доїзжати. У будь-якому випадку, я мріяла одного дня працювати там, де почалася моя любов до вчителювання, за прикладом моєї тітки-вчительки, у Великих Берегах. Через кілька років після народження мого сина я мала можливість на рік стати вихователем дитячого садка в моїй старій школі, а потім мені вдалося влаштуватися на роботу в дитячий садок у Великих Берегах. Згодом із загальноосвітньої школи звернулися до мене, щоб я почала паралельний перший клас, і вони хотіли б щоб я знову стала класним керівником. Моя мрія збулася, у мене був свій маленький клас. У 2020 році у нас народився другий син. З того часу я в декретній відпустці, але вчительську професію не залишила, хочу знову працювати з дітьми.
– Які були ваші вчительські враження? Як добре працювати з дітьми?
– Я навчилася викладати як учитель!» Більшість теоретичних і практичних речей, набутих в інституті, ми використовуємо в своїй роботі, однак, як каже прислів’я: «Добрий піп до смерті вчиться». З кожним роком ми маємо вдосконалюватись, дітям цікаво багато нового, а вчитель має бути готовим до кожного дня. Як і ми, дорослі, вони також мають різні характери, не можна з усіпа доводитися однаково. Наше завдання знайти в кожному сильні та слабкі сторони та виховувати їх з урахуванням цього. Приділяти увагу всьому дуже складно, але з терпінням і наполегливістю всі труднощі можна подолати.
– Окрім викладання, ви ще й рукоділите. Як ви прийшли до цієї ідеї?
– Ремесла завжди були присутні в моєму житті. Мама в дитинстві багато вишивала, в’язала спицями та гачком. Пам’ятаю, у нас із сестрою були светри та шарфи, які шила для нас мама. Мої бабусі та прабабусі ткали. Я сама в дитинстві на літніх канікулах вчилася ткати у бабусі. Ми ткали ковдри, які й сьогодні можна знайти в наших домівках. Мій батько теж завжди був креативним, а я метушилася біля нього, мені подобалося йому допомагати.
– Що саме ви виготовляєте і які техніки використовуєте? Де ви продаєте свої вироби ручної роботи?
– Мене цікавило багато технік, з часом хобі змінювалося чи не щороку. В’язала гачком, вишивала, нанизувала бісер, вивчала техніку роботи з папером, гравірувала. Кілька років тому, переглядаючи інтернет, я побачила, що останнім трендом подарунків є шоколадний букет або подарункова коробка. Я почала дарувати такі шоколадні букети рідним і друзям. Деякі з них я доповнила квітами чи іншими цікавими та смачними речами, а потім вони самі попросили зробити для них одну з цих подарунків. Я сфотографувала свої роботи та завантажила їх на свою сторінку у Facebook, де кілька людей побачили їх і почали в мене замовляти. З тих пір я робила коробки або букети практично з усього (рибальські аксесуари, дитячий одяг, дитячі іграшки, шкільне приладдя, сири та м’ясні нарізки, фрукти, косметичні засоби). Крім того, у 2019 році я вирішила, що хочу робити декорації з повітряних кульок, ідею підтримав мій чоловік і вже за кілька днів купив мені все необхідне, щоб можна було надувати гелієві кульки. Я створила групу на Facebook під назвою AdriPartyDecor, куди завантажувала свої роботи. Поки я в основному оформляла хрестини та дні народження, але були випадки, коли доводилося готувати композицію на випускний, запрошення нареченої чи дитяче свято. Мені також подобається використовувати тут свою творчість, мені подобається створювати щось особливе з повітряних куль. Моє нове хобі – амігурумі. Насправді я просто хотіла зв’язати м’якого кота гачком для свого молодшого сина, тому що він його дуже хотів. Мені сподобався такий спосіб в’язання гачком, я зробила в подарунок дитячий набір, фото якого я знову виклала в групу в Facebook. Потім прийшли повідомлення, і після замовлення я почала в’язати плюшеві іграшки гачком для інших. Сьогодні мої роботи можна знайти в кількох куточках Закарпаття та Угорщини.
– Чи були у тебе улюблені вироби, які тобі подобалося робити, чи ті, які викликли труднощі?
– На весілля двоюрідної сестри я зв’язала гачком пару котів у весільних сукнях і костюмах, які були запечатані в скляній коробці. Після багатьох вибіркових досліджень і годин роботи я тепер вважаю, що це була моя найважча, але найулюбленіша робота.
– Ти також презентувала свої роботи на виставці випускників інституту. Який досвід ти отримала від цього?
– Досі я не мала можливості показати свої роботи в такому вигляді великій аудиторії, але було приємно бачити, що інші також цікавляться і вважають те, що я роблю, красивим. Мені вдалося зустріти на виставці випускників своїх давніх однокурсників, які теж займаються якимось рукоділлям. Ми ділилися досвідом і знайомилися з роботою один одного.
– Розкажи мені трохи про свою родину. Чи є час відпочити на роботі?
– Ми з чоловіком обидва з Великих Берегів, але не знали один одного ближче, поки не почали спілкуватися на зустрічі друзів. Ми багато гуляли, рибалили та мандрували Закарпаттям. Це сталося в 2010 році, а в 2011 ми одружилися. Через рік у нас народився перший син Сілард. Наша друга дитина, Арон, народилася в 2020 році. Ми завжди і зараз намагаємося змістовно проводити свій вільний час, набираючись вражень. Подорожі, екскурсії, відвідування історичних місць і риболовля – це те, що нам завжди допомагає відпочити. Також ми намагаємося залучати хлопців до роботи по дому, оскільки ми самі навчилися тому, що нам потрібно в житті, від наших батьків, дідусів і бабусь.
– Які плани на майбутнє?
– Плани та іх здійснення у нинішній ситуації стали складнішими, ніж раніше. Я намагаюся брати з усього максимум користі, рука об руку з чоловіком. Найголовніше, що ми можемо дати нашим синам найкраще виховання та освіту і направити їх на їхній шлях. У моїх планах знову бути серед дітей, мати можливість викладати, щоб якомога більше людей познайомилися з моєю творчістю та роботою.
– Чим ти завдячуєш інституту Ракоці?
– Я можу завдячити інституту знаннями, які я змогла отримати на рідній мови. Успіхи чи невдачі дипломних робіт та іспитів навчили мене, що потрібно бути наполегливою у досягненні мети. Через стільки років інститут все ще присутній у нашому житті, не забуває своїх випускників, допомагає нам у роботі, дає можливість продовжувати навчання. Дякуємо, що ви є ЗУІ імені Ференца Ракоці ІІ!
Аніта Курмай
-
Ця стаття також доступна наступними мовами:
Magyar