Ким ми можемо пишатися … Інтерв’ю з Елемером Ласло

Знайти своє покликання служить для нас дороговказом та наповнює наше життя сенсом. Що ж це за діяльність, яка дає нам відчуття піднесеності? Де ж ми будемо цією справою займатися? Це таємниця долі. Та де б ми не опинилися в цьому світі, головне – як стверджував Арон Тамаші – почуватися в як риба у воді.

Елемер Ласло народився у с. Шаланки. Вищу освіту здобув у Закарпатському угорському інститутуті, де отримав кваліфікацію географа-історика. Згодом свої знання поглибив у Дебреценському університеті та Університеті ім. Етвеша Лоранда. Молодий чоловік розпочав свою наукову діяльність, навчаючись у ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ, які привели його аж до Гренландії. А чим ще захоплюється молодий дослідник? Дізнавалися у нього.

– Розкажіть трохи про себе. Як минули Ввші дитячі роки?

– Я народився у невеликому селі Шаланки, який колись був частиною історичного комітату Угоча, з населенням близько 3200 осіб. Я зростав у родині, де завжди панувала атмосфера любові та гармонії. Мої батьки – дуже сімейні та добрі люди. Вони привили мені багато цінностей, за що я їм дуже вдячний. До першого класу пішов у місцеву загальноосвітню школу, де на той час директором був Йосип Барта, який нещодавно відійшов у вічність. Після отримання атестату про повну загальну середню освіту, я подав документи до ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ.

–  Чому місцем навчання обрали саме ЗУІ ім. Ф. Ракоці  ІІ?

– Для мене було дуже привабливим те, що на той час існували подвійні спеціалізації, які поєднували різні галузі знань, як природничі, так і гуманітарні. Я подавав документи одразу на кілька спеціальностей, та зрештою вибір припав на географію та історію. Однією з причин такого вибору було те, що у мене були хороші вчителі історії та географії у школі, які прищепили мені любов до цих предметів, адже загальновідомим є той факт, що учні спершу проявляють симпатію до вчителя, а вже потім із зацікавленням ставляться до предмета, який вони викладають. Одним з таких вчителів був Барнабаш Кейс, уроки якого мене були дуже пізнавальними і цікавими.

– Як минули Ваші студентські роки? Чи залишилися спогади, з якими Ви б залюбки поділилися?

–У ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ проводилося чимало культурних заходів, у яких я залюбки брав участь. Не можу забути емоції, пережиті під час польової практики з географії. Крім того, дуже подобалися науково-дослідні майстерні, які функціонували на той час при інституті. Географічна майстерня дуже приваблива, її очолює Йосип Молнар. Особливо вразило те, що викладачі кафедри займаються не тільки викладацькою, але й дослідницькою діяльністю. Я був стипендіатом програми імені Ілони Зріні і кілька років поспіль досліджував клімат Берегова та навколишніх населених пунктів. Регулярно представляв результати своїх досліджень на місцевих та всеукраїнських наукових студентських конференціях.

– Як склалася Ваша доля після закінчення ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ?

–На останньому курсі в законодавстві відбулася зміна, згідно з якими заборонялося навчатися на двох спеціальностях одночасно, тож спершу вирішив здобути диплом географа. Чимало моїх одногрупників хотіли отримати вищу наукову освіту, тому вирішили вступити до Тернопільського національного університету. Таким чином, мій перший рік після закінчення ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ став роком знайомства з принципом роботи іншого університету. Я дуже хотів займатися науково-дослідницькою роботою і надалі, оскільки в ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ постійно брав участь у роботі студентських конференцій, що мені приносило величезне задоволення. Так я обрав напрямок, яким я хотів би займатися. Поміж тим, я встиг здобути освіту за спеціальністю “історія”. Після цього, я вступив до Докторської школи географічних наук, що діє при Дебреценському університеті, де розпочав свій шлях до здобуття наукового ступеня доктора наук. З тих пір я живу тут, у Дебрецені. Тим часом мені вдалося ще й освоїти курс метеорології в Університеті імені Лоранда Етвеша.

– Чим займаєтеся тепер?

–Наразі я працюю науковим співробітником в Інституті ядерних досліджень у Дебрецені, а також викладаю на факультеті фізичних наук Докторантури Дебреценського університету. Інститут ядерних досліджень співпрацює з університетом, тож написання бакалаврських, магістерських робіт та докторських дисертацій також відбувається на базі Інституту. Наразі я є науковим керівником кількох студентів і намагаюся познайомити їх з основами наукових досліджень.

Наразі я працюю над дослідницьким проектом з вивчення просторово-часової варіації опадів у Карпатському басейні (https://atomki.hu/projects/view/56), застосовуючи можливості метеорологічного моделювання за допомогою ізотопного аналізу та вимірювань.

– Наскільки мені відомо, цього року Ви побували в Гренландії. Розкажіть про цей досвід.

