Ким ми можемо пишатися – Інтерв’ю з Генрієттою Молнар

Вишиванка живе в нашій пам’яті як традиція наших предків. Довгими зимовими вечорами жінки збиралися, розмовляли та зближувались під час вишивання. Нині це заняття знову набрало сили. Цим займається все більше людей, які виготовляють не лише вишиванку, а й прикраси з мікровишивкою.

Генрієтта Молнар народилася в Батраді. Вона підвищила свої знання на факультеті історії англійської мови в інституті Ракоці, а потім стала співробітником туристично-інформаційного центру Берегова. Крім того, вона виготовляє чудові прикраси з мікровишивкою, прикраси та маленькі сумочки.

– Розкажи про себе. Де ти народилася, що вивчала?

– Я народилася в Батраді і досі там живу. В початкову школу я пішла у рідному селі, а потім продовжила навчання в Батівській середній школі. У мене було чудове дитинство, мої батьки робили все, щоб я була щасливою дитиною.

– Чому ти обрала інститут Ракоці?

– До вчительської діяльності я готувалася з дитинства. Моїм улюбленим заняттям у дитинстві було «навчати» молодшого брата, він молодший на чотири роки, з потертої старої абетки. Після закінчення навчання я була впевнена що хочу навчатися в Закарпатському угорському інституті імені Ференца Ракоці ІІ, де в мене була можливість навчатися рідною мовою. Я закінчила навчання в 2004 році, отримавши ступінь англійської мови та історії. Обидва предмети були моїми улюбленими в шкільні роки. Я вважала англійську мову важливою для мого майбутнього успіху, і моя любов до історії проявляється й донині, оскільки я читаю переважно історичні книги.

– Як минули студентські роки? У тебе є студентський досвід, яким ти хотіла б поділитися?

– Я з вдячністю згадую свої студентські роки, адже за ці п’ять років ми не лише отримали практичні знання, а й показали нам гарний приклад у людяності та чесності.

– Що сталося після інституту?

– За кілька місяців до державних іспитів народився мій маленький син, з яким я була вдома чотири роки. У 2007 році я подала заявку на курс написання грантів, організований Берегівським туристично-інформаційним центром, і після закінчення курсу влаштувалася туди на роботу. Життя підвело мене так, що замість викладацької кар’єри, до якої готувалась з дитинства, я віддала свій голос за туризм, в якому працюю й досі. Сім років, які я провела у Турбазі, були вирішальними в моєму житті, і я завжди із задоволенням оглядаюся на них. Я багато в чому завдячую засновнику Туристичного центру Йосипу Торпоі який дав мені багато професійних знань. Центр також функціонував як сувенірний магазин місцевих ремесел, який користувався популярністю серед місцевих жителів і туристів. Я познайомилася з багатьма людьми, з якими я зав’язала дружбу, яка триває досі. Зараз я працюю в Закарпатській Угорській Туристичній Раді.

– Окрім цього ти займаєшся також вишивкою та мікровишивкою.

– Вишиванням займаюся з дитинства. Мама і тітка познайомили мене з різними видами вишивання. Раніше існувала традиція, що довгими зимовими вечорами жінки в родині збиралися разом, розмовляли та вишивали. Тут виготовляли вишиті скатертини, подушки, фартухи, з яких я теж взяла свою частку.

Зараз працюю над вишивкою хрестиком та мікровишивкою. З першим почала займатися після народження сина, за роки, проведені вдома. Моєю першою вишитою роботою була дитяча вітальна листівка для мого хлопчика, в якій я вишила ім’я сина, дату народження, вагу, а також милий мотив. Дитячі вітальні листівки я виготовляю ще й тепер, коли дитина з’являється в сім’ї або серед друзів. Я найкраще люблю створювати картини із зображенням квітів, скатертини, наволочки.

Мікровишивкою я зацікавилася три роки тому, коли вишила собі каблучку та сережки, про що також поділилася в соцмережах. Це був великий успіх. Підбадьорена цим, відтоді з-під моїх рук вийшло багато підвісок, сережок, каблучок, наручних годинників і маленьких дзеркал. Мікровишивки настільки деталізовані, що я можу їх вишивати лише з лупою. Кожен крихітний візерунок є результатом кількох годин вишивки, який красиво формується та вставляється в основу прикрас.

– Що ти ще любиш робити? Де клієнти можуть це знайти?

– Окрім прикрас, виготовляю ще й вишиті ялинкові прикраси, які зазвичай починаю вишивати наприкінці серпня, щоб вчасно виконати всі замовлення. Ці прикраси у формі сердечка виготовляю індивідуально з назвою. Залежно від того, хлопчику чи дівчинці це подарунок, ми підберемо з замовником відповідну форму, я отримаю відповідну назву, і можна починати вишивку.

Вишиванки також виготовляються на замовлення, їх можна придбати в Берегівській книгарні. Я також створила сторінку у Facebook для своєї роботи, де продукти представлені під назвою “by hencelka”, оскільки це один із моїх улюблених псевдонімів.

– Чи було щось, що тобі було складніше підготувати?

– Вишивка – це не проблема, я люблю це робити, але зі складанням прикрас на початку були проблеми. Я хотіла виробляти якомога точніші продукти, тому витратила багато часу на пошуки в інтернеті, перегляд відео, читання статей і думок на цю тему.

– Однак, я думаю, що в тебе є і улюблені роботи…

– Хоча я вже кілька разів вишивала візерунок, кожного разу виходить щось неповторне, бо вишивка або має іншу ювелірну основу, або я її ще можу прикрасити перлами. Кругла сумка з квітковим візерунком, одна з моїх улюблених речей, була виготовлена ​​для себе.

–Ти презентувала свої роботи на виставсі випускників інституту. Який досвід ти отримала від цього?

– Приємно було брати участь у заході та відчути, скільки тут творчих та вмілих людей, які, окрім основної професії та роботи, займаються такою різноманітною діяльністю.

– Що ти робиш у вільний час? У тебе є час відпочити на роботі?

– Для мене відпочинок – це спорт. Я регулярно ходжу на тренування, це мене розслабляє і наповнює енергією. Останні кілька місяців я віддалася своїй новій пристрасті, а це танці, я відвідую уроки танців тричі на тиждень. Крім того, раз-два на місяць відвідую сина, який навчається за кордоном, час, проведений з ним, безцінний.

– Які плани на майбутнє?

– У нинішній невизначеній ситуації досить важко щось планувати. Мені подобається тут жити, але я все одно маю подумати, чи вірю я, що ситуація покращиться.

– Чим ви завдячуєте інституту Ракоці?

– Перш за все практичні знання, з якими мені вдалося влаштуватися на роботу і процвітати в житті. Багато друзів і знайомих, прекрасні спогади, які викликають посмішку на моєму обличчі й сьогодні.

Аніта Курмай

Ця стаття також доступна наступними мовами
• Magyar