Урочиста промова Ільдіки Орос на відкритті навчального року

Шановні пані і панове, дорогі колеги, гості, студенти!

Позаду складні пів року. У 2022 році в Україні завирувала справжня війна, людей охопили спантеличеність і хаос, на нас чекають ще більші виклики як на особистісному, локальному, так і державному, світовому рівні. Ми живемо в епоху, коли все важче орієнтуватися і зберегти витримку, жити і залишатися людиною. Саме в такі часи стають по-справжньому зрозумілими слова Мартіна Лютера Кінга: „Кінцевою мірою людини є не те, де вона перебуває в часи комфорту та зручності, а там, де вона стоїть у часи викликів і суперечок”.

За ці пів року закарпатці, угорська громада „вдома тут” і „вдома там” однаковою мірою засвідчила найвищу міру людини. Відклавши старі образи до мирних часів, закарпатські угорці діяли як частина одної спільноти, служачи інтересам загалу. Ми робили свою справу з тверезим розумом, як можна було і як треба було в такій ситуації. Ми приймали біженців, збирали пожертви і передавали їх тим, хто найбільше цього потребує, допомагали новим переселенцям, перекладали, намагалися дати їм усе те, що дали б і вони в подібній ситуації.

Від імені закарпатської угорської і не угорської громади ми дякуємо усім, хто діяв так і долучився до того, щоби зменшити хаос навколо нас. Найбільше дякуємо за перші телефонні дзвінки, які пролунали в перші хвилини, години війни, коли ми навіть не уявляли, що на нас чекає, як розвиватиметься ситуація, що таке війна, адже, слава Богу, наше покоління знало про неї тільки із підручників. Це все додало нам сили й витримки.

Значна частина біженців, які потрапляли на Закарпаття і з часом їхали далі, навіть не усвідомлювали, що ці обставини, серед яких вони перебували, що є такий добре оснащений освітній заклад, який відповідає усім гігієнічним нормам, де вони провели дні чи навіть місяці, де отримували їжу та дах над головою, що цим усім вони завдячують не тільки місцевим, бо ми маємо тільки те, що й пересічне населення країни. Натомість велику допомогу ми отримували від угорських громадян, громадських організацій, угорської держави. Дякую за підтримку усім закладам-побратимам, громадським та державним установам і організаціям, усім, хто не залишився байдужим до нашої біди, думав про нас, підтримував, молився за нас.

Поступово війна стала частиною нашого життя, повітряні тривоги є регулярними, а будувати плани на майбутнє майже неможливо. Ми радіємо кожному дню, який минув спокійно, особливо, якщо він супроводжувався дрібними радощами, маленькими успіхами.

Шановні колеги! Студенти!

Ми не знаємо, чи зможемо завершити цей навчальний рік, бо невідомо, чи буде достатньо електроенергії і палива або чи зможемо через їхню високу вартість сплачувати рахунки. Можливо, на якомусь етапі доведеться повернутися до онлайн навчання, якщо будуть Інтернет, технічні засоби, електрика. Але нам, і вам, дорогі студенти, треба робити свою справу, оскільки державу можна зруйнувати не тільки війною, але й браком знань. Біля входу в один із південноафриканських університетів написано:

«Для знищення нації не потрібні атомні бомби або ракети дальнього радіусу дії. Достатньо знизити якість освіти і дозволити списувати на екзаменах.

Пацієнти помирають від рук таких лікарів.

Будинки руйнуються від рук таких інженерів.

Гроші пропадають через таких економістів і бухгалтерів.

Справедливість зникає через таких юристів та суддів.

Крах освіти – це крах нації».

Усвідомлюючи це, наш заклад з першого дня існування ставив за мету надання якісної освіти. Ми незмінно дотримуємося цього принципу, що визнали як в Україні, так і за її межами. Підтвердженням цього є успішна міжнародна акредитація інституту. Такого ставлення очікуємо і від вас, шановні студенти!

Сподіваємося, що ця війна закінчиться якомога швидше, і тоді саме на ваші плечі впаде завдання порахувати завдану війною шкоду і відбудувати державу. Тому вам треба докласти усіх зусиль, щоби залишити заклад із такими знаннями, які допоможуть і фізично, і духовно відбудувати країну, усе те, що зруйнувала війна.

Це завдання стосується і нас – викладачів. Адже ми, як сказав Альберт Сентдєрді, взяли на себе зобов’язання «навчити дітей думати, допомогти полюбити обрану наукову галузь, щоби вони працювали разом із нами і брали участь у її засвоєнні, любили і з радістю дбали про те, що засвоїли».

Тож, навіть у такій ситуації не можемо чинити нічого іншого, ніж що поклялися робити, коли були молодими випускниками: будь-що буде, ми звертатимемося до учнів і студентів усіма доступними способами; вчитимемо їх там, де це тільки можливо, бо не вони винні у війні. Це гріх і відповідальність дорослих. Нам необхідно вчити, необхідно виховувати, ще й так, щоби коли наші вихованці виростуть, вони збудували кращий світ, виправили все те, що дорослі зіпсували.

Це буде непростим завданням, оскільки невідомо, що на нас чекає. Тому бажаю вам усім почерпнути сили з думки Альберта Енштейна, яка може стати гаслом навчального року2022/2023:

„Серед безладу знайдіть простоту, серед розбрату знайдіть гармонію, в труднощах знайдіть можливість”.

Ільдіко Орос,

президент ЗУІ

м. Берегове

7 жовтня 2022 р.