– Дослідницький профіль Інституту ядерних досліджень включає вивчення навколишнього середовища, і однією з напрямків наших досліджень є вивчення клімату минулих і теперішніх років. Основною метою експедиції було дослідити зміни сонячної активності на початку 20-го століття. Відібрані зразки льоду допоможуть нам зазирнути на 5-10, а то й сотні тисяч років у минуле. Наші дослідження спрямовані на те, щоб відповісти на питання, як сонячна активність і космічні процеси впливають на ізотопні співвідношення вмісту води у льоді, що утворився в результаті зледеніння. Для дослідження змін ми використовуємо так звані індикаторні ізотопи, такі як радіогенні та стабільні ізотопи води. Як відомо, Гренландія географічно є частиною Північної Америки, але юридично перебуває під контролем королівства. Керівник нашої дослідницької групи доктор Ласло Палчу зв’язався з дослідниками з Копенгагенського університету, які дали нам можливість провести бурління гренландського льодовикового поля та відібрати зразок льоду.

– Які відчуття вирували у Вас, коли потрапили туди?

– Ми поїхали туди влітку, втім погода і у цю пору року досить мінлива, температура повітря коливається від -20 градусів до -4 градусів за Цельсієм. Під час нашої експедиції ми бурили крижані керни, які представляють собою частину опадів, що випадають, які залишаються на поверхні, завдяки яким лід стає все товстішим і товстішим, нашаровуючись з року в рік. Для відбору зразків ми пробурили ручними інструментами 5 25-метрових свердловин, які зберігалися належним чином і були досліджені в Інституті ядерних досліджень.

Під час польових наших досліджень, які іноді бувають досить складними, ми відбирали зразки сталактитів у печерах (Еквадор) або бурили керни льоду на висоті 4500 метрів (Швейцарські Альпи).

– Яким досвідом Ви збагатилисґ?

–Ця дослідницька база – майданчик для реалізації міжнародної співпраці, де дослідники з різних країн живуть і проводять дослідження разом упродовж шести місяців. Ми відчули атмосферу цієї спільноти і побачили, наскільки доброзичливими та чуйними є люди, які там живуть. Наприклад, ми познайомилися з дослідниками з Китаю, Південної Кореї, Австралії, США, Бразилії, які також приїхали сюди з надією знайти відповіді на свої запитання. Звичайно, більшу частину дня ми витрачали на дослідження, однак наприкінці дня ми знаходили час, щоб обмінятися ідеями з іншими вченими, нам було приємно відчувати себе частиною міжнародної спільноти.

– Згадували, що Ви, поміж іншого, ще й викладаєте. Як почуваєте себе на педагогічній ниві?

–Приємно, коли студент засвоює певні знання, розуміє їх і може самостійно використовує їх під час проведення певних досліджень. Навіть якщо вони не до кінця розуміють матеріал, це спонукає мене розкрити ту чи іншу тему ще краще або подати її більш ілюстративно, щоб переконатися, що студенти зрозуміли її. Як член Науково-дослідного інституту, я намагаюся давати їм завдання, які під час навчання в університеті вони могли б не отримати, наприклад, лабораторні роботи або різні вправи з моделювання, які їм дуже подобаються. Приємно бачити, коли студенти зацікавлені у вивченні предмета.

– Розкажіть кілька слів про родину. Чи  знаходите час для відпочинку?

–Я одружився у 2018 році, з дружиною ми живемо та працюємо в Дебрецені. Також беремо участь у житті реформатської громади Урреті в Дебрецені, дуже любимо цю громаду. Прихожани громади удостоїли мене честі бути їхнім старшим пастором. Крім того, ми любимо подорожувати, пізнавати мальовничі населені пункти Карпатського басейну.

– Які плани на майбутнє?

–В Інституті ядерних досліджень у мене є проєкти, які я хотів би втілити в життя, а також маю на меті підвищувати якість освітньої діяльності та займатися науковою роботою, яка привертатиме увагу не лише дослідників, а й стануть цікавими для ширшої аудиторії. Але на першому місці у мене залишається сім’я.

– Чим завдячуєте ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ?

– Навчання в інститут, безумовно, став важливим етапом у моєму житті. Саме там у мене зародився інтерес до наукової діяльності. Цьому я багато чим завдячую Єневу Баркачу та Йосипу Молнару, які не дали згаснути цьому інтересу. На мою думку, надзвичайно важливо, що ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ співпрацює з вищими навчальними закладами Карпатського басейну і дає можливість студентам можливість побачити, як ведеться освітня діяльність в інших вищих навчальних закладах. Вважаю, що саме парнерство інституту з іншими навчальними закладами відіграло важливу роль у формуванні мого світогляду та кола моїх наукових інтересів.

Аніта Курмай

Ця стаття також доступна наступними мовами:
• Magyar