Ким ми можемо пишатися… Інтерв’ю з Іштваном Шомі

Теслярська робота дуже різноманітна і поєднує в собі досвід багатьох сфер праці. Однак вид спеціально створеного предмета меблів дуже привертає увагу, і він також виконує роль центрального елемента нашої квартири.

Іштван Шомі народився у Великих Берегах. Він поглинав свої знання на математичному факультеті інституту Ракоці. Сьогодні він передає ці знання молодшим, адже пішов у педагогічну професію. Крім того, він також займається різьбою по дереву та проводить уроки рукоділля. Ми сьогодні з ним спілкувалися.

– Розкажіть про себе. Де народився, що вивчав?

– Я народився у Великих Берегах, навчався в місцевій середній школі, а після закінчення 9-го класу мене прийняли до Реформатського ліцею у Великих Берегах, де я провів 3 роки. У дитинстві і в шкільні роки я завжди виконував свою частину роботи по дому, любив щось майструвати своїми руками, любив проводити час з користю.

– Чому ви обрали інститут Ракоці?

– Після закінчення ліцею для мене не стояло питання про те, що я хочу залишитися вдома, тому щодо подальшого навчання мій вибір пав на Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці ІІ, де я закінчив математичний факультет. Незважаючи на те, що математика для багатьох є «монстром», вона завжди була одним із моїх улюблених предметів, тому що якщо ти розумієш тему, нові знання логічно випливають з неї.

– Як минули студентські роки? У вас є студентський досвід, яким ви хотіли б поділитися?

– Про всі три заклади у мене залишилися теплі спогади, я зміг змістовно провести час у стінах згаданих шкіл, за час навчання здобув багато друзів. Мабуть, одним із моїх найбільш пам’ятних подій став момент, коли я зміг поїхати до Брюсселя з кількома моїми однокурсниками та викладачами.

– Що сталося після інституту?

– Будучи студентом п’ятого курсу інституту, мені надійшла пропозиція про роботу у Великоберезькій середній школі, правда, вчителем праці та технології, але я погодився. Таким чином, на останньому курсі я навчався і працював водночас, правда, лише на півставки. З тих пір я працюю там, але зараз я вже викладаю математику та ІТ за своєю спеціальністю.

– Який досвід ви отримали за час викладацької діяльності?

– За роки вчительства я багато чого навчився, у мене залишилися як хороші, так і погані спогади. Кожен навчальний рік різний. Змінюються вимоги, змінюються інтереси учнів, тому ми теж маємо постійно вдосконалюватися.

– Окрім викладацької роботи, він займається ще столярною справою та різьбою по дереву.

– Мені завжди подобалося DIY, і оскільки я не перший у родині, хто цим займається, інструменти, які я намагався розширити та модернізувати, теж були дані. У студентські роки я почав займатися різьбленням та виготовленням інтарсії, яка була затребувана, тож під час навчання я міг підтримувати себе матеріально. Правда, за останні 2-3 роки я робив дуже мало таких речей, можливо, трохи набридло. У цей час я починаю створювати меблі, ігрові будиночки та більші роботи з дерева.

– Наскільки ці предмети продаються? На які випадки вони здебільшого купують?

– Це робота, яка вимагає багато планування, розрахунків, вимірювань. Найголовніше, що я навчився: двічі відміряй, один раз відріж! Якщо намагатися виготовляти якісні речі, то на них буде попит, хоча в нинішній фінансовій ситуації мало хто може дозволити собі замовити унікальні меблі, але попит на менші речі завжди є.

– Крім того, тут проводяться уроки рукоділля. Як добре працювати з дітьми?

– Іноді я проводжу уроки рукоділля для дітей у Великоберезькому сільському будинку-музеї. Мене якось попросили провести заняття, і відтоді, якщо є потреба і дозволяє час, я йду. Загалом, вони можуть навчитися простого різьблення, можливо, зробити народну гру чи музичний інструмент. Важливо, щоб вони не відчували себе на уроці, а справді отримували задоволення від заняття, і я намагаюся навчити їх робити предмети, які можуть бути для них новими та цікавими.

– Що ви робите у вільний час? У вас є час відпочити на роботі?

– Хоча я маю небагато вільного часу, оскільки після викладання я можу працювати лише з дерев’яними виробами, але якщо є можливість, я люблю їздити на велосипеді та гуляти пішки.

– Які плани на майбутнє?

– Столярство та різьбярство для мене наразі – хобі. Я хотів би зробити моє хобі своєю роботою, але мені ще потрібно багато вчитися і розвиватися.

– Чим ви завдячуєте інституту Ракоці?

– Перш за все те, ким я став, оскільки вони намагалися розвивати нашу особистість крім предметних знань. Крім того, звичайно, багато друзів, знайомих і багато гарних спогадів, які я залишились із студентських років.

Аніта Курмай

Ця стаття також доступна наступними мовами:
• Magyar