Ким ми можемо пишатися – інтерв’ю з Іштваном Добша

Бути угорцем на Закарпатті нелегко – ми всі це знаємо. Бувають легші часи і більш проблемні часи. На щастя, є організації для захисту наших інтересів, до яких приєдналися люди, яким не байдужа доля тих, хто проживає на Закарпатті.

Іштван Добша народився в с. Перехрестя. Ще в молодості він був стурбований покращенням становища закарпатських угорців. Він закінчив ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ за спеціальністю біологія та географія, після чого почав працювати вчителем. пізніше він був мером с. Перехрестя. Сьогодні йому, як голові Молодіжної організації КМКС-ТУКЗ, також близька громадська розбудова молоді.

– Розкажіть про себе, про своє дитинство.

– Я народився в Перехресті, закінчив там початкову школу, а потім закінчив середню школу № 3 ім. Жигмонда Перені у Виноградові. Треба сказати, що в мене було дуже хороше дитинство, у мене були чудові батьки, багато друзів і досвіду. Я вдячний за це.

– Чому ви обрали інститут Ракоці?

– Я вже в початковій школі знав, що хочу отримати вищу освіту, кілька людей з нашого поселення вже навчалися в інституті, і про освіту там можна було почути хороші слова. Вони мене зацікавили, тож після закінчення навчання, напрямок був уже визначений. Завжди цікавився біологією та географією, а в родині вже був вчитель біології, цю спеціальність обрала і моя тітка.

– Як минули студентські роки? У вас є студентський досвід, яким ви хотіли б поділитися?

– Можу впевнено сказати, що це були чудові 5 років, від першого до останнього. Був членом громадських організацій, членом студентського самоврядування. Важко виділити лише один досвід, їх було багато: польові географічні навчання, де ми мали змогу побувати в Карпатах та Центральній Україні, чи табори для першокурсників, де я неодноразово був членом оргкомітету.

– Що сталося після завершення навчання?

– Отримавши дипломи, я одразу почав працювати, викладаючи в початковій школі в с. Перехрестя та в Карачинському греко-католицькому ліцеї імені Шандора Стойки. Шість років пропрацював вчителем. Спочатку я трохи боявся, але потім мені це дуже сподобалося. Декілька разів ми займали перші місця на олімпіадах КМПС, зазвичай я був щасливішим за студентів. У 2014 році учні ліцею обрали мене вчителем року, і я вважаю це однією з найбільших відзнак у своєму житті.

– Ви активно працюєте в Товаристві угорської культури Закарпаття, розкажіть про це.

– Я член асоціації з дванадцяти років. На уроках Бейли Геренделі старшого ми багато чули про те, що означає бути частиною закарпатської угорської громади. Дядько Бейло очолював основну організацію КМКС-ТУКЗ в Перехресті на той час, і головним чином його праця, наполегливість і цілі, сформульовані організацією, привернули мене, і я став активним членом асоціації в дуже молодому віці. З 2013 року я очолюю організацію в с. Перехрестя і є одним із віце-президентів проміжної організації КМКС у Виноградові.

– Пізніше вас обрали мером Перехрестя та Карачину. Чи виникали труднощі в координації управління двома населеними пунктами?

– У 27 років я був наймолодшим мером Закарпаття. Мене завжди дуже приваблювало громадське життя, я швидко зрозумів, що якщо мені щось не подобається і я хочу це змінити, я не можу очікувати, що це зробить хтось інший. Тому я погодився стартувати, на щастя, маючи за плечима дуже сильну команду. Озираючись назад, це був дуже важкий період, було багато проблем, не всі з них вдалося вирішити, але я пишаюся тими 5 роками, які я зміг провести на чолі населених пунктів.

– Вам, як голові Молодіжної організації КМКС, також близьке майбутнє угорської молоді Закарпаття.

– У 2015 році ми відновили Молодіжну організацію. Після дуже важкого старту, за кілька років Асоціація виросла в найбільшу молодіжну організацію Закарпаття. У щасливі часи миру ми могли організовувати концерти, спортивні заходи і навіть фестиваль “ІС Фест”. Проблеми почали з’являтися з появою ковіду, ми були змушені перейти в онлайн-простір під час карантинних заходів. Ми оголошували фотоконкурси, конкурси віршів, конкурси малюнків. Наскільки дозволяла можливість, ми знову почали наші громадські заходи, пам’ятаю, благодійний півмарафон “ISZ RUN” був нашим першим масовим заходом після ковіду.

– Чим вас так привабив світ політики?

– Я мав і маю певну думку про те, що відбувається навколо нас. Світ політики – це здебільшого поле, де я можу висловити власні думки. Я люблю спільноту, мені навіть більше подобається робити щось для них. Це непроста сфера, але я намагаюся працювати з пристрастю, щоб добитися неабияких результатів.

– Розкажіть про свою сім’ю. Як ви знаходите час для відпочинку?

– Мені пощастило, оскільки біля мене є любляча та підтримуюча сім’я. Моя дружина Беата теж товариська людина, тож ми в гармонії, і діти теж звикли до того, що ми багато подорожуємо і часто збираємося у великих компаніях. В останні місяці, на жаль, було мало часу для відпочинку, але я вірю, що незабаром це зміниться.

– Які у вас ще плани?

– Я хотів би продовжити роботу, яку розпочав, і хотів би покращити свої знання англійської мови.

– Чим ви завдячуєте Закарпатському угорському інституту ім. Ференца Ракоці ІІ?

– Визначальною віхою в моєму житті був інститут. Крім знань, я зміг знайти там багато друзів і хороших знайомих. У мене там багато досвіду, це справжня альма-матер, тож я дуже сподіваюся, що багато молодих людей зможуть пережити подібне, як я. Я можу щиро рекомендувати його всім молодим людям.

    Ця стаття також доступна наступними мовами:

  • MagyarMagyar